4.2. Сторони в зобов'язанні

Первісно зобов'язання мало суворо особистий харак­тер. Це був особистий зв'язок між кредитором і боржни­ком, який не поширювався на третіх осіб. Зобов'язання були абсолютно непередаваними: кредитор не міг нікому передати свої права (крім спадкоємця), а боржник - не міг передати свій борг (за тим же винятком). Допускалася участь у договорі численних осіб. Наприклад, одна особа на боці кредитора і кілька осіб боржників (кредитор по­зичив трьом братам зерно для посіву). Інший варіант - кілька кредиторів і один боржник, або ще третій - кілька осіб на стороні кредитора та кілька боржників. Інколи розрізняли основного і додаткового боржника (договір позики, забезпечений порукою).

Цивільне право розрізняло больові і солідарні зобо-в 'язання, активні (на стороні кредитора, - ів); пасивні (на стороні боржника, - ів). Наприклад, больове пасивне зобо­в'язання - кілька боржників одного кредитора відпові­дають кожний за свою частку боргу (троє братів, які по­зичили посівне зерно, повинні повернути кожний по де­сять модіїв - 87, 54 л).

Пасивне солідарне зобов'язання - з кредитором до­мовлено, що спільний борг у ЗО модіїв він має право стягнути з будь-кого з боржників на свій розсуд (такий боржник надалі мав право регресного позову до інших). У певних випадках кожний з боржників мав виконати усе зобов'язання у повному об'ємі. Так, крадіжка вважа­лася цивільним правопорушенням, кожний із злодіїв мав сплатити обікраденому штраф у повному розмірі (тобто, якщо злодіїв було три, то такий кредитор-обікрадений отримував утричі вищий штраф, ніж коли злодій був один. Сплата штрафу двома злодіями не звільняла тре­тього від цивільної відповідальності за делікт).

Дольовим активним зобов'язанням називалося те, у якому кожний з кредиторів міг стягнути з спільного боржника лише свою належну частку боргу; активним солідарним - у якому кожний з кредиторів міг стягнути з боржника усю суму" боргу, щоб потім розрахуватися з іншими, відповідно до їх частки.

Солідарними в силу закону вважалися усі неподільні зобов'язання (збудувати будинок, вирити канал тощо), дольовими - подільні (сплата грошового боргу тощо).

4.3. Виконання зобов'язань

Під виконанням зобов'язання розумілося виконання певною особою дії, яка власне становила зміст цього зобов'язання: передачі речі; надання речі у тимчасове користування; виконання певної роботи (дії). Без згоди

- виконання зобов'язання відбувається в інтересах кредитора. Воно визнається виконаним лише у тому ви­падку, якщо виконання прийняв сам кредитор. Для цього кредитор повинен бути дієздатним (або замість нього діє призначений опікун чи попечитель). Виконання зобов'я­зань на користь третіх осіб (взяті у борг гроші передали брату кредитора) не допускалося. Як уже вказувалося, кредитор мав право цессії зобов'язання на користь третьої особи, яка у такому випадку отримувала право прийняти виконання цього зобов'язання уже на свою користь;

- зобов'язання виконує сам боржник, якщо на цьому наполягає кредитор. Інколи для кредитора це не мало принципового значення - грошовий борг міг сплатити по­ручитель чи меценат. Але у випадках, коли особа борж­ника мала скільки-небудь важливе значення для кредито­ра (художник пробує перепоручите замовлення своєму учню, адвокат передає ведення справи менш досвідчено­му партнеру тощо), кредитор має право вимагати точного дотримання букви угоди в тому, що стосується особи борж­ника. Боржник повинен бути дієздатним, у противному випадку від його імені діє законний представник;

- місце виконання зобов'язання має принципове. Якщо місце виконання вказувалося альтернативно (наприклад, до­ставка товару на склади замовника, які функціонують одночасно в кількох різних містах), то право вибору мі­сця виконання мав боржник. У випадку невиконання такого альтернативного зобов'язання боржником кре­дитор мав право на вибір місця суду. Як­що місце виконання в договорі не обумовлювалося, ним вважалося або місце проживання боржника (саме за місцем його проживання висувався позов), або місто Рим - за принципом Roma communis nostra patria est, тобто Рим - наша спільна вітчизна.

- має бути дотриманий час виконання (саме строка­ми визначався нормальний ритм господарського життя). В договорах час виконання встановлювався договором, в позадоговірних зобов'язаннях (наприклад, деліктних) -законом. Якщо час ні договором, ні законом не визнача­вся, діяло правило, за яким борг наставав негайно. Боржник, який не дотримав встановленого стро­ку виконання, вважався в прострочці - in mora.