8.1. Духовно-моральне ядро змісту виховання

Моральність вчить не тому, як

стати щасливим, а тому, як стати

гідним щастя.

Іммануїл Кант¹⁹

Ідея психолого- педагогічного захисту від бездуховності

Початок ХХІ ст. ознаменувався не лише зльотом людського духу, творенням елементів національної культури, але і повсюдним проявом зла, бездуховності (відсутністю праці душі, байдужістю до чужого горя, варварським ставленням до пам'ятників померлим, жорстокістю, зростанням злочинності, наркоманії і проституції серед молоді тощо).

Більшість учнів і студентів, байдужих до прояву зла в українському суспільстві, стали жертвами агресії з боку антидуховних сил (велику роль в цьому зіграла пропаганда культу насильства, сексу, антиморальної поведінки засобами масової інформації). Найбільш гострою в Україні разом з політичною та екологічною проблемами є проблема забезпечення духовної безпеки кожної дитини, учня, студента. Вирішення цієї надзначущої для суспільства проблеми треба пов’язувати з реалізацією ідеї психолого-педагогічного захисту дітей (ця ідея в належній мірі не відображена в нормативних документах, Концепції національного виховання), створенням у країні системи морального виховання на особистісній основі.

З усієї сукупності завдань, пов'язаних з успішним досягненням цієї мети, обов'язкового розв’язання вимагають такі:

1. Навчити учнів способам самозахисту від антидуховної інформації.

2. Сформувати в учнів досвід психологічного „захисту” від чинників негативної дії на розвиток духовної свідомості й самосвідомості особистості кожного з них.

3.Технологічно забезпечити в навчальних закладах якісне функціонування системи профілактики бездуховності на основі реалізації ідеї організації морального самовиховання підлітків, юнаків і дівчат.

На теоретико-методологічному рівні проблеми формування духовності і моральності особистості відбиті в працях К. Абульханової-Славської, Т. Алексєєнко, Б. Бессонова, В. Біблера, Ю. Орлова, П. Симонова, В. Федотової, С. Франка та ін.

У контексті розв’язання завдань створення сучасного культурно-освітнього простору психолого-педагогічні основи моральної поведінки особистості розкриваються в роботах І. Беха, О. Вишневського, І. Зязюна, В. Ігнатової, А. Капської, М. Лещенко та ін. Окремо слід сказати про результати наукового пошуку, пов'язані з розкриттям особливостей формування в учнів морально-естетичного світогляду і духовних цінностей (В. Бутенко, Г. Шевченко та ін.). Методи, прийоми і засоби формування в учнів гуманістичних моральних переконань та орієнтацій були предметом дослідження В. Дряпіки, Л. Чекараміт, І. Шершевої, Г. Фреймана та ін.

Теоретичною основою створення умов для підвищення в Україні рівня духовності у кожної молодої людини є концепція особистісно орієнтованого виховання (І. Бех, Є. Бондаревська, В. Сєриков, І. Якиманська та ін.).

Її ядром служить положення про психологічний механізм процесу виховання − єдність свідомості та самосвідомості особистості, чинники, які визначають їх розвиток, − особистісні цінності та емоції (І. Бех). Згідно з Бехом, як це вже відмічалося раніше, соціокультурні й духовні цінності лише тоді виступають в ролі головних регулювальників життєдіяльності людини, її суспільно значущої поведінки, коли перетворюються на особистісні, тобто у внутрішньо прийняті як самоцінні за умови їх емоційного переживання. Виконання цієї умови забезпечує поворот свідомості особистості на своє „Я” (на самосвідомість), функціонування процесу самоформування її узагальненого „Я”– образу і „Я” – концепції.

На особистісно орієнтованій концептуальній основі науково-дослідним Інститутом проблем виховання під керівництвом І. Беха була розроблена Програма розвитку виховання в системі освіти України на 2003–2012 роки, спрямована на створення цілісної сукупності умов для духовно-морального становлення дітей і молоді.

