Питання для самоконтролю

1. Загальне вчення про зобов’язання.

2. Поняття зобов’язання та його роль у цивільному обороті.

3. Підстави виникнення зобов’язань та їх класифікація.

5. Сторони у зобов’язанні.

Питання для самостійного вивчення

1. Заміна сторін у зобов’язанні.

2. Виконання зобов’язань.

3. Наслідки невиконання зобов’язань.

4. Забезпечення зобов’язань.

5. Припинення зобов’язання, крім виконання.

Тема 5. Спадкове право

5.1. Виникнення спадкового права. Основні види спадкування

Зі смертю особи припиняються її особисті відносини. Що ж стосується майново-правових відносин, то ті з них, які тісно пов'язані з особою померлого (шлюб, аліменти тощо), припиняються, а інші продовжують існувати, пе­реходячи на спадкоємців. Смерть однієї зі сторін в май­ново-правовому зобов'язанні не повинна завдавати шкоди другій стороні - помирає боржник, а не борг.

Римським цивільним правом розроблене універсальне наступництво у спадкуванні - successio. Зрозуміло, що спадкодавцем могла бути лише особа власного права - sui iuris; пізніше, з закріпленням права на здобуте на вій­ні майно за нееманципованим сином-воїном та заробле­ного на державній службі чиновником, ці категорії також могли виступати як спадкодавці. До спадкоємців (також виключно осіб свого права) переходило не лише майно померлого, але й його борги - як єдиний комплекс.

Спадщина (herodias) охоплювала усю сукупність прав і обов'язків померлого, його активи і пасиви. Спадкоємець (heres), прийнявши спадщину, відповідав разом і за борги померлого. У випадку, якщо ці борги виявля­лися більшими, ніж успадковане майно, спадкоємець відповідав in solidum власним майном. Це т. зв. універ­сальна наступність - heroditas, в особі спадкоємця ство­рюється свого роду продовження спадкодавця, його юридичної особи: nostris videtur legibus una quodammodo persona heredis et illius qui hereditatem in eum transmittit (Nov. 48 praef). Існувала ще й сингулярна наступність -legutam, за якої особа, згідно із заповітом померлого, одержувала лише окремі права чи частини майна помер­лого і відповідальності щодо його боргів не несла (див. легати і фідеікоміси).

Спадкування могло відбуватися або за законом (lex), або за заповітом (testament). Успадкування одночасно за заповітом і за законом не допускалося. Згодом у практиці преторів виникло ще й т. зв. необхідне спадкування, коли близькі родичі померлого гарантовано отримували певну частку майна, незалежно від того, на чию користь було складено заповіт.

За законодавством Юстиніана (Новелла 118-ма (543 p.) та на її часткову зміну - 127-ма (548 p.), встановлюва­лися чотири основні та один додатковий класи спадкоємців.

До першого класу належали усі низхідні родичі: діти без різниці віку і статі, онуки і онучки. За життя дітей спадкодавця їх діти (онуки і онучки померлого) не спадкували. У разі смерті дітей спадкодавця до відкриття спадщини, між його дітьми (онуками і онучками спадко­давця) розподілялася та частка спадщини, яка б належала їх померлому батьку чи матері. Таке спадкування називатися спадкуванням за правом представництва. Спад­коємці за правом представництва є спадкоємцями не своїх батьків (вони померли раніше), а основного спад­кодавця - діда, баби. Можлива і т. зв. спадкова трансмі­сія (transmissio hereditatis), коли син (дочка) основного спадкодавця помирають уже після його смерті, а їх діти успадковують спадщину, що включає у себе й дідове (бабине) майно.

Другий клас складали висхідні родичі, а також повно-рідні брати й сестри та їх діти. Успадковують майно в рів­них долях. Діти померлих братів і сестер мають право на ту частку спадщини, яка б належала їх батькам. За наяв­ності висхідних ближчого ступеня (батько емансипованого сина чи сина-воїна, мати), висхідні дальшого (дід, баба, прадід) майна не успадковують. Якщо були лише висхідні родичі, то спадщина ділилася на дві частки - батька й ма­тері і розподілялася по двох лініях. Наприклад, залишили­ся дід і баба по материнській лінії і лише баба по батьків­ській. Майно ділилося на дві (а не три) частки - одна бабі по батьківській лінії, друга - діду і бабі по материнській.

Третій клас складали неповнорідні брати і сестри - єдинокровні та єдиноутробні, а також їх діти у разі смерті батьків.

Четвертий клас становили усі побічні кровні родичі без обмеження ступенів спорідненості. Ближчі родичі ви­ключали дальших. Пережила подружжя не входило до жодного з перелічених класів і успадковувало майно лише у випадку відсутності спадкоємців усіх чотирьох класів чи їх відмови.