Література для самостійної роботи

1. Бех І.Д. Виховання особистості: [підруч.] / І.Д.Бех − К.: Либідь, 2008. − С.794−811.

2. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям // Избр.произ.: в 5 т. / В.А. Сухомлинський. − К.: Рад.школа, 1980.– Т.3.− С.7 − 297.

3. Сухомлинский В.А. Сто советов учителю // Избр.произ.: В 5 т. / В.А. Сухомлинский .− К.: Рад.школа, 1979.– Т.2 . − С.641 − 698.

4. Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа [Онуфриевский район]: Обобщение опыта учебно-воспитательной работы в сельской средней школе / В.А. Сухомлинский. − М.: Просвещение, 1969. − 398 с.

5. Сухомлинська О.В. Біографія В.О. Сухомлинського у світлі наукового аналізу / О.В. Сухомлинська // Рідна школа. − 1993. − №8. − С.33−35.

6. Тартаковский Б.С. Повесть об учителе Сухомлинском; Смерть и жизнь рядом: Повести / Б.С. Тартаковский.− К.: Дніпро, 1983.− С.6−229.

1.3. Гуманізм дидактико-методичної системи в.Ф. Шаталова: аксіологічний підхід

Учителя і дерево пізнають

по плодах.

Українська народна мудрість

Віктор Федорович Шаталов − педагог-новатор, народний учитель СРСР, почесний доктор Національної академії педагогічних наук України, дійсний член Російської академії освіти, почесний професор ряду університетів СНД, заслужений учитель України, володар багатьох нагород, зокрема, медалі НАПН України ім. К.Д. Ушинського, ордена Миколи Чудотворця „За примноження добра на Землі”. Він почесний президент літературно-історичної італійської асоціації „Данте Аліг’єрі”, лауреат премії Сороса, премій ім. Н. Крупської, ім. М. Костомарова, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, кавалер орденів „Вітчизняної війни”, „ За мужність”, „Знак пошани”, володар 30 медалей.

Наповнена ідеями педагогіки співробітництва і співтворчості, діалогу і спільної дії, поваги до особистості учня, створення умов для його самоосвіти й самовиховання, дидактико-методична система учителя-новатора В. Шаталова вже на початку 60-х років ХХ ст. перетворилася на потужний вибуховий засіб, який, немов своєрідна духовно-методологічна бомба, загрожував підірвати класичну (її називають авторитарною) модель освіти. Але головне полягає в тому, що ця система з надр педагогічної практики несла у вітчизняну культуру не стільки заряд руйнування, скільки потенціал творення, принципи збагачення педагогічної науки новим філософським каменем розвитку освіти.

Стрижень шаталівського філософського каменю – гуманістична орієнтація всього процесу засвоєння учнями змісту освіти як міцного фундаменту майбутнього нашого суспільства. У цьому контексті цілісна множина взаємопов’язаних філософських, дидактичних і методичних положень донецького Учителя виступили й виступають сьогодні найбільш якісним засобом стимулювання розвитку всіх сфер особистості учня – духовно-моральної, потребнісно-мотиваційної, когнітивної, афективної і соціально-психологічної, а в підсумку – його гуманістичної культуротвірної сутності.

Методологічною основою системи В. Шаталова об’єктивно є насамперед аксіологічний підхід: саме він властивий гуманістично орієнтованому людинознавству, у якому людина виступає в ролі вищої цінності та в якості самоцілі суспільного розвитку. В педагогіці цей підхід до дослідження проблем освіти був обґрунтований В. Сластьоніним і Є. Шияновим наприкінці 1980-х років. Відносячи педагогічні цінності до духовних, ці відомі вчені-педагоги розуміють під ним ті особливості педагогічної діяльності, які служать орієнтиром соціальної і професійної активності (вона спрямована на досягнення гуманістичної мети) учителя й дозволяють задовольняти як його потреби в якісній організації навчально-виховного процесу, так і потреби учня у засвоєнні змісту освіти й розвитку.