Поняття основних моральних категорій

Моральність − це загальнолюдська цінність, якій велика увага приділяється в Біблії. Суть моральності складають такі якості, як віра, надія, любов, доброта, милосердність, працьовитість, чесність, повага до батьків і людей похилого віку, щедрість і багато інших. Виховання у дітей цих якостей і називають моральним.

Під час характеристики моральних якостей людини або тих вимог, які суспільство пред’являє до людини та її поведінки, використовуються поняття: „моральність”, „мораль”, „етика”.

Поняття „моральність”, „моральний” застосовуються для характеристики стосунків між людьми, їх вчинків і дій.

Поняття „мораль” найчастіше характеризує вимоги, що висуваються суспільством до поведінки людини, тобто норми, що склалися, і правила поведінки, які визначають обов'язки і стосунки між людьми та ставлення до суспільства в цілому.

Етика − це наука, що досліджує закономірності розвитку і формування моральних норм і стосунків, які практично складаються між людьми.

Слово „мораль” у перекладі з латинської означає звичай, вдачу, правило. Термін „етика” у перекладі з давньогрецької означає звичку, звичай. Термін „етика”, як відзначалося вище, вживають в іншому значенні − як назву філософської науки, що вивчає мораль. Отже, слова „мораль”, „моральність”, „етика” можна вживати в однаковому значенні.

Кожний вчинок людини, якщо він тією чи іншою мірою впливає на інших людей і є значущим для інтересів суспільства, викликає оцінку з боку оточуючих. Ми оцінюємо його, як хороший або поганий, правильний або неправильний, справедливий або несправедливий.

Природньо, що будь-якій оцінці повинно передувати правило, яке носить загальний характер і з точки зору якого ми оцінюємо людський вчинок. Якби таких правил не існувало, один і той же вчинок оцінювався б абсолютно по-різному різними людьми, і вони ніколи не змогли б прийти до єдиної думки, добре людина вчинила чи погано.

Правило, що носить загальний характер, тобто поширюється на сукупність однакових вчинків, носить найменування норми. Саме з норм складається мораль. Кожна з норм є ніби клітинкою їх цілісної множини − системи моральних норм.

З позиції діяльнісного підходу, норма − це правило, вимога, що визначає, як людина повинна вчиняти в тій або іншій конкретній ситуації. Норма може спонукати людину до певних вчинків, а може і забороняти ті чи інші з них.

Норми об'єднуються в групи залежно від тих областей стосунків між людьми, в яких вони діють. Для кожної такої області є свій початковий відлік, якому підпорядковані відповідні норми, − моральний принцип. Так, наприклад, усі норми моралі, що діють в області стосунків між націями, визначаються принципом інтернаціоналізму.

Поняття моралі, які носять загальний характер, − моральні категорії. На відміну від принципів вони охоплюють не окремі, а всі сфери стосунків між людьми, спонукаючи людину скрізь і усюди керуватися одними і тими ж вимогами. Це передусім такі категорії, як дисципліна і відповідальність, добро і справедливість, обов’язок і честь, гідність і щастя.

Сприймаючи вимоги моралі, як правила життя, які роблять людину кращою, благороднішою, суспільство виробляє поняття морального ідеалу, тобто зразка моральної поведінки, до якого люди прагнуть, бо вважають його найбільш розумним, корисним і красивим.

Усі ті вимоги моралі, які знаходяться в нормах, критеріях, категоріях та ідеалах, залишалися б лише побажаннями і не змогли б спонукати людей до певних вчинків чи утримуватися від них, якби ці вимоги не супроводжували моральні оцінки. Ці оцінки виробляються іншими людьми або самою людиною, яка здійснила той чи інший вчинок. В останньому випадку вони називаються самооцінками.

У нормах і принципах, категоріях, ідеалах і оцінках втілені вимоги, що утворюють систему моралі. Система моралі може бути єдиною лише у тому випадку, коли вона виробляється однією і тією ж соціальною спільністю людей, соціальною групою.

