Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекція 10.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
19.11.2018
Размер:
86.02 Кб
Скачать

Лекція № 16-17 Тема. Комплексні порушення

1. Поняття про складне порушення розвитку

2. Завдання психолого-педагогічного супроводу розвитку дитини з складним дефектом

3. Психолого-педагогічні основи розвитку і освіти осіб з складним дефектом

4. Шляхи і способи організації спеціальної освіти для осіб з складними порушеннями в розвитку

Короткий зміст теми. Поняття про складне порушення розвитку. Завдання психолого-педагогічного супроводу розвитку дитини з складним дефектом. Психолого-псдагогичеськис основи розвитку і утворення осіб з складним дефектом. Шляхи і способи організації спеціальної освіти для осіб з складними порушеннями в розвитку.

1. Поняття про складне порушення розвитку

До складних порушень дитячого розвитку відносять поєднання 2-х або більш психофізичних порушень (зору, слуху, мови, розумового розвитку і ін.) у однієї дитини. Наприклад, поєднання глухоти і слабозорості, поєднання розумової відсталості і сліпоти, поєднання порушення опорно-рухового апарату і порушень мовлення. У сучасній спеціальній літературі в номінації складних порушень позначаються тільки так звані первинні порушення, наприклад сліпоглухота. Якщо в назву включаються вторинні відхилення в розвитку, як, наприклад, в слові «сліпоглухонімота», де «німотою» позначена відсутність мовлення у дитини, що є лише наслідком її глухоти, соціально обумовленим, тобто вторинним порушенням, то такий термін слід визнати неточним і застарілим.

Як синоніми терміну «складне порушення» в літературі використовуються і інші терміни, рівнозначні йому: «складний дефект», «складні аномалії розвитку», «поєднані порушення», «комбіновані порушення» і що все більш затверджується останнім часом — «складна структура порушення».

Виділяють 3 основних групи дітей з поєднаними порушеннями.

У першу входять діти з 2 вираженими психофізичними порушеннями, кожне з яких може викликати аномалію розвитку: сліпоглухі діти, розумово відсталі глухі, слабочуючі із затримкою психічного розвитку (первинною).

У другу — що мають 1 істотне психофізичне порушення (що веде) і супутнє йому інше порушення, виражене в слабкому ступені, але що помітно обтяжує хід розвитку: розумово відсталі діти з невеликим зниженням слуху. У таких випадках говорять про «ускладнений» дефект.

До третьої групи входять діти з так званими множинними порушеннями, коли є 3 або більш порушення (первинних), виражені різною мірою і що приводять до значних відхилень в розвитку дитини: розумово відсталі слабозрячі глухі діти. До множинних дефектів, зокрема, можна віднести і поєднання у однієї дитини цілого ряду невеликих порушень, які мають негативний кумулятивний ефект, наприклад при поєднанні невеликих порушень моторики, зору і слуху у дитини може мати місце виражене недорозвинення мовлення.

Вважають, що діти з складними порушеннями розвитку — це рідкісна, статистично малозначима категорія аномальних дітей. Тим часом, згідно даним досліджень і спостереженням досвідчених дефектологів-практиків, ці діти складають в середньому до 40 % контингенту спеціальних освітніх установ.

Практична потреба у вивченні цих дітей, визначенні їх освітніх потреб і в розробці системи їх реабілітації виключно велика.

Навчання і виховання дітей з складними порушеннями є достатньо маловивченою і важкою проблемою спеціальної педагогіки. До недавнього часу в наший країні багатьом з таких дітей взагалі неможливо було надати якої-небудь реальної педагогічної допомоги, оскільки вони вважалися ненавчаними (наприклад, розумово відсталі діти з глибокими порушеннями зору і слуху). Проте за останнє десятиліття положення істотно змінилося.

Вся зростаюча увага до проблеми навчання дітей з складними дефектами стала однією з тенденцій розвитку сучасної спеціальної педагогіки. Нею пройдений великий історичний шлях розвитку, щоб, нарешті, по-справжньому звернутися до досліджень в цій області. Разом з тим всі попередні дослідницькі роботи в плані побудови і розвитку реабілітаційної допомоги дітям стосувалися в основному окремих видів складного дефекту, тобто окремих його випадків. Таким чином, проблема вивчалася украй нерівномірно.

