Ранньофеодальна держава в англії

Близько 449 р. германські племена, сакси, юти та тюрін-ги, перейшовши через Ла-Манш, утворили на Британських островах кілька (7) варварських королівств. Набагато пізніше від континентальної Європи тут відбувся процес об’єднання в одне королівство - Англію. Це сталося лише в ЇХ ст. (829 р.), коли король Уессекса Екберт об’єднав три королівства в одне.

Після германського завоювання Британських островів підкорені місцеві кельти були перетворені у напіввільних летів. Англосаксонська знать - ерли - отримали невеликі земельні наділи - «гальди». Площа такого гальда складала близько 40 га орної землі. В УІ-УІІ ст. розпочався процес укрупнення феодальної власності. Колишні сім варварських королівств зливаються в три. Одночасно відбувається наступ ерлів на сільські общини і закріпачення селян. Користуючись усобною боротьбою королівських династій та війнами між королівствами, ерли домагаються надання їм імунітетних грамот. Місце колишніх старійшин в управлінні місцевими общинами посідають королівські чиновники з числа ерлів.

Найдавніший англосаксонський кодекс «Правда Етельберга» був створений у VII ст. Уже в цьому документі спостерігаємо класове розшарування суспільства. Так, за убивство вільного - ерла винний карається штрафом у 100 шилінгів. За убивство лета, в залежності від категорії, до якої належить убитий, штраф складає відповідно 80, 60 і 40 шилінгів. Життя безземельного наймита оцінене у 6 шилінгів. Показово, що життя усіх вільних членів суспільства захищене правом однаково - у 100 шилінгів, незалежно від службового чи майнового становища убитого. В законнику короля Альфреда (890 р.) убивство вільного - ерла оцінюється уже неоднаково - від 200 до 1200 шилінгів. У вищу суму оцінене життя найбільш знатних ерлів.

Якщо в державі франків селяни починають шукати собі «покровителів» уже в УІІ-УШ ст., а імператор Карл Великий спробував осуджувати практику тиску на селян позачерговими призовами на військову службу, судовим переслідуванням, допоки селянин «збіднівши, волею-неволею, власність свою не віддасть», то на Британських островах ці процеси проходили із запізненням, але набирали більш жорстких і категоричних форм.

Так, в законах Етельстана (близько 940 р.) містилася категорична вказівка: нехай родичі знайдуть сеньйора тому, хто його ще не має. Така людина, поки не знайде собі покровителя, стоїть поза законом, її можна навіть безкарно убити, як злодія! Над кожними 9 селянами має бути поставлений десятник, який призначений слідкувати, «щоб дев’ять виконували уклад».

Загалом в Англії відбуваються ті ж процеси державного будівництва, що і у франків. Від народних зборів функції управління переходять до рук короля і його ради - вітенге-мота («збори мудрих»). На місце родоплемінних старійшин призначаються королівські чиновники — елдормени. Однак феодалізація англійського суспільства розпочалася у IX ст. і підходить до свого завершення у середині XI ст., коли престол англосаксонських королів був захоплений герцогом Нормандії Вільгельмом І Завойовником (1066 р.). Останній з метою виявлення тих засобів, якими може послуговуватися держава, провів статистичне дослідження своїх володінь. Воно здійснювалося з допомогою місцевого населення, яке змушували свідчити під присягою, «як на страшному суді». Звідси назва рукопису, який зберігся до наших днів, «Книга страшного суду». Більша частина селян на цей час перебувала в кріпосній залежності і дістала назву «вілланів». Важко розповісти щось конкретне про суть і об’єми їх обов’язків. Однак, поза сумнівом, навіть у цей час ще зберігаються значні прошарки особисто вільних селян.

Англійський феодалізм відрізнявся від континентального не лише відставанням у часі. Тут, на Британських островах, перша (VI ст.) і друга (XI ст.) хвилі завойовників зустрічали відчайдушний опір підкореного кельтського, а згодом англосаксонського етносів. Королівська влада була змушена заставляти усіх членів пануючого класу, від аристократії аж до простого рицарства, вірно служити короні. І, навпаки, експлуататори-іноземці об’єдналися навколо короля-завойовника для збереження свого панівного становища.

Англія, таким чином, не знала того тривалого і складного шляху, яким йшли до об’єднання континентальні держави — через постійні усобні війни феодалів, що супроводжувалися значною загибеллю людей і матеріальних цінностей. Англійське суспільство страждало не від відсутності сильної королівської влади, а навпаки від сильної центральної влади, яка дозволяла собі чисельні зловживання.