1.2. Предмет та принципи римського приватного права

Предметом римського приватного права були правовідносини, що складалися між римлянами та мешканцями інших територій, які входили до складу римської держави. Це право представляло інтереси рабовласника та інших вільних людей. Але треба зазначити, що в Римі була досить поширена класова належність і тому, звичайно, правове положення вільних людей було не однаковим.

Найбезправнішими були раби. Їх називали річчю, яка говорить. Раби не мали жодних прав з огляду на те, що їх не вважали за людей. Раб не міг мати сім’ї, у нього не було власності. Відпущені на волю раби мали певні права, але вони були дуже обмежені.

Характерною для римського права була нерівність між членами родини, де батько був володарем і хазяїном, а всі інші зобов’язані були йому підкорятися.

Римське право у своєму розвиткові пройшло чотири періоди:

1. Архаїчний період (753 – 367 рр. до н.е.);

2. Період республіки (367 – 17 рр. до н.е.);

3. Принципат (17 р. до н.е. – 235 р. н.е.);

4. Абсолютна монархія (235 – 565 рр.).

Римське право для свого часу було досить розвинутим і проіснувало майже до кінця VI ст.

Особливу увагу приділяли інституту власності і договірним відносинам. Власність у Стародавньому Римі включало в себе три елементи – право володіння, право користування, право розпорядження.

Основними предметами, що перебували у приватній власності, були земля, раби, особисте майно, знаряддя виробництва та інші речі.

Велику роль зміцнені римського права мала діяльність юристів, яка особливо поширилася за часів принципату.

За часів Римської Імперії поступово зникли відносини між вільними і залишилося лише два класи – вільні і раби. Саме з цим періодом науковці пов’язують най ефективніший розвиток Римського права.

1.3. Джерела римського приватного права

Саме поняття «джерел права» використовується в трьох різних розуміннях:

1. Як джерело змісту правових норм;

2. Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права;

3. Як джерело пізнання права.

Що стосується власне римського цивільного (приват­ного) права, то його джерелом, у розумінні змісту право­вих норм, було рабовласницьке суспільство, яке саме в Стародавньому Римі досягнуло свого найбільшого роз­витку. Тим самим римське цивільне (приватне) право – це найдосконаліший зразок права рабовласницької фор­мації періоду найбільшого розквіту її продуктивних сил і суспільних відносин.

Щодо способу, форм утворення цього права, то джере­лами його становлення і розвитку протягом сотень років були: а) звичаєве право; б) закони – в епоху Республіки вони приймалися на народних зборах, в епоху принци­пату це були сентатусконсульти, а в період абсолютної монархії - імператорські конституції; в) едикти магістра­тів, тобто вищих посадових осіб; г) діяльність юристів.

Джерелами до пізнання римського права є конкретні юридичні пам'ятки (закони, кодифікації), праці юристів, а також істориків: Тіта Лівія, Таціна, Светонія та інших, ораторів: Цицерона та інших, письменників і драматургів: Петронія, Плавта, поетів: Вергілія, Овідія, Горація, в чиїх творах знаходять своє відображення правові реалії того­часної історичної доби.

Інституції Гая (1.2) дають такий перелік окремих дже­рел права: закони (plebiscita), сенатусконсульти, консти­туції імператорів, едикти магістратів, відповіді юристів (responsa pradentium). Цей перелік має бути доповнений ще одним джерелом - звичаєвим правом.