Найбільший внесок був зроблений в розробку психолого-педагогічної системи виховання сліпоглухих дітей. Звернення до такої важкої з педагогічної точки зору категорії дітей і успіхи в цьому напрямі не пройшли безслідно для всієї проблеми складних дефектів в цілому. Адже вивчення даної проблеми в цілому в ході систематичного дослідження припускає знаходження загальних рішень, з'ясування принципових відмінностей процесу розвитку дитини з складним дефектом від розвитку дітей з окремими формами первинних порушень.

У число першочергових завдань, що виникають перед фахівцями, входить завдання якомога ранішої діагностики складного дефекту. Дуже пізня діагностика — типове явище в практиці роботи з такими дітьми. Випадки своєчасної, достатньо ранньої і цілком підготовленої існуючими методами дослідження діагностики є швидше виключеннями з цього правила, чим загальною практикою. Внаслідок цього діти з складними порушеннями розвитку зазвичай надто пізно потрапляють в сферу спеціального навчання. Нерідко така можливість виникає для них лише на початок шкільного віку, а то і пізніше.

Багато батьків, зіткнувшись з важкими порушеннями розвитку своєї дитини в перші роки його життя, шукають допомоги лише виключно у медиків, зовсім не звертаючись до фахівців-педагогів. Багато дітей з складними порушеннями дійсно проходять необхідний курс лікування в лікарнях, де вони піддаються тривалій культурній і материнській депривації, що неблагополучно позначається на їх емоційному і розумовому розвитку. Проте і вчасне звертання до фахівців-педагогів не завжди приносить потрібні плоди. Знання більшості дефектологів в цій області незначні, повноцінно проконсультувати батьків вони не можуть. Лише певний круг фахівців знайомий з цією проблемою, володіючи практико-орієнтованою діагностикою, — в основному це окремі співробітники Інституту коректувальної педагогіки і педагоги пов'язаних з ним експериментальних шкіл. Але і в цьому випадку не всі батьки можуть отримати конкретні, розгорнені психолого-педагогічні рекомендації. Докладна, науково обґрунтована і експериментально перевірена технологія навчання створена для сліпоглухих дітей. Категорія дітей з складною структурою дефекту така багатообразна, що програми виховання і навчання кожної групи таких дітей ще належить створювати. В даний час більшість таких дітей навчаються в спеціальних класах спеціальних шкіл.

У ранній діагностиці посилюється значення нейрофізіологічних методів об'єктивного дослідження. Сучасна наука і техніка дозволяють достатньо рано, на першому році життя дитини, діагностувати наявність сенсорних порушень при їх середньому і більшому ступені вираженості. Так, відсутність мовлення у 2-3-річної слабозрячої дитини може спонукати до висунення гіпотези про затримку психічного розвитку дитини як першопричину відсутності у неї мовлення. Проте виявлення туговухості у цієї дитини при одноразовому електрофізіологічному дослідженні дозволяє назвати іншу, вірогіднішу причину, що приводить до затримки формування мовлення у дитини, і відповідно вказати зовсім інші засоби компенсації.

Істотні складнощі містить в собі психологічне дослідження в цілях ранньої діагностики. Значні труднощі виникають при кваліфікації відхилень в розумовому і емоційному розвитку дитини і з'ясуванні їх причин, що криються або в соціально-педагогічних умовах (умовах раннього виховання в сім'ї), або в біологічних передумовах, пов'язаних із структурою дефекту, або і в тому і в іншому.

Важливе значення має медико-генетичне дослідження, оскільки переважна більшість складних порушень пов'язана з дією генетичного чинника. Принципово важливо, що виявлення синдромальних форм дозволяє у багатьох випадках мати прогноз можливого розвитку або інволюції наявних фізичних і психічних функцій. Так, своєчасне встановлення однієї з форм синдрому Ушера у глухої дитини дозволяє завчасно поставити завдання поступово підготувати дитину до майбутньої втрати зору: навчити її дотиковому читанню рельєфно-точкових текстів за системою Брайля, корисним прийомам перцептивної діяльності в нових для дитини умовах сприйняття, підготувати психологічно до нового стану зору і т.д.