Література для самостійної роботи

1. Бех І.Д. Виховання особистості: [підруч.] / І.Д.Бех. − К.: Либідь, 2008. − С. 9–27.

2. Ведин И.Ф. Теорема личности: дороги и тупики самосознания / И.Ф. Ведин. − М.: Молодая гвардия, 1988. − 237 с.

3. Столин В.В. Самосознание личности / В.В. Столин. − М.: Изд-во МГУ, 1983. − 284 с.

4. Чеснокова И.И. Проблемы самосознания в психологи / И.И. Чеснокова. − М.: Наука, 1977. − 144 с.

ЧАСТИНА 2 ОСНОВИ ДИДАКТИКИ

Навчання − це лише одна із пелюсток тієї квітки, яку називають вихованням. Василь Сухомлинський РОЗДІЛ 4 Характеристика процесу навчання як зміни стану особистісно-розвивальної дидактичної системи

Дидактика ( від грец. „didaxtixos” − повчальний) – наука про процес навчання, його закономірності.

Ця наука визначається як загальна теорія освіти й навчання, предметом якої є дослідження загальних закономірностей пізнавальної діяльності людини, яка здійснюється як під керівництвом педагога, так і за допомогою засобів самоосвіти.

У цілісну теорію дидактика оформлюється в 1632 р. Яном Амосом Коменським у його роботі „Велика дидактика”.

До 1917 р. найбільший внесок у розвиток дидактики був зроблений Х. Алчевською, В. Водовозовим, П. Каптєревим, М. Корфом, М. Пироговим, С. Русовою К. Ушинським.

У наступні роки ХХ ст. питання, пов’язані з науковим обґрунтуванням мети, відбору змісту освіти, вибором методів і способів навчання, визначенням форм його організації, успішно вирішувалися А. Алексюком, Ю. Бабанським, Н. Бібік, В. Бондарем, С. Гончаренком, М. Даниловим, Б. Єсиповим, Л. Занковим, І. Козловською, О. Кондратюком, Б. Коротяєвим, І. Лернером, М. Махмутовим, О. Матюшкіним, В. Онищуком, В. Паламарчуком, О. Савченко, М. Скаткіним, Г. Щукіною, П. Юцявічене і багатьма іншими.

Найбільш близькими науками, з якими пов’язана дидактика, є фізіологія людини, психологія, шкільна гігієна, теорія виховання, кібернетика, соціологія, а також методики конкретних навчальних предметів.

Основні дидактичні категорії – це процес навчання, закономірності навчання, принципи навчання, зміст освіти, методи навчання, форми організації навчальної роботи.

До найважливіших у системі завдань сучасної дидактики слід віднести: визначення закономірностей процесів формування якостей творчої особистості, створення умов для її загального розвитку; обґрунтування принципів організації навчання на особистісно орієнтованій й цілісній основах, обґрунтування особистісно орієнтованих методів навчання (у тому числі методів, спрямованих на розвиток пізнавальної активності учнів, їхнього інтересу до навчання й готовності до самоосвіти, творчої й дослідницької діяльності); подальшу розробку типів і форм організації навчання, адекватних соціальному замовленню українській школі й потребам учнів у розвитку; встановлення механізмів виховально-розвивального впливу навчання, підвищення рівнів його якості, оптимальності й ефективності.

Методологічну основу дидактики складають найважливіші закони й принципи діалектики і гносеології: а) філософські положення щодо: діалектики одиничного, особливого і загального; єдності й розвитку, взаємозв’язку й взаємозумовленості явищ і закономірностей об’єктивної дійсності; розуміння природи і сутності людини як абсолютної цінності; її свідомої діяльності з перетворення світу й самої себе; особливостей особистості учня як активного суб’єкта розвитку і діяльності, яка детермінована об’єктивними й суб’єктивними факторами та здійснюється на основі глибокої духовності; необхідності об’єктивного вивчення закономірностей природи, явищ і процесів соціального життя в розвитку й зв’язку з конкретно-історичними та іншими умовами; б) методологічні підходи до розуміння особистості й особливостей процесу навчання: аксіологічний, системний, цілісний, діяльнісний, особистісно орієнтований, культурологічний, синергетичний, структурно-функціональний, прогностичний тощо.