§ 52. Правовий статус людини і громадянина.

Інститут основ правового статусу особи в системі конституційного права України займає провідне місце В розділі III Конституції “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” міститься 48 статей. В нормах цього розділу в правовій формі розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституційні права і свободи — це не всі права і свободи, якими володіє людина, а тільки основні, фундаментальні Майже всі демократичні конституції при найповнішому переліку прав і свобод визнають, що за людиною і громадянином залишаються й інші права і свободи. В ст. 22 Конституції України з цього приводу говориться: “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними”.

Конституційні права і свободи є головним елементом конституційних правовідносин. Вони виникають між людиною (громадянином) і державою і означають обов'язок держави захищати і охороняти основні та інші права і свободи кожного окремого громадянина (людини). В той же час Конституція України пов'язує основні права і свободи з обов'язками людини і громадянина. Сукупність основних прав, свобод і обов'язків складає конституційно-правовий статус людини і громадянина Цей статус і є мірою свободи, основою загальної правоздатності людини.

§ 53. Поняття правової системи.

Пізнання сутності і ролі права в житті вимагає широкого підходу до правових явищ у всім їхньому різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ стосовно людини, державі, суспільству. Разом з численними визначеннями поняття права що відбивають і розкривають його істотні риси, у науковому проведенні було обґрунтовано і затвердилося поняття "правова система". Правова система - це заснована на державній волі пануючого чи класу всього суспільства сукупний зв'язок правий, правосвідомості і юридичної практики. Це поняття охоплює широке коло правових явищ, включаючи нормативне, організаційне, соціально-культурні аспекти, сторони правового феномена.

В окремих авторів міститися різні погляди на елементи правової системи, але в основних положеннях ці погляди збігаються. У роботах російських учених структура правової системи характеризується трьома групами правових явищ. По-перше, це юридичні норми, принципи й інститути; по-друге, сукупність правових заснувань; по-третє, сукупність правових поглядів, представлень, ідей, властивих даному суспільству, правова культура.

Близька до цієї характеристика елементів правової системи міститься в книзі американського дослідника Л.Фрідмена "Введення в американське право", де виділені правові явища, об'єднані також у три групи.

Перша група, називана автором "структура", включає принципи правової системи і правові заснування; друга - "сутність" поєднує норми й образи поводження людей усередині правової системи, рішення, "живий закон", норми, що приймаються; третя група - "правова культура" включає відносини людей до права і правової системи, ідеали і чекання в правовій системі суспільства. Правова культура, на думку Фрідмена, це та частина загальної культури суспільства, що має відношення до правової системи.

Деякі правознавці тлумачать правову систему, як право в "широкому змісті", поєднують як основні елементи цієї складної структури правосвідомість, норми права, правовідносини, правові заснування, правову культуру.

Правова система кожної держави відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні "національно-культурні" особливості. Кожна держава має свою правову систему, що має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.

Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчить про те, що на зміст і динаміку правової системи впливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. На правову систему великий вплив робить політика, політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманіття правових систем і в теж час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності в законодавстві, правозастосовчої діяльності в сфері регулювання ринкові відносини, охорони навколишнього середовища, у регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Об'єднаних Націй, що нараховує в даний час понад 180 держав-членів. Цей процес стимулюють також законодавчі акти суверенних держав, що закріплюють пріоритет дії міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного врегулювання конфліктів між державами. Правові системи по подібності, єдності їхніх елементів поєднуються в групи, "правові родини". Угруповання правових систем у "правові родини" здійснюються на основі юридичного підходу, при якому за основу беруться джерела праве, чи приватне чи публічне право, інші юридичні якості.

У древньому світі самою розвитий правовою системою було римське право, юриспруденція Древнього Рима. Рецепція римського права стала найважливішою складовою частиною формування в середньовічній Європі романо-германської правової системи, "правової родини". Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, що сформувалася в Англії й основою родини, що стала, загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальне вплив зробила релігія.