Чергування приголосних звуків

1. Історичні чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] або із [з’], [ц’], [с’]. Вони відбувалися в позиції перед голосними або приголосними, які їх пом’якшували. При цьому в сучасній російській мові вони частіше чергуються із [ж], [ч], [ш] (колись із [ж’], [ч’], [ш’]: друг – дружить, мука – мучной, махать – машина, Евгений – Женя, а в українській мові – із [з’], [ц’], [с’] (значно рідше із [ж], [ч], [ш]): нога – нозі – ніжка, рука – руці – ручка, вухо – вусі – вушко. За новими правилами правопису виняток становлять тільки прикметники баскський і казахський, утворені від іншомовних власних назв.

2. Збіг і чергування груп приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-, -зк-, -ст- при словотворенні:

а) Зміна -цьк- в -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин-: козак –козацький – козаччина; німецький – Німеччина; Вінниця – вінницький –Вінниччина (але галицький — Галичина).

б) Зміна -ск-, -ськ-, -шк- в -щ- при творенні іменників і прикметників із суфіксами -ин-, -ан- (-ян-): віск – вощина – вощаний; полтавський – Полтавщина, дошка – дощаний; пісок – піщаний.

в) Зміна -ск- (-ськ-), -ст-; -зк- (-зьк-) відповідно у -щ-, -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни або прізвищ на -енко, -ук: вереск – верещати, верещу, верещиш тощо (але: простити – простиш); брязк – бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т. ін.; Васько – Ващенко – Ващук, Ісько – Іщенко – Іщук, Водолазький – Водолажченко, Кузько – Кужченко.

Проте у присвійних прикметниках -ск-, (-ськ-), -шк- чергуються відповідно зі -сч- (-сьч-), -щ-: Параска – Парасчин, Ониська – Онисьчин, Мелашка – Мелащин.

3. Зміни приголосних перед -ськ(ий), -ств(о), -ш(ий) при словотворенні:

Якщо попередніми звуками перед суфіксами -ськ-, -ств-, -ш- є звуки [г], [к], [х]; [ж], [ч], [ш] або [з], [ц’], [с], то в результаті відповідних чсргувань і спрощень на їх місці з’являються буквосполучення -ськ(ий), -зьк(ий), -цьк(ий), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -жч(ий), -щ(ий). Порівняйте:

г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) = -зьк(ий), -зтв(о): Прага – празький, боягуз – боягузтво, Запоріжжя – запорізький;

к, ч, ц + -ськ(ий), -ств(о) = -цьк(ий), -цтв(о): козак – козацький – козацтво, ткач – ткацький – ткацтво, молодець – молодецький – молодецтво; ^хш, с + -ськ(ий), -ств(о) = -ськ(ий), -ств(о): птах – птаство,

товариш – товариський – товариство, залісся – заліський;

г, ж, з + -ш(ий) = -жч(ий): дорогий – дорожчий (дорожче), але: легкий – легший (легше); дужий – дужчий (дужче); низький – нижчий (нижче);

с + -ш(ий) = -щ(ий): високий – вищий – вище.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: брат – братський – братство, студент –студентський – студентство, люд – людський – людство, завод – заводський.

3. Зміни приголосних [к], [ц] перед суфіксом -н-:

Приголосні [к], [ц] разом із суфіксом -н- у подібних позиціях перетворюються у звукосполучення [чн] або [шн]: безпека – безпечний, безпечність, безпечно; вік – вічний, вічність, вічно; місяць – місячний; сонце – сонячний; яйце – яєчня.

Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні бідолашний), соняшник, торішній.

5. Чергування [д] – [дж] і [зд] – [ждж] у дієслівних основах: ходити – ходжу, їздити – їжджу.

Чергування голосних звуків

Українська мова порівняно з російською відзначається якісно й кількісно розвиненою системою історичних чергувань голосних звуків, які збереглися до наших часів. Найбільш важливими з них є такі:

1. Чергування голосних звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого –закритого складу. При такому чергуванні широкі звуки [о], [е] змінюються на короткий звук [і] у закритій позиції: шко-ла – шкіл, радо-сті – ра-дість, пле-че – пліч, шо-стий – шість, Ки-є-ва – Ки-їв, Хар-ко-ва – Хар-ків. Виняток становлять слова: народ, паровоз, вогонь, принось, приятель, чверть, меч, мед, веселка, слова з повноголосним -оро-, -оло-, ере-, -еле- (город, мороз, подорож, порох, сторож, волос, солод, берег, перед, серед, через, зелень, пелех, шелест та ін.), а також наявні [о], [е] в закритому складі типу творця, носка, водню, долонь, нагород, будов, потреб, затон, потоп, хлібороб, діловод, виробництво, прапор тощо (докладно про це див. в «Українському правописі» [с. 11]).

