Література для самостійної роботи

1. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: [посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / О.І. Вишневський. − Дрогобич: Коло, 2003. − С.234−260.

2. Концепція національного виховання // Рідна школа.− 1995. − №6. − С.18 − 25.

3. Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум / В.Г. Кремень. − К.:Грамота, 2007. − 276 с.

4. Основи національного виховання: Концептуальні положення Ч.1 / Ін-т системних досліджень освіти; [за заг. ред. В.Г.Кузя та ін.]. − К.: Інформ.-вид.центр „Київ”, 1993. − 152 с.

5. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка / М.Г. Стельмахович. − К.: Рад.школа, 1985. − 312 с.

8.3. Естетичний аспект змісту виховання

Усе, що прекрасно, − морально.

Гюстав Флобер²⁰

Термін „естетика” (грец.αίσνητυχόζ − чуттєво сприяйнятий) був введений у ХVІІІ ст.

Естетика − наука про красу. У широкому значенні слова краса − синонім естетичного. Естетика − складова частина філософії.

Краса не є властивістю предмета самого по собі; це відношення, що виникає між людиною і предметом. Краса об'єктивна; це об'єктивно дана міра дії в системі „Людина – природа”. Межі міри визначаються тут, з одного боку, досконалістю предмета, а з іншого − його місцем у світі людини.

Краса викликає естетичне переживання, що слугує стимулом для пізнання істини та утвердження добра. Тому в загальному плані естетичне виховання означає процес формування почуттів у сфері прекрасного. В естетиці це прекрасне пов'язане з мистецтвом, з художнім віддзеркаленням дійсності у свідомості й почуттях людини, з її здатністю розуміти прекрасне, наслідувати його в житті та творити його. У цьому сенсі суть естетичного виховання полягає у формуванні в учнів здатності до повноцінного емоційного сприйняття і правильного розуміння прекрасного в мистецтві й житті, виробленні естетичних понять, смаків та ідеалів, у розвитку творчих задатків і дарувань у сфері мистецтва.

Естетичне сприйняття здійснюється за допомогою мистецтва. Тому його зміст повинен охоплювати вивчення і залучення учнів до різних видів мистецтва: до літератури, музики, образотворчого мистецтва.

Естетичне виховання означає не лише формування здатності розуміти і переживати мистецтво; хороший смак − лише одна зі сторін особистості. Мистецтво − лише одне з джерел естетичного виховання, яке припускає формування всебічно розвиненої особистості, здатної до творчості.

Ідеал − найбільш змістовна естетична категорія. В ній гносеологічні аспекти естетичного досягають вершини і знову „втручаються” в практику, в життя. Естетичний ідеал − це всеповнота прекрасного, частина загальнокультурного ідеалу, соціального, морального і пізнавального. Істина, добро, краса − три іпостасі ідеалу. Споконвіку в цих словах втілювалося уявлення про вищі духовні цінності. Слово „ідеал” тут має два значення. По-перше, це високий зразок, висока мета. По-друге, ідеал − досконалість, що виходить за межі реального.

Цінності − це святині, вищі стимули поведінки, вони мають завжди бути у людини. Благоговійне ставлення до них закладається в ранньому дитинстві, його засвоюють разом з рідною мовою, як і основи моралі. Святині зачіпають людину особисто, викликають щось на зразок морального обов'язку, висвітлюють почуття. Вища форма ціннісної емоції − просвітлення почуттів.

Одна з особливостей естетичного виховання полягає в тому, що воно припускає формування в особистості потреби у вдосконаленні навколишнього світу, забезпечення особистісного прийняття нею громадських цінностей, вироблення соціально значущого та історично прогресивного ставлення до життя, природи, людей, громадських порядків, шляхів розвитку людства.

Педагог, методист-словесник і літератор В. Острогорський (1840−1902) у листах про естетичне виховання (Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ − начала ХХ вв./ сост. П.А. Лебедев. − М., 1990) відзначав, що стратегічна мета естетичного виховання − зробити людину наскільки можна щасливою і в той же час людиною не лише корисною, але й приємною для інших, живою і громадською.

Відповідна мета тактичного плану − формування у дітей почуття красивого і почуття прекрасного. Як цільові орієнтири естетичного виховання почуття красивого і почуття прекрасного різняться між собою. Під першим розуміють здатність людини до сприйняття оригінальності форми об’єкта, бачення гри його ліній, фарб, тіней, звуків і т.п. Друге пов’язано з його змістом і духовно-моральним потенціалом особистості, яка цей об’єкт сприймає.

