Розділ і . Теоретичні основи формування творчих здібностей учнів засобами естетичного виховання.

1. Аналіз психолог-педагогічної літератури з теми дослідження.

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень.

Дослідження багатьох вчених дозволяють визначити необхідність і можливість розвитку творчих здібностей учнів.

Теорія здібностей представлена в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів (Блонский П.П, Грузенберг С. О, Кабалевский Д.Б., Лозова В.І., Троцко Г.В., Лук А.Н., Макаренко А.С. , Спиркин А.Г. та ін.), які визначають їх як психічні властивості індивіда, що регулюють досягнення людини і слугують умовою життєдіяльності [Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова]; як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції та мають індивідуальну міру прояву і виявляються в успішності та якісній своєрідності засвоєння і реалізації діяльності [Шумилин А.Т.]

 Поняття творчих здібностей в останні десятиліття входять до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчать практики, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння основних понять.

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в однакові чи приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності, вважаючи, що різницю в успіхах можна цілком задовільно пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, через що одні люди швидше і краще, ніж інші, засвоюють знання, вміння і навички.

Термін "здібності", незважаючи на його давнє та широке застосування в психології, наявність у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей вніс російський вчений Б. М. Теплов. У понятті "здібності", по Теплову, укладено три ідеї. "По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого . По-друге, здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох діяльностей. По-третє, поняття "здатність" не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, які вже вироблені в даної людини ". Здібності, вважав Б. М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями ми підтримуємо в себе й розвиваємо далі відповідні здібності [Б. М. Теплов].

Б. М.Теплов, слідом за С. Рубінштейном стверджує, що здібності завжди є результатом розвитку, адже здібність не може виникнути поза відповідною конкретною діяльністю [Теплов Б.М. Избранные труды.]. Здібності не тільки виявляються й існують у певній діяльності, вони в діяльності народжуються і розвиваються.

Різноманітність визначення здібностей зумовила появу різноваріантних типологій, які відрізняються критеріями, що лежать в їх основі. Так, за критерієм виду психічних функціональних систем здібності поділяють на сенсомоторні, перцептивні, атенціональні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за критерієм основного виду діяльності -- наукові (математичні, лінгвістичні і таке інше), творчі (музичні, літературні, художні). Крім того, вчені виокремлюють поняття "загальні" і "спеціальні" здібності, водночас підкреслюючи їх взаємопов'язаність: розвиток спеціальних здібностей можливий лише за умови наявності в людини загальних здібностей. С. Рубінштейн стверджує, що загальні - це здібності до навчання і праці, а спеціальні -- це лише різні прояви, різні сторони загальної здібності до засвоєння досягнень людської культури та її подальшого руху [Кучерявий О.Г.].

Привертає увагу класифікація О. Лука, який підрозділяє здібності на три групи: здібності, пов'язані з мотивацією (інтереси і нахили);з темпераментом (емоційність) і розумові здібності. До розумових здібностей, на його думку, належать: пильність у пошуку -- бачити те, що інші не бачать; здібність до переносу; боковий зір; цільність сприймання; здіб-ність до згортання розумових операцій, до пересилення функціональної фіксованості; здібність до оцінних дій, поєднання подразнень, що ми сприймаємо, а також здатність швидко пов'язувати нові дані з попереднім досвідом [Лук А.Н. ].

У розвитку здібностей важливу роль відіграє опанування знань, умінь, досвіду. Індивідуальні здібності в одній або кількох галузях діяльності називають талантом, а таких людей - талановитими.

У талановитих людей здібності виявляються в творчій діяльності, у творчому розв'язанні складних практичних, теоретичних і художніх завдань.

Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення для суспільства, розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

  Генезис поняття творчості у психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. В часі вони припадають на межу між XIX та XX сто­літтями. Одним із перших авторів теорії творчості був С. О. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. З його ж точки зору це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, які були взяті із фізіології нервової системи, невро­патології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [О. Грузенберг].

В наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філо­софії, психології, педагогіки та ін. У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріаль­ні і духовні цінності" [Философский словарь]. Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можли­вий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповто­рних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономір­ностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального сві­ту та духовної культури..." [Спиркин А.Г.]. Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності. Кібернетичний підхід до визначення творчості від попередніх відрізняється лише деякими використаними термінами, категоріями. "Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через функціональну активність в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" [Амосов Н. М.].Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити по­яснює тим, що "творчоскість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, ці­лющий процес. <... > Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо" [Роджерс Н].

