3.1. Психологічний механізм навчання і виховання: єдність розвитку свідомості й самосвідомості особистості

Свідомість − динамічна смислова система, яка становить собою єдність афективних та інтелектуальних процесів. Лев Виготський5

В ієрархії зв’язків педагогіки з психологією провідне місце посідають зв’язки процесів навчання й виховання із психологічною структурою свідомості й самосвідомості особистості. Зазначені процеси мають свій психологічний механізм, без опори на який вони не можуть якісно виконувати особистісно-розвивальні функції. Сутність цього механізму полягає в єдності свідомості й самосвідомості особистості кожного учня. Стимулювання розвитку його свідомості й самосвідомості, педагогічне забезпечення повороту першої на другу та їхньої єдності − найбільш загальні фундаментальні цілі вчительської діяльності, сформульовані в психологічному аспекті. Результат їх досягнення прямо сприяє якісному оволодінню учнями соціальним досвідом, реалізації ними власних вищих та інших потреб.

Звідси випливає, що глибока компетентність учителів у питаннях структури свідомості й самосвідомості особистості, у використанні способів і засобів педагогічного забезпечення їхнього розвитку і єдності − необхідна умова організації особистісно орієнтованого навчання й виховання. Між тим, питання про структуру свідомості особистості певною мірою залишається у психології дискусійним.

Поняття свідомості й самосвідомості особистості

Свідомість особистості психологи вважають вищою формою психічного відображення дійсності. Народжуючись, людина не отримує свідомість у спадщину: вона формується в неї суспільством, а в широкому значенні виступає продуктом суспільно-історичного розвитку всього людства. Одне з можливих розв’язань проблеми розвитку свідомості запропоноване в роботах О. Леонтьєва, зокрема у праці „Діяльність. Свідомість. Особистість”. Виникнення й розвиток свідомості у людей пояснюється їх трудовою, пізнавальною, ігровою та іншими видами діяльності. Найважливішим джерелом формування людської діяльності, крім спадково закріпленої програми і власного досвіду індивіда, служать передача й оволодіння соціальним досвідом у навчально-виховних установах.

Людське мовлення як певний фактор задоволення цієї потреби суспільства в розвитку виконує функцію форми існування свідомості.

Як форма психічної діяльності людини, спрямована на відбиття й перетворення цінностей навколишнього світу, свідомість має специфічну структуру. Переважна більшість психологів стверджували і стверджують думку про пряму залежність її рівня від ступеня оволодіння особистістю знаннями про природу, суспільство, навколишній світ. До свідомості відносять знання не тільки про зовнішній світ, але й внутрішній (про самого себе). Сукупність цих знань особистості й становить раціональний компонент її свідомості. При цьому треба врахувати, що вона проявляється не тільки в знаннях, а й в ставленні особистості (оцінному, теоретичному, практичному) до об’єктивної навколишньої дійсності й до себе, у відокремленні себе як суб’єкта пізнання в предметному світі, цілеспрямованості власної поведінки.

Ще один структурний компонент свідомості особистості, безпосередньо пов’язаний з її ставленням до значущих цінностей (об’єктів) навколишньої дійсності, − переживання цих цінностей.

Таким чином, у цілому на емпіричному рівні свідомість уявляють як безупинно мінливу сукупність почуттєвих та інтелектуальних образів, які безпосередньо з’являються перед суб’єктом у його „внутрішньому досвіді” й передбачають конкретні практичні дії.

Головні характеристики свідомості особистості − активність, мотиваційно-ціннісний характер, спрямованість на предмет (інтенційність), здатність до рефлексії, самоспостереження, різний ступінь ясності.

Роль цільового орієнтира свідомості особистості відіграють не тільки об’єкти навколишнього світу (зовнішні об’єкти), але й її внутрішній світ, власна діяльність.

Психічний процес усвідомлення людиною самої себе й визначають як самосвідомість.

Конкретна сутність феномену самосвідомості розкривається в таких положеннях: а) у життєдіяльності особистості має місце внутрішня єдність її свідомості й самосвідомості; б) особистість сприймає численні образи „Я” у різних ситуаціях діяльності й поведінки, взаємодії з іншими людьми; за певних умов вона поєднує ці образи спочатку в образи, а потім і в поняття цілісного образу „Я”, який відрізняється від образів інших людей; в) усвідомлення себе як своєрідної особистості й певне ставлення до себе − похідні від процесів виділення образу „Я” з об’єктів реального світу і зіставлення з ними.

Особистість як об’єкт самосвідомості виступає у ролі як об’єкта, так і суб’єкта пізнання.

Найважливіші механізми розвитку самосвідомості − рефлексія (погляд на себе „збоку”, усвідомлення образу „Я”) і самооцінка (знання про себе й ставлення до себе у єдності). Що стосується самооцінки, то, як свідчать результати психологічних досліджень, розвивальний потенціал має лише адекватна. Неадекватна самооцінка − занижена або завищена − є гальмом у „саморусі” особистості в своєму становленні.

Психологи виділяють два стрижневих компонента у структурі самосвідомості особистості: „Я”-образ (він буває ідеальним і реальним) і „Я”-концепцію. Ступінь реальності „Я”-образу прямо залежить від рівня адекватності самооцінки людини. Сутність „Я”-концепції в педагогічних цілях бажано уявляти як систему завдань-самозобов’язань особистості, прийнятих нею в результаті усвідомлення протиріччя між реальним та ідеальним образами „Я”.