Естетичне виховання − це виховання людини в почутті краси, витонченості, в любові до прекрасного, високого, і не лише в любові, а й в постійному, діяльному прагненні до нього, інакше − в прагненні до морального ідеалу. Таке виховання сприяє поліпшенню звичаїв (В. Острогорський).

Естетичні ставлення до самого себе, природи, людей, мистецтва, суспільства і створюють в людині особливий духовний світ, моральну узгодженість з самим собою, той добрий настрій, те єднання зі світом, те постійне прагнення до духовної краси, до служіння загальній користі, до чесної праці й боротьби зі злом, − словом, те, що єдине тільки і складало в усі часи людське щастя.

Як відзначав В. Острогорський, таке виховання повинне починатися в сім'ї. Особливо сильно сприяє здоровому естетичному розвитку природа.

Головним в естетичному вихованні є відтворення усього багатства достовірно людського чуттєвого ставлення до світу. У зв'язку з цим (і з урахуванням того, що освоєння світу йде у дитини з величезною інтенсивністю і в бік цілісного, гармонійного, завершеного спілкування з дійсністю) перед школою стоїть завдання щодо стимулювання ще в молодших класах активних творчих форм діяльності учнів, рішучої відмови від усієї регламентованої, нормованої роботи, орієнтованої тільки на кінцевий результат).

Зразком оптимального використання величезних резервів виховання естетичного ставлення учнів до природи як основи морального, патріотичного ставлення до Батьківщини є уроки краси рідного краю В. Сухомлинського. В них отримала практичне підтвердження ідея наявності випереджального чуттєвого контакту з об'єктом в процесі його естетичного освоєння, підкріплення в ході його формування особистості безпосередньо видимого, чутного тощо соціальним досвідом усвідомлення тієї форми естетичного почуття, в якій відбувається це освоєння світу.

У шкільному віці основна особливість сприйняття мистецтва проявляється в провідній ролі безпосередньо емоційного проникнення в твір з одночасним розвитком понятійної форми його оцінки.

До кінця молодшого шкільного віку відбувається перехід на новий якісний рівень розуміння мистецтва, складаються певні уявлення про його твори, формується досвід самостійної їх оцінки.

У молодшому підлітковому віці мають місце пошук в мистецтві прямої схожості з життям, потреба в буквальній достовірності віддзеркалення. Це пов'язано зі зміною провідної ігрової діяльності, появою установки на об'єктивне пізнання світу, висуванням пізнавальної діяльності в процесі навчання на перший план.

У середньому шкільному віці переважно досить висока емоційність сприйняття стихійно реалізується у сфері пізнання екранних мистецтв, сучасної музики, пригодницької літератури. Тому естетичне виховання в цьому віці важливо пов'язувати з організацією шкільної життєдіяльності, розширенням елементів самоврядування, зміною уявної ігрової діяльнісної активності на реальну участь у практичних справах.

Розвиток здатності до усвідомленого естетичного сприйняття творів літератури вимагає розширення кола читання, вдосконалення якості прочитання, обговорення зі старшокласниками проблемних, гостродискусійних сучасних художніх явищ.

Своєрідна шліфовка оцінної культури смаку відбувається в процесі колективних обговорень, диспутів, читацьких конференцій, якщо увага спеціально приділяється майстерності письменника, особливостям жанру, мові й стилю твору.

Є потреба в посиленні ролі школи у вирішенні завдання щодо формування у дітей ставлення до кіномистецтва на основі моральних та естетичних критеріїв. Споживання масової низькоякісної кінопродукції веде до концентрації примітивізму емоційного сприйняття, що в майбутньому стає перешкодою до творчого сприйняття і оцінки учнями витворів мистецтва.

Естетичне виховання починається в школі з молодших класів в процесі вивчення мови, доступних літературних творів, а також на уроках співу, малювання, природознавства. Одним з головних тут є формування в учнів естетичних уявлень, понять та смаків.

У вихованні естетичних сприймань молодших школярів слід широко використовувати розучування напам'ять віршів, пісень, демонстрацію репродукцій картин кращих художників. Критеріями творчої діяльності школярів молодших класів є певна репродуктивність, з одного боку, та її виразність, наявність фантазії − з іншого.

Що стосується особливостей творчої діяльності підлітків, то тут у них з'являються система оціночних суджень, власні погляди і переконання, інтенсифікується діяльність, пов'язана зі сприйняттям витворів мистецтв: стає образнішою мова, точніше висловлювання думки, більше уваги приділяється читанню. Основним аспектом творчої активності юнацтва є повністю самостійна діяльність.