Сутність аксіологічного підходу розкривається через систему таких принципів: „рівноправність філософських поглядів у рамках єдиної гуманістичної системи цінностей при збереженні різноманітності їх культурних та етнічних особливостей; рівнозначність традицій і творчості, визнання необхідності вивчення і використання доктрин минулого і можливості духовного відкриття в сьогоденні й майбутньому, взаємозбагачувального діалогу між традиціоналістами й новаторами; екзистенціальна рівність людей, соціокультурний прагматизм замість демагогічних суперечок про підстави цінностей; діалог і подвижництво замість месіанства й індиферентності” (Исаев И.Ф. Аксиологический и культурологический подходы к исследованию проблем педагогического образования в научной школе В.А. Сластёнина / И.Ф. Исаев, Е.Н.Шиянов // Профессионализм педагога: сущность, содержание, перспективы развития: Материалы юбилейной Междунар. научно-практ. конференции, приуроченной к 10-летию МАНПО. – М.: МПГУ, 2005. – Ч.1. – С.249).

Основними поняттями педагогічної аксіології вважають: цінності, ціннісну свідомість, ціннісне ставлення, ціннісну поведінку, ціннісну установку, ціннісну орієнтацію, освіту, навчання й виховання. Останні три категорії належать до фундаментальних загальнолюдських цінностей. Їхнє вдосконалювання і є головною функцією дидактико-методичної системи В. Шаталова. Її інші стрижневі функції: створення умов для засвоєння учнями на особистісному рівні цінностей змісту освіти (знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-вольового ставлення до світу, досвіду гуманного ставлення до людей та ін.); стимулювання розвитку ціннісної свідомості як форми відображення об’єктивної дійсності, яка дозволяє учневі визначити простір своєї життєдіяльності в ролі морально-духовного; сприяння процесу формування у вихованця внутрішньої позиції його особистості, яка відображує взаємозв’язок особистісних і суспільних значень (тобто ціннісного ставлення до компонентів змісту освіти в ситуації вільного вибору); формування у школяра ціннісних установок на готовність до діяльності відповідно до певних внутрішньо прийнятих цінностей; створення умов для формування в молоді, яка навчається, ціннісних орієнтацій як системи її стійкого ставлення до світу й самої себе (основні умови: залучення школярів до різних видів діяльності; педагогічне забезпечення розвитку їх творчості, активної участі в спортивно-оздоровчій і суспільній діяльності, літературно-художній роботі); забезпечення інтеграції внутрішніх регуляторів (ціннісних ставлень, установок, орієнтацій) дій вихованця як основи його ціннісної поведінки, цілеспрямованих на компоненти змісту освіти й свого образу „Я”.

Що стосується цінностей розглянутої системи, то вони діляться на два типи – самодостатні та інструментальні. Цінностями самодостатнього характеру шаталівської дидактико-методичної системи є цінності-цілі, а інструментального – цінності-засоби (їх групи: цінності-відносини, цінності-знання і цінності-якості).

В. Шаталов не тільки неодноразово вказував учням на самодостатні цінності як цільові орієнтири їх діяльності, але й систематично створював умови для їхнього засвоєння в якості самоцінних. До основних самодостатніх цінностей його теорії слід віднести: 1) особистісно-розвивальну значущість процесу засвоєння логіки, ходу й способів „відкриття” учителем конкретного знання (йдеться про внутрішнє прийняття учнями мети – думай, як учитель); 2) відповідальність перед самим собою, учителем, товаришами й батьками за якість побудови і засвоєння власної моделі змісту навчального матеріалу; 3) розкриті можливості самоствердження й самореалізації в процесі самостійного розв’язання алгоритмічних або творчих задач (мета – самоствердитися у ході генерації продуктивної ідеї розв’язання складної задачі – виступає регулятором подальшого успішного саморозвитку школяра у випадку її усвідомлення в ролі значущої; можливості для такого усвідомлення надає система завдань учителя); 4) любов і повагу до навчальної та інших видів праці (усвідомлення вихованцями праці як абсолютної цінності досягається на уроках В. Шаталова не деклараціями, а навчальною практикою, дисципліною трудової діяльності, роботою розуму й серця кожного учня, піднесенням особистісного статусу людини праці в класі, розкриттям ролі й місця праці в розвитку особистості та суспільства); 5) зовнішню і внутрішню свободу особистості учня на уроці та під час позааудиторної навчальної діяльності (зовнішня воля виражається в можливостях вибору варіантів задач різного ступеня складності, завдань, доказів, а внутрішня – у готовності до творчого пошуку способів розв’язання задач і завдань, побудови доказів, у створенні умов для самовираження у навчальній праці); 6) інтерес до усвідомлення кожним учнем свого образу „Я”, внутрішньої позиції стосовно навчання, Матері, Вітчизни, вчителя, товаришів, моральних та інших цінностей; 7) готовність до трансформації установок учителя на оволодіння цінностями змісту освіти (загальнолюдської й національної культури) у самоустановки, пов’язані з самоформуванням образу „Я” як культурної людини.