2. Чергування голосних звуків [о], [е] з [а] [и], [і]. Подібні чергування відбуваються в коренях дієслів, якщо за коренем іде суфікс -а-. Дієслова з о, е позначають одноразову, закінчену або нерозчленовану дію, дієслова з а, и, і – повторювану, багаторазову дію:

допомогти – допомагати, горіти – гарячий, гонити – ганяти, завмерти – завмирати, стерти – стирати. Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а:

вимовити – вимовляти, простити – прощати, повернути – повертати, замерзнути – замерзати, проводити – проводжати, виношувати, відгороджувати, переконувати, установлювати, заспокоювати.

2. Чергування [о] з [е] після [ж], [ч], [ш], [щ], [дж], [й].

В українській мові після шиплячих та й пишеться о перед твердим приголосним та перед складом з и ( що походить від давньоруського ы: чоло, щока, бджола, чотири, жовтий, знайомий; е пишеться перед м’яким приголосним та складом з е або и (що походить від давньоруського і): вечеря, четверо, джерело, женити.

Але:

- у словах іншомовного походження: чек, жетон, чемпіон, шофер, джем;

- у деяких словах за традицією: щедрий, жердка, червоний, чорнило, дешевий, чекати, чепурний, женоподібний, черпати, кочерга.

Чергування [у] – [в], [і] – [й], [з] – [із] – [зі] – [зо] за законом милозвучності. Вони з’являються, як правило, при вживанні прийменників, сполучників і префіксальному оформленні слів: сказав усе, але сказала все, жила в Одесі, але жив у Києві; Іван і Петро, але Петро й Іван; наш учитель, але наша вчителька; диктант з української мови, заміс із тіста, із шовку, зі зброєю, позичив зо дві сотні (при числівниках два, три), зі (зо) мною. При цьому кожна крапка, кома або пауза зараховується як приголосний звук. Наприклад, у прислів’ї Восени і горобець багатий вжито варіант і, а не й, тому що у вимові після слова восени робиться пауза. Слід також зауважити, що фонетичні варіанти єднального сполучника і – й не збігаються з єднально-протиставним сполучником та: небо та земля. Як синоніми їх можна вживати хіба що в усному мовленні.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти збігові кількох голосних (у першу чергу) або приголосних звуків: зі мною, розібрати, корабель, вогонь, павук, атеїзм, Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, найменування, інавґурація, християнин. Проте у словах з європейських мов, які не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки (й, в] не вживаються: Іоланта, іон тощо.

Вимова і правопис [и], [і] в основах слів:

1. В основах слів слов’янського походження вимовляється і пишеться українське и на місці російських и, ы, а і – на місці російських о, е (як правило, при чергуванні звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого – закритого складу): рос. [рыба] рыба, [пива] пиво – укр. [риба] риба, [п‘иво] пиво; рос. [гос’т^’] гость – укр. [г’іс’т’] гість, рос. [шес’т’] шесть – укр. [ш’іс’т^’] шість.

Це правило не можна застосувати до початку слова (Ігор), слів дірка, щиголь і відкритих складів -ри або -ли: три-вога, гри-міти, бли-щати.

2. В основах слів західноєвропейського походження вимовляється й пишеться українське и після ж, ч, ш (шиплячих), з, ц, с (свистячих), д, т, р, якщо далі йде приголосний звук (крім й, бо в українській мові це сонорний звук): радіо, але радист, таксі, але таксист; сценарій, але сценарист; азимут, дилер, але тріумф, пріоритет, лізинг, біржа тощо. Умовно це правило називають «правилом дев’ятки», пов’язуючи його з висловом «Де ти з’їси цю чашу жиру?» Виняток становлять давно запозичені слова із східних мов, які стали «своїми»: вимпел, графин, єхидна, імбир, кипарис, кит, мигдаль, миля, башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет,