Література для самостійної роботи

1. Бех І.Д. Виховання особистості: [підруч.] / І.Д. Бех.− К.: Либідь, 2008. − С.614−621.

2. Сластенин В.А. Педагогика: [учеб. пособ. для студ. высш.пед. учеб. завед. ] / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, Е.Н.Шиянов; под ред. В.А. Сластенина.− М.: Изд. центр „Академия”, 2004.− С.290−300.

3. Фіцула М.М. Педагогіка: [навч. посіб.] / М.М. Фіцула. − К.: Академвидав, 2005.− С.257−263.

4. Якса Н.В. Основи педагогічних знань: [навч. посіб.] / Н.В. Якса. − К.: Знання, 2007.− С.231−233.

7.3. Проблема визначення і класифікація методів виховання в педагогіці

Метод виховання є вирішальним

Чинником морально-духовного

становлення особистості.

Іван Бех¹⁸

У педагогіці до теперішнього часу відсутній єдиний підхід до трактування методів виховання. Так, Ю. Бабанський під методом виховання розуміє „способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців”, спрямованої на розв’язання різних завдань виховання (Педагогика: [учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов] / под ред. Ю.К. Бабанского. − М.: Просвещение, 1983. − С.321). І. Харламов вважає, що під „методами виховання слід розуміти сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей для розвитку потребнісно-мотиваційної сфери і свідомості учнів, для вироблення навичок і звичок поведінки, а також для його корекції та вдосконалення” (Харламов І. Педагогіка: навч. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. / І.Харламов.− М.: Висш.школа, 1990.− С.320).

Т. Ільїна в навчальному посібнику для студентів педагогічних інститутів відзначає, що під методами виховання „маються на увазі способи впливу вихователя на свідомість, волю і почуття учнів з метою формування в них переконань", навичок поведінки (Ільїна Т. Педагогіка: Курс лекцій: [навч. посіб. для студ. пед. ін-тів]. – М.: Просвіта, 1984. - С.391).

Підкреслюючи значущість факту активності самої дитини в процесі виховання для її розвитку, вважаємо, що з цієї точки зору визначення методу виховання, який дав Ю.К. Бабанський, найбільш вдале. У той же час у визначенні І. Харламова підкреслюється роль методів виховання для розвитку потребнісно-мотиваційної сфери і свідомості особистості, що характеризує виховання як джерело розвитку людини. На наш погляд, доцільно відбити у визначенні методу ці два моменти, тобто говорити про метод виховання як спільну діяльність педагога і дитини, орієнтовану на спільне розв’язання вузьковиховних завдань і завдань розвитку. Формування переконань і навичок поведінки, про які йдеться у визначенні Т. Ільїної, − одне з суто виховних завдань.

Усі дослідники цієї проблеми називають прийом виховання складовим елементом методу, а під засобами виховання розуміють передусім сукупність творів і предметів матеріальної та духовної культури, які використовуються в педагогічній роботі, а також різні види діяльності − пізнавальну, ігрову, трудову тощо.

У педагогіці відомі різні класифікації методів виховання, в яких за основу береться яка-небудь одна або кілька різних сторін процесу виховання.

Серед них найбільш відомі класифікації: М. Болдирева, М. Гончарова, Ф. Корольова (за цією класифікацією методами виховання є переконання, вправа, покарання і заохочення); І.Мар’єнко, в якій виділені такі групи методів: пояснювально-репродуктивні, проблемно-ситуативні, привчання і вправи, стимулювання і керівництво самовихованням; Т. Ільїної та І. Огородникова, що містить методи: переконання, організації діяльності та стимулювання поведінки учнів.

Найбільш вдалою вважається класифікація методів виховання, яка запропонована Г. Щукіною (Педагогика школы. − М.:Просвещение, 1977): методи формування свідомості особистості; методи організації діяльності та формування досвіду громадської поведінки; методи стимулювання поведінки і діяльності.

Наша позиція полягає в тому, що проектувати методи виховання важливо з урахуванням розкриття його можливостей для розвитку дитини на основі розв’язання проблеми цілей виховання шляхом гармонізації суспільно значущого і особистісно значущого підходів до неї.

В основі відзначених вище класифікацій методів виховання лежать принципи єдності свідомості й поведінки, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у виховному процесі та ін.