Мораль є не лише сукупністю вимог, виражених в нормах, принципах, категоріях та ідеалах. До неї входить ставлення до цих вимог з боку як окремої людини, так і спільноти людей. Ставлення до моральних вимог проявляється в моральних почуттях. Моральні почуття виникають на основі моральних поглядів, що припускають, наприклад, виділення яких-небудь норм або принципів моралі на перший план, відповідно до чого і виробляється моральна оцінка. Ставлення до моральних вимог відбивається на моральних якостях людини − найбільш стійких і типових рисах її поведінки.

Моральні уявлення, погляди, почуття є одним з найважливіших мотивів людської діяльності, вони спонукають людей здійснювати благородні вчинки, спрямовувати зусилля на розв’язання поставлених завдань.

Моральне виховання є частиною усього процесу духовного формування особистості. Соціальне середовище в цьому процесі грає визначальну роль. Усе ж виховання може дати запланований результат, якщо воно спиратиметься на провідні громадські стосунки, на умови життя, на логіку засвоєння моральності.

Приклади висловлювань різних мислителів про суть і тактику морального виховання

Ідея про вирішальну роль морального виховання в розвитку і формуванні особистості усвідомлювалася і актуалізувалася в педагогіці з давніх часів.

Й. Песталоцці вважав моральне виховання головним завданням дитячої виховної установи. На його думку, тільки воно формує доброчесний характер і співчутливе ставлення до людей.

Дуже високо оцінював моральне виховання Л. Толстой, на думку якого з усіх наук, які повинна знати людина, найголовнішою є наука про те, як жити, роблячи якомога менше зла і якомога більше добра.

К. Ушинський писав: „Вплив моральний складає головне завдання виховання, набагато важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями” (Ушинський К.Д. //Собр. соч.: 11 т. / К.Д.Ушинський. − М., 1948. –Т.2. − С. 429-4300.

Педагог-демократ, послідовник К. Ушинського, М. Бунаков (1837–1904), у своїх роботах багато уваги приділяв проблемам ідеалів і способів моральної дії школи і навчання, яке виховує учнів (Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ − нач. ХХ вв. /состав. П. А. Лебедев]. − М., 1990).

Попереду, на його думку, потрібно ставити такий ідеал морального розвитку, який відповідає сучасним поняттям про моральну гідність людини. При цьому важливе значення мають в людському житті ідеали, які панують у суспільстві. Від їх гідності, виразності та живучості залежать гідність і характер реального життя. Школа повинна поселяти в душах своїх учнів задатки піднесених, живучих і благотворних ідеалів і через своїх учнів проводити їх в життя.

Потрібно визначити хоча б найістотніші риси такого ідеалу, вказати і на ті засоби, якими школа володіє і може користуватися для досягнення мети. На перше місце слід висувати працю, працю посильну і цікаву. Учення − це праця, на якій школа може розвивати в дітях любов до праці взагалі. Отже, необхідно, щоб навчання відповідало віку і силам учня і цікавило його, але й було працею, а не грою і забавою. Поряд з працею людини значущою є й її національна особливість: усвідомлювати себе громадянином країни і прагнути до принесення користі своїй вітчизні як до особистої вигоди; шкільна дисципліна; справедливість; чесність; розумна стриманість; обдуманість у вчинках; критичне ставлення до самого собе; живий зв'язок між словом і справою; здатність входити в загальні інтереси з тісної рамки своїх особистих інтересів.

Серед засобів, якими школа володіє для моральної дії на своїх учнів, М. Бунаков називав, по-перше, зміст і характер навчання, по-друге, особистість учителя; по-третє, склад шкільного життя (шкільні порядки) (Там само).

Філософ-ідеаліст, педагог П. Юркевич (1826–1874 ) у своїх лекціях з педагогіки давав систематизовані знання, доступні широким колам читачів, які хотіли б отримати цілісне уявлення про виховання і навчання. Питання морального виховання були висвітлені П. Юркевичем в роботі „Безпосередній моральний вплив” (Юркевич П.Д. Чтения о воспитании / П.Д. Юркевич. − М., 1965). На його думку, вимоги пропонуються у формах, згідно з якими, виховна сила полягає в довірі й любові дітей до вихователя: „Виконання такого роду вимог залежить від вільної волі вихованця. Тому і навпаки: ці вимоги виховують тим краще, чим у більшій мірі усуваються при їх виконанні різні примусові заходи”(Там само).

