3.1. Поняття та види речей

Річ – це частина природи, яка становить певну цін­ність для свого володільця чи власника. Це може бути об'єкт, створений природою (земля, ліс, будівельний ка­мінь тощо), або те, що створено працею людини з си­ровинного матеріалу (вино, меч, будинок тощо). Поняття «річ» і «товар» не є тотожними.

Перший тип поділу, притаманний виключно римському цивільному праву, - це поділ на res mancipi та на res пес mancipi, тобто речі манципні та неманципні. Цей поділ зберігався до початку Імперії. До першого розряду речей право відносило ті предмети, які стано­вили економічну основу суспільства: земля, раби, робо­ча худоба, земельні сервітути тощо. Перехід майнових прав міг здійснюватися лише через манципацію - обряд з виконанням певних ритуальних дій у присутності 5-ти свідків.

Якщо не дотримувалися суворі вимоги до зовнішнього боку манципації, формальним власником речі вважався її продавець, який у будь-яку мить міг вимагати повер­нення проданої речі назад. Тут важливо зауважити, що в основу поділу покладено не номінальну ціну речі (зли­ток золота був неманципною річчю, а дряхлий раб – манципною), а її економічна категорія засобів виробни­цтва. Не потрапили до розряду манципних речей про­вінційні землі, дрібна худоба (свині, вівці кози), меблі, а також новонароджений приплід тяглової худоби.

У ранній період історії Риму здійснювати угоди ман­ципації мали право лише громадянин-квірити (згодом – деякі категорії латинів і та ін.), тим самим іноземець-перегрін первісно був позбавлений можливості мати нерухомість та вести широку господарську діяльність у Римі. Слід взяти до уваги загальну невисоку грамот­ність населення (навіть в імператорський період «не­грамотних у Римі майже не було, напівграмотних - скі­льки завгодно»). Тому присутність великої кількості свідків, а також змога кожного учасника угоди активно чи пасивно висловити відсутність своєї доброї волі при її укладанні давали певні гарантії запобігання обману, насильству, використанню сп'яніння чи іншого безпо­мічного стану іншої сторони тощо.

Другим типом-розмежування речей був їх поділ за субстанцією, матерією на тілесні і безтілесні. Тілесні можна відчути дотиком – quo tangere potest. Безтілесні – це ті, що сприймаються лише думкою, тобто у нашому сучасному розумінні мова йде не про власне річ, а про певне право – авторське, спадкове тощо. В якості при­кладів res incorporales Гай називає спадщину, узуфрукт, зобов'язання. Можливість «продати безтілесне», а також захистити його від посягань третіх осіб (наприклад, по­карати плагіатора) уже сама собою говорить про висо­кий розвиток правової свідомості римських законодавців та юристів. Сучасне цивільне право цивілізованих країн мислить тими ж категоріями.

Третій тип поділу - це поділ на речі рухомі і нерухомі. До нерухомих речей належали: а) земля, будинки, доро­ги, мости та ін.; б) надра, а також повітряний простір над земельною ділянкою; в) усе, створене чужою працею на землі власника (будинок юридично належав власникові земельної ділянки, аналогічно - засіяне не власником по­ле тощо).

Четвертий тип поділу - це поділ на речі складні і про­сті. Проста річ - та, усі частини якої створюють щось фізично зв'язане і однорідне. Частини цієї речі неістотні і не мають самостійного значення (статуя, картина, кінь). Складні речі створені з штучно з'єднаних різнорідних речей, які утворюють між собою зв'язок і мають спільну назву (корабель, майстерня, бібліотека). Окремі елемен­ти такої речі не могли належати різним особам. Напри­клад, корабель - одному власнику, а вітрила чи якір - ін­шому. Законодавство вирізняло складні речі від простої сукупності роздільних речей, матеріально між собою не пов'язаних і об'єднуваних самою лише назвою. Наприк­лад, власник стада корів міг робити предметом правовід­носин окремі його елементи - продати теличку, заповісти за законом певну кількість корів чи биків кільком різним спадкоємцям.

П'ятий тип поділу - це поділ на речі подільні і неподі­льні. Подільні - це речі, які після поділу не змінюють ні свого роду, ні цінності. Кожна частина після такого по­ділу становить окреме ціле, тільки в меншому об'ємі (мішок солі, злиток золота, бочка ординарного вина, ту­ша свині). Подільними вважатися також земельні ділян­ки і навіть будинки - по вертикалі. Неподільні - це речі, які при поділі на окремі частини втрачають значну час­тину своєї цінності або й усю цінність (нумізматична монета, пляшка колекційного вина, біговий кінь, елітний кабан-плідник тощо). Поділ такої речі може бути лише уявним, частини, що утворюються при такому поділі, називаються ідеальними частинами або ідеальними до­лями. Якщо виникає необхідність поділу неподільної речі (наприклад, між спадкоємцями), то поділу підлягає не річ, а її цінність. Одна особа залишається власником речі, а друга отримує грошову компенсацію. Наприклад, батько залишив у спадщину за законом (тобто без запо­віту) синам картину відомого художника або пляшку колекційного вина. Вимагати розрізати твір мистецтва на шматки або налити «свій» бокал (за принципом, аби іншому не дісталося) - згідно з нормами римського ци­вільного права, неможливо. Пригадайте також біблійний сюжет суду Соломона, коли необхідно було вирішити питання про належність живого новонародженого одній з двох матерів.

Шостий тип поділу - на речі споживні і неспоживні. Споживні - це речі, які при користуванні знищуються або значно зменшуються - хліб, вино тощо. До спожив­них речей потрапили також гроші - в тому розумінні, що при кожному розрахунку вони втрачали власника. Неспоживні від вжитку зношуються, поступово втра­чаючи свою цінність, або не втрачають цю цінність вза­галі - плуг, меч, перстень з діамантом. Зрозуміло, що позика (позичка) речі споживної (бочка вина у одно­сельця на весілля доньки) і неспоживної (діамантова прикраса на вечір) суттєво відрізняються між собою за способами повернення. Повернення еквівалента спожи­вних речей при наданні їх власником іншим особам права користування ними забезпечувався особливими гарантіями.

Сьомий тип поділу - на речі, визначені родовими ознаками (genus), та індивідуальні (specis). Речі genus в обороті індивідуальної цінності не мають. Оцінюються вони на вагу, міру, число - наприклад, будівельний пісок, цегла, борошно, олія, але також і військовополонені-раби, доки їхня можлива висока кваліфікація ще не визначена з-поміж спільної маси. Для їх означення в римському цивільному праві також вживався термін res fungibilis -замінимі речі. Речі specis наділені індивідуальни­ми ознаками - скульптура Фідія, рукопис Цицерона, але також і талановитий раб, наприклад, байкар Езоп. Цінність такої речі категоріями ваги, міри, числа визна­чити неможливо (це не заважає їм мати свою ціну). Цей поділ мав принципово важливе значення при вирішенні питання про відшкодування випадкової загибелі речі. Існувало правило genera non pereunt - «рід не гине». Кредитора не цікавило, що приготована для повернення сума боргу загинула у морській катастрофі, при вивер­женні Везувія чи була викрадена злодієм. Боржник міг вести мову лише про уникнення відповідальності за не­своєчасне виконання зобов'язання, домовившись про новий термін погашення боргу. І, навпаки, ризик випад­кової загибелі індивідуальної речі лежав на її власнику. Якщо позичена картина чи скульптура гинула внаслідок дії непереборної сили, боржник, в теорії, відповідально­сті не ніс (договірне право намагалося впорядкувати цю колізію, наприклад, залишенням кредитору відповідної застави тощо).