Визначення спрямованості цілей виховання різного рівня і в різних аспектах на розвиток особистості дитини припускає проектування цілей з позиції цілісного підходу на основі не лише вказаних принципів, а й принципів природовідповідності, гуманізації, індивідуалізації виховання, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю дітей. Зміст і методи виховання мають бути адекватними поставленим цілям розвивального характеру, цілям, що враховують можливості виховання для розвитку особистості. Особливе місце серед цих можливостей посідають: а) можливості створення вихователем умов для самовиховання дітей, найважливіша серед яких − необхідний рівень розвитку самосвідомості особистості; б) можливості включення кожної дитини в діяльність творчого характеру: відомо, що саме така діяльність стимулює розвиток уяви, пам'яті, мислення і творчих здібностей особистості. Найголовнішим є те, що в методах важливо відбити психологічний механізм виховання.

Виходячи з цього, доцільно розширити класифікацію методів виховання, що міститься у навчальному посібнику „Педагогіка школи” під редакцією Г. Щукіної та в сучасних підручниках, у яких вона береться за основу. На це націлює насамперед наявність в особистості не тільки свідомості, а й самосвідомості.

Групу методів формування свідомості особистості (бесіди, лекції, диспути, метод прикладу) важливо доповнити підгрупою методів самопізнання, серед яких слід розрізняти методи включення дітей в самопізнавальну діяльність і власне методи самопізнання, такі як самоспостереження, самоаналіз, самовипробування, зіставлення самооцінки і оцінки особистісних умінь і якостей з боку інших людей.

Методи організації діяльності та формування досвіду громадської поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, привчання, вправа, доручення, створення виховуючих ситуацій), запропоновані в класифікаціях Г. Щукіною і Ю. Бабанського, на наш погляд, відбивають (і не в повній мірі) тільки дію вихователів, спрямовану на розвиток дитини, в належній мірі не враховуючи величезну значущість її самоактивності в цьому процесі.

Особистісно орієнтований підхід до виховання вимагає поповнити цю групу щонайменше двома підгрупами методів: а) методами включення дітей в роботу творчого характеру; б) методами організації самовиховання як джерела розвитку людини.

Першу підгрупу складають методи формування і стимулювання інтересу до творчості, метод вправляння в діяльності творчого характеру, метод запрошення до співтворчості, метод завищення стратегічних завдань творчого характеру, метод залучення дитини до зразків творчості тощо.

До другої підгрупи входять: методи формування потреби в самовихованні (формування моральних зразків та ідеалів, постановки близьких і далеких перспектив розвитку особистості тощо); методи „озброєння” технологією складання і виконання особистих планів самовиховання; методи власне самовиховної діяльності (метод самостійного прийняття завдань-самозобов’язань; методи самоорганізації роботи над собою, самоконтролю і самозвіту в діяльності з самовиховання та ін.).

Загальноприйнята група методів стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохочення, покарання) також розширюється за рахунок методів стимулювання самовиховної роботи і методів стимулювання роботи творчого характеру.

Принцип гуманізації виховання не допускає застосування покарання у ролі методу його стимулювання. Тим більше, покарання не може стимулювати ні самовиховну діяльність, ні творчу роботу дітей. Навпаки, як показує практика, навіть використане як метод один раз, воно назавжди „відохочує” вихованця від самовиховання і творчості, є причиною виникнення „стіни” непорозуміння між ним і вихователем.

Питання і завдання

1. Що розуміється під методом виховання?

2. В яких виняткових ситуаціях, з вашої точки зору, може бути виправдане застосування вихователем методу покарання?

3. Як відомо, суспільна думка є відбиттям колективної вимоги, на формування якої нерідко впливає і сам учитель. За яких умов суспільна думка буде дійсно виконувати функцію стимулювання і мотивації поведінки особистості?

4. Розкрийте стимулювально-мотиваційні можливості змагання учнів класу в спорті, праці, валео-екологічній, соціально-педагогічній та інших діяльностях. Наведіть приклади і негативного впливу змагання на особистість учня (насамперед на його моральне і фізичне здоров’я). Знайшовши причини негативного впливу на особистість результатів застосування цього методу, встановіть ступінь справедливості твердження: змагатися продуктивно і безболісно можна тільки з самим собою (з реальним рівнем сформованості у себе певних умінь і якостей).

5. Назвіть комплекс особистісно орієнтованих методів, значущих для розширення й якісного оновлення тих класифікацій способів педагогічного впливу (зокрема, класифікації Г. Щукіної), які традиційно використовуються вихователями.