Найголовнішими з таких форм П. Юркевич вважав: повчання, нагадування, застереження, умовляння, пораду і прохання.

Спираючись на повчання, педагог стає супутником вихованця. Усвідомлюючи повчання, учень знайомиться з моральним характером свого вчинку, з його майбутніми наслідками, з ефективними засобами досягнення моральної мети або подолання утруднень, а також з мистецтвом правильно будувати стосунки з людьми.

Повчання грає таку ж роль в системі виховання, „як дихання в системі нашого тілесного життя”.

За допомогою нагадування, як стверджує П. Юркевич, „ вихователь пов’язує сучасний стан душі вихованця з її минулим і з правилом” і таким чином полегшує вихованцю процес пізнання власної волі.

Він звертає увагу на подвійний характер мети застереження: „оберігати від небезпеки, якщо вона є, і оберігати від страху, якщо його немає”.

Називаючи нахили вихованця, які не є адекватними вимогам обов’язку, моральними небезпеками, філософ і педагог веде мову про значущість відповідних застережень.

За допомогою умовляння вихователь „знаходить собі помічника в совісті вихованця”, але тільки тому, що „своїм словом він посилює цю совість”. Він спонукає учня схаменутися і не помилятися (тому умовляння є усовіщанням). Але оскільки совість „діє тільки відносно тих сторін життя, стосовно яких є переконання, то мистецтво умовляти збігається з мистецтвом породжувати в душі сильні переконання”.

Поради вихованцеві вчитель, за глибоким переконанням П. Юркевича, дає природньо, не супроводжуючи їх нав'язливістю. Для цього йому „треба придбати тонкий моральний такт, щоб вирішувати відразу, де поради можуть замінювати відкриті вимоги”.

П. Юркевич бачить діяльну силу прохання в тому, що воно безпосередньо зверталося до нашої добродушності та добросердя, обминаючи систему прав і обов’язків.

Цінний досвід для організації морального виховання міститься в працях педагога, засновниці загальноосвітньої середньої школи-інтернату для спільного виховання і навчання дівчат і хлопців О. Левицької (1868–1915) (Школа Левицкой //Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ – начала ХХ вв. / сост. П.А. Лебедев. − М.: Педагогика, 1990. − С.487− 499).

В її школі використовувалися незвичайні засоби морального виховання: самостійні поїздки, кишенькові гроші, бесіди з дітьми, суд товаришів, шкільні клуби, розумне використання вільного часу та ін.

Завданням школи було: систематично вникати в дитячу природу, „любити і розуміти її, берегти усе, що в ній просто, але живо і радісно; давати здорову і достатню їжу діяльному дитячому розуму, берегти і розвивати фізичну бадьорість і силу і в той же час вчиняти так, щоб діти самі визнавали за собою право дуже строго ставитися до всякого недоброго, прихованого вчинку, до хитрості, до лінощів, до брехні”.

Бачачи навколо себе справедливість і щирість, діти, на думку цього педагога, легко втягуються в моральний лад життя, навіть ті з них, які до цього засмучували своїх батьків (Там само. − С.490).

Актуальною є сьогодні і праця відомого в Україні педагога і діяча освіти Я. Чепіги „Моральне навіювання в справі виховання” (Чепига Я.Ф. Нравственное внушение в деле воспитания / Я.Ф. Чепига. − Киев, 1924).

У своїй роботі Я. Чепіга вказує, що „матір та її вчинки − це той чарівний круг запозичення різних почуттів, від якого дитина, навіть ставши дорослою, не може відірватися”. Перші найяскравіші враження зберігаються у неї на все життя. Дитина наслідує матір постійно.