Культивування автором системи названих й інших самодостатніх цінностей пов’язане з вибором ним педагогічної стратегії діяльності, зміст якої становить стимулювання розвитку учнів і власного професійного розвитку. Культ цінностей-цілей – основа задоволення потреб вихованців у засвоєнні змісту освіти й становленні як Людини, а також потреб суспільства в культуротворенні.

Система цінностей-засобів складається із трьох взаємопов’язаних підсистем: а) методики організації стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, контролю і самоконтролю за нею, методики самоосвіти й самовиховання; б) комплексу технологій спілкування, спрямованих на реалізацію особистісно і професійно орієнтованих задач; в) комплексу психологічних і педагогічних знань про створення умов для розвитку потребнісно-мотиваційної, когнітивної, емоційно-вольової та соціально-психологічної сфер особистості учня.

Перша підсистема є взаємозалежною сукупністю цінностей-відносин, тому що запропоновані В. Шаталовим методики потенційно допомагають педагогам конструювати педагогічний процес адекватно основним положенням теорії розвивального навчання, яке культивує особистісно зорієнтовані цінності-цілі, побудувати педагогічну взаємодію на гуманній основі – принципах співробітництва і співтворчості. Йдеться про запропоновану учителем-новатором сукупність способів взаємопов’язаної діяльності вчителя і учня, орієнтованих на досягнення значущих для них цінностей-цілей, тобто про методи мотивації, організації та стимулювання співробітництва та співтворчості вихователя й вихованців у навчальному процесі.

В. Шаталовим завжди оптимально використовувався весь арсенал методів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий або евристичний і дослідницький методи. Далеко за межами України відома більшість його ефективних педагогічних прийомів. Серед них особливе місце посідають гуманні прийоми багаторазового викладу нового матеріалу, гармонійної комбінації організації та самоорганізації навчальної роботи, пріоритетного вивчення в оптимально стислий термін теоретичного матеріалу, основних ідей курсу з наступною довгочасною опорою на них у ході розв’язання задач різного типу, моделювання й алгоритмізації власних відповідей, постановки логічних завдань, багаторазового повторення матеріалу (два рази на уроці, домашні повторення, контрольне повторення на оцінку, відповідь біля дошки), запрошення учнів до підсумовування уроку (його етапів), формулювання його завдань і висновків, видачі домашніх завдань як дослідницьких проектів, перетворення іспитів у засіб демонстрації всіма школярами перемоги над собою, успішного оволодіння змістом освіти. Методи і прийоми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів, які культивуються Учителем, – це насамперед способи підвищення їх інтересу до навчання і рівня усвідомленості обов’язку й відповідальності. Шаталівська дидактико-методична система ставить учня в ситуацію, коли на кожному етапі навчальної праці вони зацікавлені в її успіху. На це „працюють” прийоми орієнтації школярів на цілісне сприйняття вчительського слова, повну увагу на уроці („прослухав” учителя – не зрозумієш змісту конспекту), обов’язкове домашнє повторення навчального матеріалу (інакше вранці твоя відповідь буде неякісною), опори на власну внутрішню логіку мислення в процесі добровільного розв’язання задачі (конкретна методика розв’язання задач ніколи не нав’язувалась учням) і багато інших.