Група вчених розглядають творчі здібності, які усвідомлюються ними як інтегральну якість особистості, що об'єднує когнітивну і особистісну сфери і виявляється при дозріванні багатьох психічних структур особистості (Д.Богоявленська, Г. Костюк, А. Маслоу, В. Шадриков, В. Ямницький,). Учені наполягають саме на розвитку творчої особистості, не обмежуючись творчими здібностями. В основі творчості, на думку В.Д. Шадрикова, лежить особлива категорія здібностей -- духовні здібності, в яких він убачає "цілісну сутність", ”інтегральний прояв інтелекту і духовності людини" [Каган М.С.]. У цій новій сутності інтелект має інструментальний характер. Автор виводить, що в духовних здібностях проявляється особистість, "сутність індивідуальності людини".

Найбільш близькою для нас виявляється позиція вчених, за якої в основі творчих здібностей вбачають продуктивну дивергентність, що оцінюється коефіцієнтом Сг (креативності). Ця позиція відповідає поглядам Дж. Гілфорда, Г. Грубера, О.Матюшкіна, Є. Торренса, В. Ямницького). Концепція креативності базується на теоретичній моделі структури інтелекту Дж. Гілфорда, центральною ланкою якої є відмінність між конвергентним та дивергентним типами мислення. Основою креативності, за Гілфордом, є операції дивергенції, перетворення та імплікації [Теплов Б.М..].

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­Творчі здібності особистості учнів формуються за допомогою засобів естетичного виховання , тому ретельно розглянемо погляди вчених на психологів на виникнення цих понять.

Поняття “виховання” в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь. Гегель у “Філософії права” пише: “Людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості”, тобто кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін. Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки.

Виховання в широкому педагогічному значенні – процес цілеспрямованого впливу на особистість в умовах спеціально організованої виховної системи.

Виховання у вузькому педагогічному значенні – спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань.

За Я.Л.Коломинським “... виховання являє собою ніщо інше як спеціально організовану, міжособистісну взаємодію дорослих з дітьми й дітей між собою”.

“Виховання – це організація діяльності школярів як активної форми виявлення їх відношень до оточуючого світу” – визначала Н.Щуркова [Лозова В.І., Троцко].

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття естетичне виховання . Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Так, В.Шацька розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних, взаємозв`язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В.Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й володіння вмінням активно творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання [Эстетическое воспитание в начальной школе / Под ред В.Н.Шацкой].

П.Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості, вони тісно пов`язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей [Блонский П.П

У “Короткому словнику з естетики” поняття “естетичне виховання” розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати, оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси.

Поняття “естетичне виховання” у педагогічній літературі розкладається як невід`ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне , науково умотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

Д.Кабалевський вважав, що є всі реальні можливості для побудови науково обґрунтованої системи естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі. А у процесі формування особистості він надав перевагу трьом видам мистецтва: літературі, музиці та образотворчому мистецтву. Також наголошував на значенні в цьому процесі діяльності різних організацій та дошкільних закладів і сім`ї; різноманітних видів позашкільної роботи як складової життя дітей, де чітко простежуються активна діяльність самих дітей (різноманітні художні колективи, студії, гуртки) та форма пасивного сприйняття ( кіно, радіо, телебачення, театр) [Кабалевский Д.Б.].

У своїх працях та особистій педагогічній діяльності велику увагу питанням естетичного виховання приділив С.Шацький. Він розглядав естетичне виховання у нерозривному зв`язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво – велика сила, і небайдуже в якому напрямі воно використовується [Шацкий С.Т].

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя [Макаренко А.С.].

З огляду на педагогічну спрямованість, заслуговує на увагу визначення естетичного виховання, яке подає О.Буров: “...цілеспрямований, організований процес формування у школярів естетичного ставлення, естетичної потреби до творчої естетичної діяльності” [Буров А.И.].

Б.Лихачов та Є.Квятковський трактують естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчої особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне, довершене, гармонійне у житті, природі, мистецтві, жити і творити “за законами краси”, а також розглядають і розкривають зміст основних компонентів структури естетичного виховання [Эстетическое воспитание школьной молодежи ].

Т.Аболіна та Н.Миропольська вважають, що головним в естетичному вихованні є відтворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу [Аболина Т.Г.].

Автор багатьох праць з естетики В.Скатерщиков подає декілька визначень естетичного виховання, зокрема : “Естетичне виховання – це цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури...

Естетичне виховання – це цілеспрямована діяльність” [Печерська Е. ].

На думку Г.Ріда, естетичне виховання – це виховання почуттів, на яких ґрунтується свідомість, а отже інтелект , і все те, що відрізняє людину від інших істот. І лише тоді, коли ці почуття перебувають у гармонії з навколишнім світом , формується особистість у всій її повноті [Рід Г.].

Різноманітні аспекти процесу естетичного виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання розроблені у працях І.Зязюна, А.Зіся, М.Кагана, М.Киященко, Л.Когана, Л.Левчук, В.Скатерщикова, Л.Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов`язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

На наш погляд, найбільш повним є визначення естетичного виховання С.Анічкіна, який вважає, що естетичне виховання – це : по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін..; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати , з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого – як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення.