Кожна дитина піддається не лише прямому навіюванню морального плану, а ще й побічному (непрямому) і контрастному. Побічну силу навіювання мають такі явища, як ласка, всяке задоволення, постійне прохання не пустувати, бути розумним тощо або занадто швидкий вирок дитячому вчинку, без з'ясування причини, яка змусила дитину до нього.

Контрастне навіювання проявляється, як вважав Я. Чепіга, в таких випадках: „ви привчаєте дитину гуляти щодня на свіжому повітрі, дитина це любить; але буває, як побачить, що ви наділи пальто і узяли капелюх, починає чинити опір, не хоче йти гуляти, хоча це їй безумовно подобається. Киньте капелюх, зніміть пальто, скажіть дитині, що ви не хочете йти гуляти, і через хвилину вона вже почне просити погуляти. Дитині, звичайно, подобається суперечити дорослому, але це не обходиться і без особливої активної напруги волі (активне навіювання), і тому контроль звичайних дій під впливом волі набуває протилежного напряму імпульсу”.

На думку Я. Чепіги, покарання − це один із засобів навіювання. Воно найчастіше застосовується в сім'ї й чинить найбільший вплив на формування характеру дитини, на розвиток у неї „різних негативних схильностей”. Щоб це не відбувалося, покарання повинно бути пояснено дитині як слід. Дитина рідко внутрішньо сприймає покарання як нормальний наслідок свого вчинку. Найчастіше цей метод „тільки викликає в неї почуття образи, гніву, ненависті”.

Я. Чепіга вважав, що моральні дитячі погляди найбільш ефективно формуються в умовах щирих сердечних стосунків між батьками і дітьми, доброзичливості й взаємодопомоги. Моральний розвиток дитини − результат набуття нею на прикладах таких звичок, які „створюють високий моральний колорит її вигляду”.

Визнаючи великий вплив сім'ї та прикладу, Я. Чепіга звертав увагу на значення в моральному вихованні й природженого нервово-психічного розвитку організму вихованця, його фізичного здоров'я.

Організовуючи моральне виховання, треба побачити моральні якості в системі цілого − особистості, що обумовлює їх певну єдність, взаємопроникнення.

У структурі морального становлення особистості школяра слід виділити моральну свідомість, моральні вчинки і моральну спрямованість.

Моральна свідомість означає, що мають бути знання про те, що є правильним, а що неправильним, тобто в учнів мають бути сформовані певні уявлення і поняття про моральні норми, а також певне ставлення до них.

Розуміння і засвоєння моральних норм − це лише початок роботи з формування в учнів тих або інших якостей.

Поведінка людини в цілому − це найбільш загальна характеристика її життєвої лінії, її ставлення до інших людей, узагальнене уявлення про моральну спрямованість її дій і вчинків.

Психологічний механізм морального виховання

В. Сухомлинський у статті „Про вчинки” писав: „Твоє життя складається з вчинків. У вчинках виражається моральна суть людини. У твоєму ставленні до інших людей немає нічого випадкового. Вчинок завжди визначається діяльністю свідомості. Люди вчиняють так, як говорить голос совісті… Твої вчинки виражають рівень твоєї моральної культури” (Сухомлинський В. Про вчинки // Педагогіка. – 1970. − № 11. − С. 31).

Найвищий рівень морального становлення людини − спрямованість особистості, в якій відбиті найбільш типові риси й якості, способи дій і форми поведінки людини.

Особистісно орієнтований підхід до організації морального виховання націлює педагогів на розв’язання завдання щодо забезпечення єдності моральної свідомості та самосвідомості особистості учня. Саме така єдність, як ми вказували раніше, є психологічним механізмом процесу виховання. Моральні цінності (чесність, доброта, милосердя, працьовитість та ін.) існують об'єктивно, тобто незалежно від свідомості людини. Вони можуть відбиватися у свідомості особистості на різних якісних рівнях. Перший рівень − „річ у собі”. Можливість віддзеркалення на ньому моральної якості пов'язана з отриманням людиною інформації про неї (знаю, що така цінність існує, але сприймаю її як особистісно не значущу). Нагадаємо, що за умови емоційного переживання учнями конкретних моральних норм і якостей вони перетворюються для них на особистісні цінності.