Важливий компонент педагогічної тактики В. Шаталова становлять його прийоми стимулювання обов’язку і відповідальності учнів. Насамперед це прийоми взаємоспівіснування і взаємодоповнюваності протилежних максимумів – максимуму вимогливості й максимуму пощади, максимуму переконання в значущості навчання і його самостійності й максимуму форм і засобів контролю та самоконтролю, максимуму способів і форм морального заохочення учнів у навчальній праці й максимуму методів осудження (аж до методу усвідомленого педагогічного „вибуху”), максимуму складного й максимуму очевидного у ході розкриття цінностей навчальної праці й ролі вправ у виконанні вимог, максимуму особистісно стимулювальної інформації при максимумі зусиль щодо мінімізації її обсягу.

Багато позитивного можна сказати й про особливості шаталівських методів і прийомів контролю та самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності (усного, письмового, лабораторно-практичного), тому що вони також мають гуманний характер. Укажемо тільки на прийоми відмови від контрольних робіт до самого кінця навчального року (запитувати слід тоді, коли навчиш), систематичної перевірки знань не в розгорнутому, а в модельному вигляді, залучення одних учнів до перевірки змісту розв’язання задач іншими без зовнішньої оцінки їх результатів і таке інше.

Друга підсистема (цінності – якості) має найбільш високий ранг в ієрархії педагогічних шаталівських цінностей. З одного боку, у якостях цієї підсистеми проявляються сутнісні індивідуально-професійні характеристики учителя (сукупність особистісних, індивідних, статусно-рольових і професійно-діяльнісних якостей). Відзначимо лише, що якості гарного учителя сам В. Шаталов коротко визначає так: „Уміле чергування складного з очевидним при викладі нового матеріалу, м’якість і переконаність на всіх етапах навчального процесу, бездоганна дикція й обов’язково невимушений жарт”. Певні якості – похідні від рівнів розвитку в педагога прогностичних, комунікативних, організаторських, креативних, емпатійних, рефлексивних, інтелектуальних та інтерактивних здібностей. За оцінками учнів донецького учителя-новатора, усі вони сформовані у нього самого на належному рівні.

З іншого боку, компонентами другої підсистеми є цінності-якості, значущі для розвитку учнів. В. Шаталов систематично орієнтував школярів на внутрішнє прийняття в ролі самоцінних таких якостей, як працьовитість, чесність, доброта, милосердя, здатність радіти отриманим результатам своєї праці й результатам товариша, самодисципліна, віра у власні сили й можливості в самореалізації, пізнавальна активність, критичне мислення, креативність, системність і перспективність мислення, здатність до самоосвіти, самовиховання та багато інших.

Остання (третя) підсистема містить цінності-знання. Це певним чином упорядкована й організована сукупність теоретичних положень В. Шаталова про мету, зміст, закономірності, принципи, методи, форми і засоби гуманістичної освіти. Ядро цієї підсистеми – положення про світоглядні цільові орієнтири гуманістичної педагогіки, реформування освіти, точки опори вчителя у процесі стимулювання загального розвитку особистості школяра, діалогічні й творчі універсалії сучасного гуманного уроку, шляхи гуманізації та інтеграції змісту освіти в аспекті забезпечення свободи особистості в ході його засвоєння, дидактичні закономірності й принципи щодо самоактуалізації особистості учня, реальну роль оптимальної оцінки й відмінної оцінки в цій самоактуалізації, особистісну спрямованість способів, форм і засобів навчання й виховання тощо.

Глибоке засвоєння вчителем (майбутнім учителем) шаталівських цінностей-цілей, усіх трьох складових системи цінностей-засобів сприяє й буде сприяти формуванню у нього гуманістичної спрямованості особистості, професійної компетентності, досвіду творчої педагогічної діяльності й рефлексії, а в підсумку – зростанню професійно-педагогічної культури.

Як яскрава зірка, гуманізм дидактико-методичної системи В. Шаталова освітлює шлях нашому поколінню педагогів і буде завжди служити новим поколінням у ролі цільового орієнтира.