Зовнішні моря

Нова Зеландія ізольована від інших островів і материків великими морськими відстанями. Тасманове море, що омиває її західне узбережжя, відокремлює країну від Австралії на 1700 км. Тихий океан омиває східне узбережжя країни і відокремлює країну від найближчих сусідів — на півночі, від Нової Каледонії, на 1000 км; на сході, від Чилі, на 8700 км; і на півдні від Антарктиди на 2500 км.

Довжина прибережної смуги Нової Зеландії становить 15 134 км Територіальні води — 12 морських миль. Виняткова економічна зона — до 200 морських миль. Площа морської ексклюзивної економічної зони становить приблизно 4 300 000 км²^[35], що в 15 разів перевершує площу земної поверхні країни.

У районі Нової Зеландії є дві постійні морські течії — тепла Східно-Австралійська і течія Західних Вітрів. Східно-Австралійська слідуючи на північ і північний схід омиває західну частину Північного острова. Течія Західних Вітрів помітна на півдні і її основний потік проходить південніше Південного острова в східному напрямку.

У прибережних водах країни розташовано до 700 невеликих островів, більшість з них знаходиться на відстані до 50 км від основних островів. Із загального числа лише приблизно 60 придатні для проживання або заселені в даний час.

Внутрішні води

Завдяки особливих геологічних та географічних умов у Новій Зеландії багато річок і озер. Більшість річок короткі (менше 50 км), беруть початок у горах і швидко спускаються до рівнин, де уповільнюють свою течію. Уаїкато — найбільша річка країни протяжністю 425 км. В країні також протікає 33 річки довжиною понад 100 км і 6 річок довжиною від 51 до 95 км. Загальна протяжність річок та інших внутрішніх водних шляхів у країні становить 425 000 км.

У Новій Зеландії 3 280 озер з площею водного дзеркала більше 0,01 км²^[36], 229 озер мають водне дзеркало більше 0,5 км²^[36] і 40 — більше 10 км²^[37]. Найбільше озеро країни — Таупо (площа 623 км²), найбільш глибоке озеро — Хауроко (глибина — 462 метри)^[38]. Більшість озер Північного острова утворені в результаті вулканічної діяльності, а більшість озер Південного острова утворені льодовиковою активністю.

Нова Зеландія — одна з небагатьох країн південної півкулі, що має на своїй території льодовики (Тасманський, Фокса, Франца-Йосипа та ін.). Тасманський льодовик утворює вузький крижаний язик протяжністю 27 км, шириною місцями до 3 км; загальна його площа 52 км². У деяких частинах він досягає товщини 610 м і є найбільшим льодовиком Нової Зеландії.

Водні ресурси

Середньорічний обсяг поновлюваних водних ресурсів за статистичними даними 1977—2001 років у Новій Зеландії оцінюється в 327 км³, що становить близько 85 м³/рік на душу населення. У 2001 році ресурси річкового стоку і озер склали близько 320 км³, ресурси льодовиків близько 70 км³, ресурси атмосферної вологи близько 400 км³ та ресурси підземних вод оцінювалися приблизно в 613 км³.

Охорона та управління водними ресурсами і системою водопостачання населення та об'єктів економіки в Новій Зеландії перебуває у віданні органів місцевого самоврядування. Вартість основних виробничих фондів водогосподарського комплексу оцінюється більш ніж в 1 млрд. новозеландських доларів. Системи централізованого водопостачання забезпечують питною водою близько 85 % населення країни. Близько 77 % споживаної в країні прісної води використовується в іригаційних системах^[41].

Ґрунти

У цілому ґрунти країни відносно мало родючі й небагаті гумусом. Найбільш поширеним типами ґрунтів є:

• Гірські типи ґрунтів — становлять близько половини території країни (з них близько 15 % позбавлені рослинності).

• Буро-сірі типи ґрунтів — в основному зустрічаються в міжгірських рівнинах Південного острова (малопродуктивні для продуктивногоземлеробства, використовуються в основному як пасовища).

• Жовто-сірі типи ґрунтів — характерні для степових районів і змішаних лісів і використовувані для активного землеробства.

• Жовто-бурі типи ґрунтів — характерні для горбистої місцевості.