Не останню роль у ствердженні психологічних уявлень про структуру свідомості й самосвідомості особистості відіграла теорія В. М’ясищева про свідоме ставлення особистості до цінностей. Акцент саме на свідоме ставлення сприяв посиленню в науці аргументу про значущість раціонального компонента (розуміння) у структурі свідомості людини.

Розкриті положення про структуру свідомості й самосвідомості особистості методично доцільно відобразити у вигляді спеціальної схеми (рис. 3.1).

Раціональний компонент (знання, уміння, моральні норми та інші цінності)

Свідомість

емоційне переживання цінностей

„Я”-образ („Я”-реальне, „Я”-ідеальне)

Самосвідомість

„Я”-концепція

Рис. 3.1. Структура свідомості й самосвідомості особистості ( панівне уявлення про неї в психології)

І. Бех про структуру свідомості особистості як платформу для розробки теорії особистісно орієнтованого виховання

Панівна в системі освіти психологічна ідея про структурні компоненти свідомості − це концептуальна відправна точка проектування й написання підручників і навчальних посібників, у яких і відображується зміст навчання, певні загальнокультурні, національні та інші цінності. Дотепер у них домінувала установка на забезпечення розуміння учнями конкретного навчального матеріалу, який пов’язаний з опорою на раціональний компонент свідомості кожного з них. Автори підручників розробляють їх так, що спочатку тому, хто навчається, доводиться вивчити визначення, правило тощо (звичайно вони виділяються курсивом або „жирним” шрифтом), а потім виконувати вправи, значущі для глибокого розуміння конкретного теоретичного положення, закріплення отриманих знань. При цьому конкретне правило, визначення або закон виступають для учня (особливо початкової школи) у ролі абстрактного об’єкта, усвідомити й запам’ятати який дуже важко. Про труднощі засвоєння учнями змісту сучасних підручників можна писати багато. Головне коріння цих труднощів відомий український психолог І. Бех побачив в тому, що автори підручників і навчальних посібників спираються на утверджені в науці положення про ієрархію структурних компонентів свідомості. На противагу цьому поставивши емоційне переживання на перше місце і відвівши лише друге раціональному компоненту, він тим самим заклав „наріжні камені” фундаменту нової філософії освіти − теорії особистісно орієнтованого навчання й виховання (рис. 3.2).

1) емоційне переживання цінностей

Свідомість

2) раціональний компонент (знання, уміння, моральні норми та інші цінності)

Рис. 3.2. Схематичне зображення структури свідомості особистості

за І. Бехом

Така структура свідомості особистості може служити психологічною платформою для реальної реалізації педагогами принципу природовідповідності навчання й виховання. Ідея − спочатку емоційне переживання вихованцем якоїсь цінності, і лише потім розуміння ним її сутності − сьогодні повинна бути усвідомлена й „узята на озброєння” усіма вчителями. Тільки керуючись цією ідеєю, педагогові можна сприяти повороту свідомості вихованців на своє „Я”.

І. Бех знаходить досить ефективний механізм усвідомлення учнями потреби в засвоєнні елементів змісту освіти і, як результат, − самоформування ними складових образу „Я” як структурного компонента самосвідомості.

Інакше кажучи, учений відкриває механізм стимулювання повороту свідомості особистості учня на своє „Я”, його єдності із самосвідомістю. Роль цього механізму відіграє введення ним у категоріально-понятійні апарати педагогіки й педагогічної психології нової категорії − особистісна цінність. Під нею вчений розуміє те новоутворення, яке з’являється у свідомості особистості учня в результаті емоційного переживання ним об’єктивно існуючих цінностей змісту освіти. Особистісна цінність − найважливіше поняття його теорії особистісно орієнтованого виховання. Сутність даної теорії розкрита на 848 сторінках у фундаментальній праці І. Беха „Виховання особистості” (К.: Либідь, 2008).

У практичному аспекті для кожного учителя насамперед важливий образ „серцевини ” цієї теорії (вчення про методичне забезпечення процесу формування в учнів знань та інших цінностей як особистісних), модель якого концентрується у формулі: усі моральні норми, визначення, правила і закони конкретної науки, інші цінності змісту виховання й освіти треба намалювати за допомогою різних видів мистецтва − образотворчого, літературного, музичного, театрального, декоративно-прикладного та ін.

Дана формула виходить із первинності емоційного компонента свідомості особистості в його структурі й служить засобом для формування в неї смислотвірних мотивів навчання, праці, творчості, самоосвіти й самовиховання. Її використання учителем цементує єдність свідомості і самосвідомості особистості кожного учня, яка виступає в якості психологічного механізму навчання й виховання.

Питання і завдання

1. Обґрунтуйте структуру свідомості особистості, порядок її структурних компонентів.

2. За яких умов свідомість особистості здійснює поворот на самосвідомість?

3. Що слід розуміти під „Я”-образом і „Я”-концепцією особистості?

4. Визначте сутність психологічного механізму процесів навчання й виховання.

5. Якою повинна бути стратегія організації особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу?