4 Питання

Пе́рший Хресто́вий похі́д (1096–1099) — військовий похід європейського лицарства у Палестину з метою визволення Святої Землі від невірних.

В 1071 році армія Романа IV Діогена була розбита султаном турків-сельджуків Алп-Арсланом в битві біля Манцікерт, що призвело до суттєвої втрати території і загрози існуванню Візантії.

Однак на початку 1090-их років мусульманський світ відчував нестачу вождів та потерпав від міжусобиць після майже одночасної смерті всіх тогочасних лідерів.

В березні 1095 на собор в П'яченці прибуло посольство Олексія I Комніна з проханням допомоги в боротьбі проти сельджуків.

27 листопада 1095 року на соборі в Клермоні папа Урбан II закликав до хрестового походу проти сельджуків, які захопили Святу Землю і шляхи паломництва в Малій Азії.

Папа Урбан II вибрав 15 серпня 1096 датою початку походу, хоча ще раніше цієї дати ам'єнським монахом Петром Пустельником було зібране багатотисячне ополчення, переважно з селян і бідних лицарів Північної і Центральної Європи, що не мало ні коней, ні запасів продовольства і влаштовувало по дорозі на Схід жорстокі єврейські погроми, розбоєм здобуваючи собі провіант. Більша його частина була перебита ще в Європі, а решта загинула в Малій Азії від рук сельджуків. Слідом за бідняками в Святу Землю попрямувало зібране у всій Європі лицарське військо, котре очолили імениті сеньйори, в тому числі брати французького і англійського королів.

В 1097 році вони з'єднались в Константинополі з візантійською армією.

19 червня 1097 після більш ніж місячної облюги було здобуто місто Нікея.

3 червня 1098 року після шестимісячної облоги лицарями-хрестоносцями завойовано місто Антіох (сучасна Сирія), що перебувало під владою турків-сельджуків. Місто було розграбоване, а тисячі мусульман вбиті.

7 червня 1099 — війська хрестоносців під керівництвом герцога Нижньої Лотарінгії Годфріда Бульойнського підійшли до стін Єрусалиму і почали його облогу, а 14 липня взяли штурмом Єрусалим і вирізали майже всіх мусульман і євреїв (близько 40 тисяч людей) та спалили мечеті і синагоги.

Після цього було засновано головну державу хрестоносців — Єрусалимське королівство, першим правителем якого став герцог Нижньої Лотарингії Готфрід Бульйонський, взявши собі титул «заступника Гроба Господнього».

питання 5

1.Загальні причини хрестових походів

Загальним ім'ям хрестових походів позначають військово-колонізаційні підприємства європейців на Сході, що падають на період між 1096 і1270гг.

У хрестових походах брали участь найрізноманітніші суспільні класи, і причини, які змушували їх рухатися на Схід, були, Кончно, різні.

Велику роль у цьому русі відігравали, по-перше феодали. Дрібне лицарство яке йшло в ці походи, прагнуло до захоплення нових земель і кріпаків. На їхній батьківщині велика частина земель була вже зайнята під ріллю. Крім того, внаслідок звичаю недробіть феод між спадкоємцями, підтримувався порядок єдиноспадкування: феод передавався старшому сину.В підсумку молодші сини залишалися без землі, виникло свого роду надлишкове лицарське населення. До цього приєднувався розрахунок на прямий грабіж казкових багатств Сходу, про яких у лицарів було перебільшене уявлення. Багато лицарі встигли заплутатися в боргах і тому похід на Схід представлявся зручним приводом для позбавлення від кредиторів.

Для великих феодалів-королів, герцогів, графів-захоплення на Сході обіцяли розширення їх володінь, посилення їх політичного впливу, збільшення доходів. Великі феодали мріяли про те, щоб на багатих землях Сходу заснувати підвладні їм держави за зразком своїх європейських володінь.

Але не одні феодали прагнули на Схід. У цьому русі велику роль відігравали міста, особливо італійські,-Генуя, Піза. Венеція. Для них експедиції на Схід представляли великий торговий інтерес. Так як завоювання турків-сельджуків порушили і послабили торговельні зв'язки зі Сходом, то захоплення територій в Передній Азії повинен був зміцнити роль італійських міст як посередників у торгівлі Сходу з Заходом. Крім того, Візантія була для них постійним торговим суперником, навіть не дивлячись на те, що її торгове вплив до кінця 11века помітно послабшав. Торгові міста Італії прагнули витіснити цього конкурента і заснувати свої факторії на східному узбережжі Середземного моря. Все це спонукало італійські міста до участі у хрестових походах, і їх роль була значна, тому що тільки вони могли взяти на себе постачання армії хрестоносців, і організувати їх перевезення по морю.

Але почалися хрестові походи з масового руху селянства. Це було пов'язано з положенням селян в 11 столітті. Основна їх маса була закрепощена і піддавалася посиленої експлуатації. Вони йшли в хрестові походи, щоб врятуватися від гніту феодалів, вони розраховували на нові землі, і свободу, якої були позбавлені на батьківщині. Слід врахувати ще один момент, який сприяє участі широких мас в походах,-це голод та епідемії, які були звичайним явищем у феодальній Європі. За час між 970 і 1040гг.било 48 голдних років. З 1089г. Майже до самого першого хрестового походу йде безперервна смуга важких, наповнених голодом та епідеміями років.

І останні, необхідно відзначити чільну ідеологічну роль церкви у хрестових походах. Церква і зокрема папи у відомому сенсі їх очолювали і давали їм ідеологічне обгрунтування. Хрестові походи були оголошені благочестивою справою. Але за релігійними гаслами ховалися чисто практичні цілі. Для папства, хрестові походи були лише початком реалізації плану панування церкви над усім християнським світом і про створення нових християнських володінь на Сході, не слід також забувати, що хрестові походи сприяли і зростанню доходів церкви. Церква справляла збори на хрестові походи. Ці збори представляли добровільні пожертвування, але часто носили характер примусових податків.

Самую активную роль в Крестовых походах играла римско-католическая церковь, являвшаяся крупнейшим феодальным собственником и заинтересованная в военно-колонизационном движении в силу тех же причин, что и остальные крупные феодалы.

Но у церкви имелись еще и свои особые интересы. Ко времени Первого Крестового похода западная и восточная церкви окончательно отделились друг от друга. С этого момента стремление западной церкви подчинить себе восточную составляло один из главных пунктов в программе папства, желавшего поставить власть римского папы выше всякой иной светской и духовной власти.

Удачными крестовыми походами на Восток католическая церковь рассчитывала также увеличить количество епархий (церковных областей, обязанных уплачивать ей десятину) и повысить таким путем свои доходы. Кроме того, уходившие в поход лица зачастую жертвовали свои сбережения церкви или отдавали под ее покровительство свое имущество.

Богатства церкви в результате этого непрерывно росли...