Змістово-методичний компонент

(аспект методики фіксації змісту отриманої інформації)

Багато авторів (це питання добре розроблене в літературі) відзначають такі основні форми фіксації інформації: складання плану прочитаного, виписки, тези й конспектування.

План змісту книги

План як сукупність коротко сформульованих заголовків думок („скелет” книги) бажано складати складний, враховуючи такі три правила-помічника:

1. „побачити” заголовок − виходить, спочатку позначити межу між думками, кінцем однієї думки й початком іншої;

2. присвоїти кожній думці тільки їй властивий заголовок – це поставити у взаємооднозначну відповідність свою думку і думку автора (начала й кінці його фраз – добра підмога у формулюванні пункту плану);

3. наявність номерів сторінок (указуються олівцем) біля заголовків думок автора скорочує час пошуку потрібного місця в книзі.

Добрими порадами при складанні плану по ходу читання можуть служити такі: бажано починати фіксувати пункти плану з більшими інтервалами один від одного (ці інтервали трохи пізніше ви поповните новими заголовками або пунктами, які конкретизують старі); якщо книга власна, план зручно складати прямо на її полях (олівцем); складаючи його, бажано закріплювати в пам’яті прочитаний текст. Написаний план змісту книги потрібно зберігати тривалий час.

Тези

Тезами називають короткий зміст думок, істинність яких потрібно довести. Вирішуючи завдання щодо правильного формулювання власних думок у процесі вивчення навчальної літератури, ведучи пошук протиріч у конкретній інформації, важливо оволодіти мистецтвом формулювання і доказу тез. Серед вимог, які висуваються до написання і доказу тез, відзначимо наступні:

1) стислість (не більше 2–3 сторінок), істинність (відповідність дійсності);

2) ясність, точність і визначеність формулювання й доказів;

3) відсутність у тезах логічного протиріччя;

4) сталість суті тези протягом усього її доказу;

5) обґрунтованість тези фактами або теоріями чи концепціями;

6) неочевидність: очевидне доказів не вимагає.

Складання виписок з тексту не потребує докладної характеристики і рекомендацій. Зробимо акцент тільки на значущості зв’язку між окремими виписками й необхідності фіксації сторінок, з яких виписуються цитати.

Конспектування

Конспектування відрізняється від тез багатством і точністю думок автора й самого конспектуючого, від складання плану – тим, що передає зміст книги, від виписок – логічним зв’язком між усіма частинами змісту. Конспектування – це процес сполучення в різних варіантах виписок, тез, власних думок і пунктів плану прочитаного.

Розрізняють планові, текстуальні, вільні й тематичні конспекти.

Виступаючи у ролі ємною, стислої відповіді на запитання всіх пунктів плану прочитаного, плановий конспект вимагає від людини, яка займається самоосвітою, розвиненої здатності до самостійного мислення, до аналізу і синтезу.

Текстуальний конспект незамінний як джерело дослівних висловлень автора книги. Як правило, цитати пов’язані одна з одною логічними переходами.

Найбільш часто практикується вільне конспектування як комбінація виписок, тез, цитат, самостійно сформульованих основних положень автора і власних думок з їхнього приводу.

При написанні рефератів, курсових робіт, коли конкретна тема вимагає вивчення цілого ряду джерел інформації, складають тематичний конспект (вільний конспект багатьох праць, які відображають одну тему).

Серед ефективних прийомів конспектування особливої уваги заслуговують:

1) проведення на сторінках зошита полів (6–7 см, бажано проводити їх ліворуч), на яких потім будуть записуватися власні думки, логічні зв’язки між виписками, заголовки формулювань, ключові поняття тощо;

2) запис на початку зошита повних бібліографічних даних джерела інформації;

3) подолання однорідності конспекту шляхом розчленовування записів усілякими засобами – абзацами, заголовками, номерами, виділенням ключових понять, ідей, підкресленням і відкресленням ключових слів тощо;

4) дотримання між рядками такого інтервалу, який дозволяє вписати слово (ряд слів) у ході виправлення або додавання записів;

5) написання конспекту тільки чорнилом або пастою (бажано різними) з обов’язковою вказівкою дати зроблених записів.

Питання і завдання

1. Розробіть перспективну (річну) програму власної самоосвітньої діяльності.

2. Серед нижчеподаного переліку прийомів роботи із книгою вкажіть номери тих, які характерні для етапу вдумливого безперервного читання:

1) з’ясування факту, чому цей доказ (виклад) виявився важким;

2) викладення засвоєних ідей компетентній особі;

3) встановлення зв’язку між думками автора, виділення серед них головних і другорядних;

4) звіт з реалізації автором провідної ідеї;

5) побудова „дерева” ідей автора;

6) запис ідей в окремому зошиті.

3. Розкрийте особливості змістово-методичного компонента готовності до самоосвіти.

4. Дайте собі звіт у труднощах, які ви відчуваєте при самоосвітній роботі.

5.Проведіть мікродослідження ефективності власних прийомів швидкого читання:

а) розробіть два-три прийоми розширення поля видимого тексту при швидкому читанні;

б) з’ясуєте, наскільки поліпшується швидкість роботи із книгою при їхньому використанні.