Особистісні цінності − другий можливий якісний рівень внутрішнього прийняття конкретних моральних норм (якостей) людиною, яка засвоїла їх, у кращому разі, до цього на найнижчому ( інформаційному рівні).

Якісна трансформація моральної якості в свідомості особистості найчастіше є результатом роботи з догляду за ветеранами, пенсіонерами, інвалідами і просто людьми, що потребують певної допомоги. Саме у такого роду діяльності й виникає емоційне переживання людиною таких загальнолюдських цінностей, як доброта, милосердя, пошана до старших.

Третій рівень відбиття у свідомості особистості моральних цінностей − смислотвірний мотив. Він формується тільки на фундаменті особистісної цінності й за наявності в учня особистісного сенсу моральної поведінки в сім'ї та суспільстві.

Високий ступінь сформованості смислотвірного мотиву забезпечує поворот моральної свідомості особистості на самосвідомість. Розвиток самосвідомості вимагає усвідомлення людиною образу морального „Я”, наявності адекватної самооцінки сформованості його компонентів. Як результат, має місце віддзеркалення духовних цінностей в самосвідомості особистості на рівні самоформування образу „Я” як людини моральної.

Спираючись на описаний механізм, не важко визначити основні компоненти системи морального виховання дітей. До них слід віднести: 1) створення умов для емоційного переживання учнями моральних якостей в ролі самоцінних; 2) педагогічне забезпечення і стимулювання процесу формування у дітей смислотвірних мотивів морального становлення і поведінки; 3) включення учнів в діяльність морального характеру і організацію процесу самоформування ними моральних якостей як складових образу „Я”; 4) стимулювання роботи учнів над собою з формування реального образу „Я” як людини моральної.

Методи морального виховання

Функціонування вказаної системи буде ефективним, якщо вихователь керується комплексом її основних методів.

Методи стимулювання процесу перетворення знань про моральні норми в особистісні цінності

1. Створення ситуацій емоційного переживання учнем моральних цінностей.

2. Переконання у соціальній та особистісній цінності моральної поведінки.

3. Концентрація уваги на певних моральних якостях оригінальними способами і засобами.

4. Самохарактеристика міри сформованості моральних якостей.

5. Вправи на опис почуттів від знайомства з моральними взірцями.

6. Порівняння учнем самооцінки міри сформованості моральних якостей з її оцінками з боку товаришів і вчителів.

7. Вправи на самоаналіз рівня своєї моральності.

8. „Зараження” суб'єкта виховання емоцією радості в ході оцінки особистісних моральних надбань.

9. Вправа у самоототожненні з певною моральною цінністю.

10. Бесіди з використанням формул-установок на підвищення впевненості учня у власних духовних силах.

11. Вправи на перетворення у своїй уяві моральних цінностей в особистісні.

Методи стимулювання процесу формування мотивів

моральної поведінки і вдосконалення

1. Орієнтація на написання творів, пов'язаних з пошуком особистісного сенсу морального становлення.

2. Включення учнів в діяльність морального характеру з орієнтацією на фіксацію почуттів і думок, що виникають в ході її здійснення.

3. Актуалізація в учнів вже сформованих моральних якостей з обов'язковим підкресленням необхідності оволодіння іншими.

4. Постановка близьких і далеких перспектив морального розвитку.

5. Демонстрація програм-зразків і кращих планів морального вдосконалення.

6. Вправи на створення, виконання і корекцію особистих планів морального зростання.

7. Заохочення дій учнів, спрямованих на реалізацію мотивів моральної поведінки і морального вдосконалення.

Методи стимулювання зростання рівня готовності до моральних учинків

1. Заохочення ініціативи у справах морального характеру.

2. Переконання в необхідності підвищити рівень моральної готовності до життя.

3. Створення ситуацій творчого вибору нових моральних орієнтирів і способів опанування моральними цінностями.