С.Анічкін визначає, що естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку – це цілеспрямований процес формування у них естетичних якостей ( здібностей до пасивної і активної естетичної діяльності, інтересів, потреб, умінь, навичок, художнього смаку) і є важливою складовою процесу загального розвитку сутнісних якостей особистості [Эстетическое воспитание школьной].

Слід відзначити, що у більшості концепцій особливу увагу приділяють цілеспрямованості процесу естетичного виховання і, як його результат, передбачають формування здатності сприймати, розуміти, оцінювати, зберігати, переживати і творити красу в повсякденному житті, в праці, в людських стосунках, мистецтві. Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно знайти дієві засоби реалізації гармонійної єдності соціального і індивідуального, впливу багатства художньої культури та всіх благ соціального процесу на формування людської особистості.

Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного виховання пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості молодших школярів.

На основі аналізу різних тлумачень поняття “естетичне виховання” ми дійшли висновку, що це поняття можна трактувати як педагогічний процес, спрямований на формування і розвиток естетичних почуттів, потреб сприймати, оцінювати прекрасне та творчо діяти у всіх сферах життя, зокрема й у мистецтві.

2. Естетичне виховання як засіб формування творчих здібностей учнів.

3. Педагогічні умови ефективного розвитку творчих здібностей учнів на уроках технології.

Висновки до розділу І.

РОЗДІЛ ІІ .

Апробація педагогічних умов творчих здібностей учнів на уроках технології.

2.1.

2.2.

2.3.

2.4.

2.5.

Висновки до розділу ІІ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболина Т.Г., Митропольская Н.Е. Эстетическое воспитание в школе. – К.: Высшая школа, 1987. – 252 с.

2. Амосов Н. М. Алгоритмы разума. - К.: Наукова думка, 1979. - 221 с.

3. Блонский П.П. Курс педагогики. – М.: Задруга, 1918. – 202 с.

4. Буров А.И. Предмет и содержание эстетического воспитания, его соотношение с другими видами воспитания. – М.: Просвещение, 1971 . – 134

5. Грузенберг С. О. Психология творчества. - Минск, 1923.

6. Кабалевский Д.Б. Эстетическая культура и школа // Советская педагогіка. - 1970. - № 1. – С. 24 – 25.

7. Каган М.С. Искусство как феномен культуры // Искусство в систе-ме культуры- -- М.: Искусство, 1987. -- С. 17--24.

8. Конституція (Основний закон) України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. –– К.: Юрінком, 1996.––80 с.

9. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18-25.

10. Кучерявий О.Г. Педагогіка і психологія дитячої творчості (Аспект самоформування вмінь організувати творчість дітей): Навч. посібн. --К: ІЗМН, 1998.- 156 с.

11. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди. – 2 – е вид., випр. і доп. – Харків: “ОВС”, 2002. – 400 с .

12. Лук А.Н. Мышление и творчество. - М.: Политиздат, 1976. -- 144 с.

13. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: Знання, 1990. – 353 с.

14. Печерська Е. Інтегрований вплив музики і природи на естетичне виховання // Початкова школа. - 2002. - № 7. - С. 29 – 32.

15. Рід Г. Проект концепції єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України // Мистецтво та освіта. - 1998. - № 1. – С. 2 – 7.

16. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. -1990.-№1.-С. 164-168.

17. Спиркин А.Г. О творческой силе человеческого разума. - М.: Мысль,1979.-389 с.

18. Теплов Б.М. Избранные труды. Т. 1. - М., 1985. - С. 214-248.

19. Теплов Б.М. Психология : учебник [для средней школы] / Б.М.Теплов. – М. ; Л. : Госполитиздат, 1946. – 222 с.

20. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. Изл-е 5-е. -- М.: Изд-во полит. литературы. 1986. -- 514 с.

21. Философский словарь / Под ред. М. М. Розентшш. - Изд. 3-е. - N4.: По­литиздат, 1972. - 496 с.

22. Шацкий С.Т. Работа для будущего. Документальное повествование/ Сост.В.И.Малинин, Ф.А.Фрадкин. – М.: Просвещение, 1989. – 400 с.

23. Шумилин А.Т. Талант и творчество // Формирование творческих способностей: сущность, условия, эффективность. Сб. трудов. -- Свердловск: СГПИ, 1990. - С. 40-53.

24. Эстетическое воспитание в начальной школе / Под ред В.Н.Шацкой. - М.: Издательство АПН РСФСР, 1959. – 246 с.

25. Эстетическое воспитание школьной молодежи / Под ред. Б.Т. Лихачова. – М.: Высшая школа, 1981. – 178 с.

26. Эстетическое воспитание школьной молодежи / Под ред. Б.Т. Лихачова. – М.: Высшая школа, 1981. – 178 с.