Подовження приголосних

Зверніть увагу, що приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш подовжуються, якщо вони стоять між двома голосними. Таке подовження відбувається:

а) в іменниках середнього роду II відміни з кінцевим -я. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життя – життєвий (але: знання – знань);

б) в орудному відмінку однини іменників III відміни:

молодь – молоддю, подорож – подорожжю;

в) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду I відміни:

рілля, суддя, Ілля, стаття (але статей);

г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню;

ґ) подовжується звук л в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллють;

д) подовжуються приголосні у словах: Ганна, ссавці, ссати, бовваніти, овва, лляний.

У суфіксах прикметників і дієприкметників -нн- пишеться:

а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн-: здоровенний, численний;

б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -янн(ий), -енн(ий) зі значенням неможливості дії або найбільшої міри якості: невблаганний, нездійсненний, незрівнянний, нескінченний (але тьмяний, дерев’яний, довгожданий);

в) у прикметниках на -енн(ий), -янн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, натхненний, старанний, огненний, мерзенний, спасенний, божественний, окаянний, священний (але свячений, хрещений).

Примітка. Не подвоюється н у дієприкметниках: вихований, зроблений, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -енн(ий) з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): вар’ений (пор. ва́рений), пече́́ний (пор. пе́чений) та ін., а також у прикметнику довгожданий.

Треба розрізняти такі слова, як здійсне́нний (який може здійснюватися – прикметник) і зд’ійснений (який здійснився – дієприкметник), нездола́́нний (непереможний) і нездо́ланий (якого не подолали), незліче́нний (представлений у дуже великій кількості) і незлі́чений (не порахований) та ін.

Слід пам’ятати, що ніколи не подовжуються губні приголосні (б, п, в, м, ф) та р: любов’ю, сім’я, матір’ю.

Подвоєння приголосних відбувається внаслідок збігу двох однакових приголосних на межі значущих частин слова:

а) двох префіксів: возз’єднання;

б) префікса й кореня: віддати, беззвучний;

в) кореня й суфікса: законний, туманний, туманність;

г) двох суфіксів: письменник, іменник;

ґ) основи дієслова й постфікса -ся: розрісся, піднісся;

д) на межі двох частин складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), юннат (юний натураліст).

Подвоєння зберігається в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників з подвоєними -нн-: невинність, непримиренність, старанність; невинно, старанно, невблаганно.

Пам’ятайте, що у власних іншомовних назвах і похідних словах подвоєння букв зберігається: Голландія, голландський; Діккенс, Торрічеллі, Таллінн, Марокко, Тольятті, Руссо, Бессарабія.

Але: Гавана, Вашингтон, Касабланка, Бразилія, Мадагаскар.

У загальних іншомовних назвах приголосні звичайно не подвоюються: група, колектив, комісія, сума, каса.

Винятки: аннали, білль, бонна, брутто, булла, вілла, ванна, дурра, мадонна, манна, мірра, мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна.

Подвоєння відбувається при збігові однакових приголосних префікса й кореня: інновація, ірраціональний, контрреволюція, імміграція (але еміграція, емігрант).

Якщо похідне слово за своїм змістом відходить далеко від непрефіксального, приголосний не подовжується: нотація – анотація, конотація.

Спрощення в групах приголосних пов’язане з вимовою. Воно відбувається у звукосполученнях -ж(д)н-, -з(д)н-, -с(т)н-, -с(т)л-; -з(к)н-, -с(к)н- та -с(л)н- за фонетичним принципом правопису (тобто «не вимовляємо і не пишемо»): тиждень – тижневий, проїзд – проїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, бризк – бризнути, брязк – брязнути, писк – писнути, тріск – тріснути, масло – масний, мисль –умисний, навмисне.

Так, у словах честь – чесний, жалість – жалісний, чернець – ченця, перстень – персня спрощення відбувається й фіксується.

Але в словах: кістлявий, хвастливий, пестливий, зап’ястний, хворостняк, випускний, пропускний, тоскно, скнара, скніти та в числівниках: шістнадцять, шістдесят, шістсот спрощення не відбувається й не фіксується.

У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост – аванпостний, баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний.

У словах, утворених за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- від іншомовних твірних основ з кінцевими групами приголосних, багаточленні словосполучення, які, як правило, в усному мовленні спрощуються, на письмі передаються повністю й без будь-яких винятків: [студен’с’кий] – студентський, [агенство] – агентство.

Обливості вживання звертань і творення імен по батькові

При звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок із закінченнями -у (-ю), -е в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (товаришу, Юрію, Іване) і -о,-е (-є), -ю – в іменниках першої і третьої відміни (Варваро, Надіє, Лесю). Мовний етикет вимагає таких форм: при звертанні на ім’я й по батькові – Шановний Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пані – Шановний пане Андрію! Шановний пане Пилипчук! Шановна пані Олено! Шановна пані Шевченко! Шановний пане професоре! Шановний пане ректоре! (і не можна пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно тощо).

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: пане лейтенанте (лейтенант), добродію опоненте (опонент).

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: друже Максиме, пані Валентино, товаришу Віталію.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: колего Іванченко, добродійко Ткачук, товаришу Яворницький.

У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Івановичу, Ілле Михайловичу, Олено Сергіївно.

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Степанович, Ігорович, Юрійович, Євгенович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука – Лукич (і Лукович), Сава – Савич (і Савович), Хома – Хомич (і Хомович), Кузьма – Кузьмич (і Кузьмович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає -ій – Григорович, а до основи імені Микола додається -ай – Миколайович (і рідко – Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –івн(а): Антон – Антонівна, Олексій – Олексіївна, Євген – Євгенівна, Ілля – Іллівна, Євгеній – Євгеніївна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків – Яківна, Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (і рідко – Миколівна).

Утворення і правопис складних слів.

Утворення складних слів пов'язане з безафіксним словотворенням, до якого належить передусім основоскладання. За його допомогою утворюються складні іменники і прикметники поєднанням двох і більше основ.

У ролі сполучних звуків (інтерфіксів) виступають -о- або -е- (-є-).

Якщо першою частиною складного слова є прикметник, то сполучним звуком виступає -о- (у прикметниках м'якої групи – -ьо-): важкоатлет, гірничопромисловий; давньоруський. Якщо перша частина складного слова іменник або займенник, то вживання сполучного звука (-о- або -е-) залежить від м'якості – твердості останнього звука основи: атомохід, дощомір, самовчитель (бо атом, дощ, сам) і землетрус, працездатний, боєздатність (бо земля, праця, бій) тощо. Винятки: кожум'яка, овочесховище, очевидний; конов'язь, коногон, костогриз, костоправ, свинопас, свиноматка.

Без сполучних звуків складні слова утворюються шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися:

а) на голосний звук: всюдихід, кількаразовий, радіокомітет; одноденний, дводенний, триніжок, чотирикутник (у словах з числівниками одно-, дво-, три-, чотири-); двадцятирічний, п'ятикутний, семимильний (у словах із тими числівниками, що мають у родовому відмінку закінчення -и);

б) на приголосний звук: Новгород, виконком, колгосп, медінститут (в абревіатурах); двохосьовий, чотирьохактний (у словах з числівниками двох-, трьох-, чотирьох-, якщо дальша частина починається голосними -а- або -о-).

Оскільки складні слова утворюються, як правило, поєднанням двох і більше основ, у практиці написання їх часто плутають зі словами, природа яких не пов’язана з основоскладанням. У цих випадках значення підміняється формою кінцевого звука, що призводить до орфографічних (і семантичних!) помилок.