4. Демонстрації та ілюстрації успішного досвіду людей з морального вдосконалення.

5. Розкриття особистісного сенсу опанування новими методами, прийомами і засобами морального вдосконалення.

6. Вправи на виконання вимог до самоосвіти в моральній сфері.

7. Систематичне підкреслення успіхів кожного учня в справі підвищення моральної готовності до життя і побудова на цій основі разом з ним тактики подальшої роботи над собою.

8. Обмін досвідом морального самоудосконалення.

9. Постановка нових перспектив морального зростання на створеному емоційно-позитивному фоні від отриманого попереднього результату.

10. Умовляння в сфері активізації морального самовиховання та в інших сферах морального становлення.

11. Педагогічні вимоги щодо корекції і самоконтролю морального становлення.

Можливості школи, різних засобів виховання для розвитку моральності дитини

Школа має великі можливості в організації і здійсненні морального виховання. На цьому шляху важливим компонентом є формування у людини дисциплінованості як дуже цінної та важливої моральної якості.

Поняття дисципліни і дисциплінованості як моральної якості характеризує певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій, а також засвоєння норм і правил, які зобов'язують людей дотримуватися цього порядку.

А. Макаренко, надаючи у своїй практичній виховній роботі велике значення дисципліні, писав, що „дисципліна в нашому суспільстві − це явище моральне і політичне” (Макаренко А.С. Методика организации воспитательного процесса // Пед.сочинения: в 8т. / А.С. Макаренко. – Т. 1. − С.285). А. Макаренко бачив у дисципліні і мету, і результат виховання. Важливими компонентами дисципліни є точність і акуратність, уміння цінувати час, виконувати доручення і завдання вчасно, які можуть і повинні вироблятися кожним учителем і на кожному уроці.

Формування дисциплінованості як морально-вольової якості починається в школі передусім з роботи над виконанням школярами Правил для учнів, дотримання ними норм поведінки, порядку і дисципліни на уроках, виховання почуття відповідальності перед школою і класом за свою навчальну працю, точне і відповідальне виконання завдань, доручень.

Проте у завдання вчителя входить не суто забезпечення сумлінності, точності, дотримання загального порядку, а пробудження глибоких мотивів моральної поведінки, включення у свідоме й емоційне ставлення учня заснованого на розумінні значення необхідності й обов'язковості дотримання тієї або іншої вимоги, правила.

Сьогодні актуальним є виховання в школі гуманізму, формування нових стосунків між людьми, заснованих на уважності, терпимості, великодушності.

Гуманність як моральна якість звернена до інших, тобто вона характеризує особливе світосприйняття людини, що реалізовується в її безпосередніх стосунках з іншими людьми.

Це світосприйняття включає: установку на повагу до людини як до іншого рівноправного члена суспільства; дружелюбність і доброзичливість; увагу до її потреб і готовність прийти на допомогу; уважність − прагнення не образити людину, не зачепити її інтереси; терпимість і великодушність, засновані на умінні зрозуміти іншу людину; здатність до співчуття і співпереживання; готовність до захисту слабкого.

Особливої уваги у роботі школи вимагають питання виховання і розвитку в учнів здатності до співпереживання та співчуття.

Починається ця робота з захисту тварин, з турботи про молодших або слабкіших товаришів, літніх людей.

Усе більш зростаючого значення набуває виховання дбайливого ставлення до природи. Природоохоронні знання вміщені в зміст різних курсів предметів; ця робота доповнюється і поглиблюється позакласною діяльністю, краєзнавством, діяльністю різних шкільних об'єднань.

Моральне виховання припускає цілеспрямовану діяльність школи з формування в учнів системи моральних уявлень, розвитку моральних почуттів, виробленню правильних оцінок і стосунків. При цьому слід мати на увазі, що моральне обличчя людини, що включає як її внутрішній світ (розуміння нею того, як і чому їй слід чинити так, а не інакше), так і зовнішній бік його прояву (що виражається в судженнях, вчинках і поведінці) формується протягом усього життя.

