9. Узагальнення їх дає змогу виділити чотири базових концепції, що віддзеркалюють історичні кордони цього феномену:

Концепція глобалізації як зміни форм історичного процесу (концепція «архаїчної глобалізації»).

Концепція глобалізації як сучасного економічного феномену.

Концепція протоглобалістів (в агрегованому вигляді вони представлені на рис. 1.1).

Концепція глобалізації як деякої позачасової властивості, що іманентно притаманна світовому суспільству (концепція Е. Азроянца).

Перша концепція має найбільш широкого визнання в працях Р. Робертсона, М. Уотерса, Г. Терборна, Ф. Бро­деля, Л. Туроу, А. Маслоу, Г. Дилигенського, Ю. Кра­сіна, Ю. Пахомова та інших (узагальнені концептуальні позиції прибічників такого підходу представлені на Так Р. Робертсон і М. Уотерс вважають, що глобалізація є тривалим історичним процесом, і її початок відносять до рубежу XV—XVI ст., а Г. Терборн виділяє в історії принаймні шість хвиль глобалізації, найраннішою з яких він вважає експансію світових релігій у III—VII ст. н. е. [357, с. 83]. Позиція західних вчених знаходить визнання серед деяких російських науковців. Російський вчений Г. Померанц, (як і Г. Ди­лигенський) взагалі поставив під сумнів історичну винятковість явища «глобалізація». «…У ІІ тисячолітті до Р. Х. володарі-завойовники почали називати себе царями чотирьох сторін світу, — зазначає Померанц. Відповідно до такого підходу глобалізація є всього лише історичним явищем, що постійно супроводжує історію людства і приймає на різних етапах розвитку техніки і соціуму різноманітні форми

У працях інших вчених форми глобалізації ще більш уточнюються. До них відносять еллінізм, «три Рими», Арабські халіфати, Великі географічні відкриття тощо. А американський професор У. Мінголо, навпаки, трактує глобалізацію всього лише як третій етап тисячолітньої трансформації. Перший — розпад колоніальної системи, а другий — розпад соціалістичної системи.

О. Білорус, критикуючи прибічників «архаїчної глобалізації», виділяє низку критичних періодів її особливого прискорення:

перший етап — створення імперій на основі торговельних інтересів, симбіозу держави і релігії (Рим, Візантія, Китай, Київська Русь);

другий етап — період великих географічних відкриттів і створення економічних імперій і перших глобальних корпорацій (ХV ст.);

третій етап — промислова революція (Європа, XVIII ст.) і формування міжнародних ринків;

четвертий етап — епоха світових війн ХХ ст. (1914—1918, 1939—1945), 1948—1989 (холодна економічна світова війна);

п’ятий етап — інформаційна революція (починаючи з другої половини ХХ ст.) [23, с. 165].

10.

Сучасний глобалізм є специфічною формою політичного і економічного імперіалізму ХХІ століття.

Оцінка процесів глобалізації, глобальних трансформацій, наслідків і загроз глобалізації показує, що в світі виник новий глобальний імперіалізм як сімбіоз модернового державного імперіалізму з імперіалізмом глобальних корпорацій і міжнародних ор­ганізацій (163,164).

Імперські держави діють спільно з транснаціональними глобальними корпораціями. Глобальні корпорації посилюють свій вплив на держави і використовують їх як механізм своєї експансії і впливу на міжнародні організації, такі як СОТ, МВФ, СБ та інші.

Цей новий глобальний імперіалізм ми схильні називати корпоративним або економічним імперіалізмом. Чи є можливим відродження, виникнення нового світового (глобального) імперіалізму?

Класичний імперіалізм не сходив з історичної сцени. Він модифікувався в різні форми то «холодної війни», то трансатлантичної інтеграції, то європейської інтеграції. А природа і сутність його залишалась незмінними, бо незмінними залишались і залишаються інтереси економічної конкуренції. Сьогодні в умовах глобалізації економіки провідну роль почав відігравати глобальний корпоративний імперіалізм. Але він не тільки не відміняє, а навіть посилює державний імперіалізм, особливо в умовах однополюсного світового порядку. Для обґрунтування цих робочих гіпотез особливо важливо звернутись до аналізу еволюції основних наймогутніших країн-глобалізаторів і їх міжнародних угрупувань та контрольованих ними міжнародних організацій.

В сучасному світі вже практично встановився новий, глобальний економічний порядок (10, 11, 14, 42). Його ініціаторами були глобальні корпорації. Еволюція національних і транснаціональних корпорацій пройшла дуже швидко. Вона охопила період 30—40-х років ХХ століття. Процеси глобалізації зростають і стають гігантськими за масштабами. Корінним чином змінився характер світового ринку. Втрачена безпека розвитку на національному рівні. Світове суспільство і особливо національні демократії вимагають від науки нових теоретичних концепцій, нових глобальних узагальнень і чіткого представлення перспектив глобального розвитку.

Сучасне глобальне і регіональне навколишнє середовище, що є фактично гостро конфліктним і кризовим, починаючи з 70-х років ХХ століття, демонструє подальше ускладнення. Це дуже погіршує умови існування і розвитку нових незалежних країн з економікою перехідного періоду, яка відзначається низькою міжна­родною конкурентоспроможністю, недемократичними політичними системами. Трансформаційні проблеми нових незалежних держав є надзвичайно гострими. Вони ще більше ускладнюються під впливом факторів глобальної дискримінації в питанні їх інтеграції в світові, євроатлантичні і європейські структури. Ця глобальна дискримінація особливо відчутна в Україні, яка потенційно може претендувати на ключову роль в європейському регіоні, що не відповідає геостратегічним інтересам глобалізаторів.