Фахівці вважають, що в усіх видах діяльності школяра необхідно виявити естетичний момент і використовувати його для формування всебічно розвиненої людини. „В інтелектуально-мовній діяльності вичленовуються краса мистецтва слова, розумової праці, об'єктивних сторін дійсності, художньої мови. У трудовій − підкреслюється краса цілей і процес праці, її результатів і тих стосунків, які виникають в ході трудової колективної діяльності. У морально-правовій − особлива увага приділяється прекрасному в громадських ідеалах, в людині, в її прагненнях і поведінці. В образотворчій − дітям розкривається краса видимого світу в його формах, фарбах, лініях, співвідношеннях і композиціях − краса, яка відбивається, перетворєються і зберігається в художніх образах образотворчого мистецтва. В музиці перед дітьми розкривається краса гармонійного звуку створених людиною звукових композицій. Завдяки основам фізичної культури і гігієни дитина пізнає красу людського тіла, фізкультурних, спортивних дій тощо” (Лихачев Б.Т. Эстетическое воспитание во всестороннем развитии детей / Б.Т. Лихачев //Советская педагогика. − 1983. − № 12. − С.51).

Естетичне ставлення передбачає вільний погляд на об'єкт, наявність певної дистанції між об'єктом і суб'єктом, безкорисливе милування предметом.

Естетичне ставлення прийнято визначати як чуттєво-конкретне. Естетичне начало пронизує науку, особливо там, де йдеться про пошуки нових теоретичних і технічних рішень, де думка прагне охопити предмет в його багатосторонніх зв'язках, в єдності суперечливих тенденцій. Тут естетично розвинений розум плодотворніший, він легше відкидає укорінені шаблони і знаходить нові зв'язки.

Досить часто естетичне ставлення до дійсності сприяє розширенню і закріпленню знань.

Історія естетичного освоєння світу починалася з краси праці, творчості, мистецтва бачити красу природи.

Художнє − це естетичне в мистецтві, той же шар реальності, що й краса природи, тільки складніший за своєю структурою.

Традиційне визначення мистецтва − мислення в художніх образах. Художник, відбиваючи дійсність, мислить образно-емоційно; результат його творчості несе в собі образно-емоційне начало, викликаючи у публіки схожі переживання й думки.

„Мистецтво, − писав Л. Толстой, − починається тоді, коли людина з метою передати іншим людям пережите нею почуття знову викликає його в собі і відомими зовнішніми знаками виражає його” (Толстой Л.Н. Что такое искусство? //Собр.соч.: В 20 т. / Л.Н.Толстой − М., 1964. − Т. 15. − С. 85−86).

Слід виділити три важливі напрямки формування у школярів повноцінного естетичного сприйняття витворів мистецтва: 1) систематичне і цілеспрямоване виховання в учнів інтересу і любові до мистецтва, ознайомлення з його образною мовою; 2) педагогічний аналіз творів, їх правильний вибір для обговорення, підготовка учнів до знайомства з твором; 3) розвиток у школярів здатності осягати моральний зміст твору через увесь комплекс його виразних засобів.

Ми живемо не лише у предметному світі, створеному природою, але і в штучному середовищі, породженому людьми. Наука про те, як повинно виглядати оточуюче людину штучне довкілля, якими засобами воно повинно створюватися, називається технічною естетикою. На її основі розгортається важливий вид сучасної практики − художнє конструювання (дизайн), завданням якого є створення естетично значущих машин, приладів, предметів побуту.

Художнє конструювання породжене розвитком техніки.

Праця учнів в школі, таборі праці й відпочинку, на виробництві, допомога в домашньому господарстві є важливим засобом естетичного виховання.

Великий естетичний вплив на дітей має також процес навчання, який розкриває їм закони розвитку природи і людського суспільства.

Виняткове значення для естетичного виховання мають безпосередні контакти з природою. Любов до природи, розуміння учнями закономірностей її розвитку, багатства і різноманітності рослинного і тваринного світу, вічного оновлення природи, її неповторної краси розвивають розум, зміцнюють естетичні почуття, формують естетичні смаки. Одночасно і в органічній єдності з розвитком естетичних потреб, понять і смаків необхідно звертати серйозну увагу на етику.

Питання і завдання

1. Чим, за В. Острогорським, розрізняються між собою поняття красивого і прекрасного?

2. Що є джерелом розвитку естетичних почуттів та смаків дітей?

3. Наведіть власні приклади, які підтверджують думку В. Сухомлинського про те, що „прекрасне − могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості”.

4. Вигадайте казку для учнів молодших класів, основна ідея якої пов’язана з сенсом українського прислів’я „ У праці − краса людини”.

5. Підготуйте й зафіксуйте на папері пропозиції щодо необхідності вивчення учнями у школі певних інтегративних курсів мистецького характеру, які б збагачували їх духовний потенціал і сприяли формуванню і розвитку естетичної культури.