Моральна вихованість є властивістю особистості школяра і характеризується певними якостями. Патріотизм − також моральна категорія. Кожна школа має великі можливості у вихованні патріотизму.

Патріотизм − любов до своєї вітчизни − дуже глибоке і сильне людське почуття. У почутті патріотизму головне − усвідомлення нерозривного зв'язку зі своїм народом, співучасті у його справах.

Прогресивні мислителі й художники усіх націй і народів ніколи не протиставляли патріотизм загальнолюдським ідеалам братерства останніх. Він найтіснішим чином пов'язаний з інтернаціоналізмом, що передбачає пошану до націй і народностей, їх державного суверенітету, готовність жити у мирі й дружбі з усіма державами.

Напрями розв’язання завдань виховання патріотизму: виховання любові до свого краю, отчого дому, символіки держави, вивчення іноземних мов тощо. Значний внесок у патріотичне виховання роблять, в першу чергу, такі шкільні предмети, як література, історія, географія, фізика, хімія, математика, біологія. Широко використовуються для виховання патріотизму та інтернаціоналізму різні форми позакласної і позашкільної роботи з учнями.

Для успішної організації роботи школи з морального виховання учнів кожному вчителеві необхідно вміти визначати критерії та показники їх моральної вихованості, а також вивчати ефективність виховного процесу.

Уявлення про показники моральної вихованості має важливе значення як для педагогів, так і для учнів. Знання конкретних показників забезпечує цілеспрямованість, предметність педагогічних зусиль, а також вони виступають параметрами, за якими можна судити про моральну вихованість учнів.

За інтегральний показник моральної вихованості учнів можна узяти їх ставлення до навколишньої дійсності: до себе, суспільства, природи, колективу, що виявляється в певних якостях. У відношенні до себе це можуть бути: адекватна самооцінка, самостійність, самокритичність, вимогливість до себе, готовність до самовиховання, уміння контролювати себе і т.п.

Моральне ставлення до суспільства виявляється у школярів у таких моральних якостях, як громадянськість, патріотизм, морально-вольова готовність до виконання суспільно цінної роботи.

Ставлення до природи, по суті, визначає спрямованість усієї взаємодії з довкіллям, місцем існування людини. Тут головні показники: любов до природи, турбота про тваринний і рослинний світ, його збереження і примноження.

У сфері моральних ставлень до колективу соціального типу найважливішою якістю виступає колективізм, який проявляється у таких ознаках і рисах: відповідальність за свою поведінку перед колективом, готовність надати допомогу товаришам, уміння підпорядковувати особисті інтереси інтересам колективу, готовність бути в колективі як організатором, так і хорошим виконавцем та ін.

Організація роботи з виявлення моральної вихованості школярів передбачає широке використання різноманітних методів її вивчення: вивчення документації (особистих справ, характеристик, класних журналів тощо), спостереження, бесіда, анкетування, тестування, написання творів, узагальнення незалежних характеристик, створення виховних ситуацій, соціометрія, ранжирування тощо.

Вивчення моральних проявів здійснюється за різними напрямками: визначається рівень моральних знань, уявлень учнів, виявляється реальний досвід моральних вчинків, самооцінка поведінки.

Діагностика моральної вихованості учнів сприяє вдосконаленню виховної роботи у школі. Педагоги отримують можливість регулярно враховувати результати виховання, бачити процес формування особистості кожного учня, реально оцінювати дієвість своїх зусиль, своєчасно вносити необхідні корективи.

Питання і завдання

1. Доведіть, що духовність ніколи не може бути цілком раціоналізованою.

2. Чому духовно-моральна складова змісту виховання виступає у ролі його ядра? Як вона пов’язана з іншими складовими?

3. Намалюйте власний образ духовно-морального ядра змісту виховання засобами образотворчого або літературного мистецтва.

4. Розробіть проект двох педагогічних задач духовно-морального змісту.

5. Зробіть спробу скласти гімн любові до дитини, користуючись працями Василя Сухомлинського и Шалви Амонашвілі.