§ 3. Справедливість як основна правова цінність

Слово "справедливість" походить від слова "право" (правий, правда), (латинською мовою |и5ГІГІа — справедли­вість, від )и5 — право). Від своїх джерел, від Вед І Упані­шад, від ГесІода і Гомера справедливість трактувалася як "сущий свІтоустрій", духовна основа історії. Зазначимо, що в даному разі справедливість тлумачилася як деяка матриця природних процесів І людських здійснень. У по­нятті справедливості, взятої в її світоглядному відношенні, немов би міститься питання: чи можуть світ І суспільство бути створені, чи можлива в них належна пропорція, до­мірність і впорядкованість? Справедливість в очах давніх виступала як міра, закон і принцип. Богиня Діке була уособленням права, правди і справедливості.

Протилежністю справедливості виступає несправедли­вість, руйнування порядку, деструкція існуючого. Коли ж справедливість виражає досягнуту для даного історичного періоду гармонійність, оптимальність людських відносин,

-220-

свідомість її не фіксує. І в цьому плані вона співзвучна свободі. І справедливість, і свобода, коли вони наявні, стають як повітря — без них неможливо гідно жити.

Право є міра реалізації свободи і в той же час норма політичної справедливості. Іншими словами, право є нор­мативне закріплена справедливість. Право грунтується на ідеї справедливості. На думку Гегеля, право не є добро без блага. Справедливо те, що виражає право, відповідає пра­ву І випливає з духу права.

З часів Арістотеля виділяють два види справедливості — розподільну І справедливість, що врівноважує. Розпо­дільна справедливість як принцип означає надання частини загальних благ за гідністю, відповідно до пропор­ційного внеску того чи іншого члена суспільства. Тут можливе як рівне, так і нерівне наділення відповідними благами (владою, почестями, грошима). Критерієм спра­ведливості, що врівноважує, є арифметична рівність. Сфе­ра застосування цього принципу — область цивільно-пра­вових угод, відшкодування збитку, покарання тощо. За принципом справедливості, не всім те саме, а кожному своє (за гідністю), тому що для нерівних рівне стало б не­рівним.

Співіснування людей на грунті взаємного визнанігя прав і свобод являє собою такий порядок їх співіснування, який може бути названий справедливим, або "справедли­вістю". Саме справедливість виступає основою ідеї права, виражає його сутність, а особливий акт визнання визначає як справедливість, так і феномен права у цілому.

Справедливість є мірою відносно значущості цінно­стей, мірою їх рівноваги і субординації. Справедливість виступає особливим механізмом, що підтримує міру рівно­ваги правових цінностей І водночас є визначальним мо­ментом домінування при конфліктному зіткненні цих цін­ностей.

Сучасна епоха з її процесами глобалізації особливо вимагає міжкультурного діалогу з обгрунтування справед­ливості і, отже, розробки принципів універсальної спра­ведливості. У зміст універсальної справедливості включа­ються: а) вимога рівності ("діяти однаково в однакових умовах"), що формулюється як вимога неупередженості і заборона сваволі; б) ідея взаємозв'язку вчиненого і роз-

221

плати за це, що знайшло втілення у "золотому правилі";

в) вимога рівноваги між втратою і придбанням ("справед­ливого обміну"), що має сенс не тільки для господарської

ДІЯЛЬНОСТІ.

Універсальну справедливість характеризує насамперед визнання таких правових цінностей, як життя, власність, добре Ім'я (честь), що втілюються у визнанні прав людини, зокрема, ЇЇ права на свободу, які можна знайти вже в дав­ньому карному праві.

Загальний принцип, який можна виявити, аналізуючи різні втілення Ідеї справедливості, полягає в тому, що сто­совно один одного люди мають право на відносний стан рівності чи нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. Призначенням справедливості тради­ційно вважається підтримка і відтворення рівноваги чи рів­ної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки по­ведінки людини з позиції відповідних правил, так І для критики самих цих правил та їх застосування.

Два аспекти справедливості (змістовний і формальний) відображають дві сторони проблеми справедливості у пра­ві, що стосуються критерію оцінки справедливості чи не­справедливості закону, з одного боку, І його застосування в конкретних справах — з Іншого. Але незалежно від того, схвалюємо ми чи ні змістовну концепцію справедливості, на якій базується закон, ми можемо І повинні розглядати правову систему з погляду формальної справедливості. Суть формальної справедливості полягає в послідовному (тобто безсторонньому, об'єктивному) застосуванні пра­вил. І саме на ній як безумовних мінімальних вимогах мо-ралІ стосовно права робить акцент правовий позитивізм.

Загальним і безумовним моментом усіх сучасних кон­цепцій справедливості є ідея прав людини, тобто визнання однакового поводження з людьми і відмова від привілеїв та імунітету, пов'язаних з національними та релігійними ознаками.

Відповідно до двох вимірів соціального буття — персо­нального та інституцІонального — існують і два поняття справедливості: а) справедливість як характерна риса особистості, що належить до чотирьох головних ознак лю­дини поряд з розважливістю, мужністю і розумом (мудріс­тю); б) справедливість, що стосується соціальних інститу-

-222

тів (родина, господарство, школа), а також політична справедливість, що стосується права, держави і політики. їх можна також позначити як "суб'єктивну" і "об'єктивну" справедливість.

Без справедливості як якості особистості, без відповід­них ціннісних орієнтацій не може функціонувати і спра­ведлива правова система. Так само для підтримки цих цін­нісних орієнтацій на справедливість правові інститути повинні бути відповідним чином організовані.

Якому ж із цих компонентів справедливості варто на­дати пріоритет в умовах сучасних трансформацій? При недостатній розвиненості як відповідних установок осо­бистості, так і недостатньої втіленості принципів справед­ливості в даних інститутах, лише одночасна увага до обох компонентів здатна принести успіх. У той же час Існує і пріоритетний момент, що полягає у виробленні відповід­них критеріїв справедливості та Їх обгрунтуванні, тобто розробці теорії справедливості.

Якщо розуміти справедливість як вищий принцип люд­ського життя й основу здійснення людської суспільної сутності, то особливої уваги заслуговують три елементи значення поняття "справедливість", що їх виділив О. Гьоф-фе: а) справедливість має природу морального обов'язку;

б) найближче вона стоїть до обов'язків, що визнаються добровільно і варті більшого, ніж простий примус; в) Її мі­ра полягає у дистрибутивній користі — справедливим є корисне кожній людині.

Залежно від прийняття чи неприйняття цих елементів справедливості існують теорії, що скептично ставляться до ідеї справедливості, І теорії, що поділяють цю ідею. Сучас­ні теорії справедливості належать до типу договірних тео­рій. Вони орієнтуються на теорію І. Канта'.

Основними шляхами обгрунтування критерію справед­ливості є уявлення про природу людини і про основну по­літичну мету та ідеал суспільства.

Саме образ людини багато в чому визначає вибір кон­цепції справедливості. Сучасні концепції справедливості містять у собі образ людини як істоти, одночасно здатної

Див.: Хеффр, О. Политика. ІІраво. Справсдливость. — М.: Гнсшіс.

1994.

-223

до самовдосконалення, тобто гідної, так і істоти автоном­ної, тобто розумної і здатної до самообмеження. Тому найбільш придатним буде такий принцип справедливості, який забезпечить найкращі умови для самореалізації й автономії особистості, міру співвідношення свободи і рівності.

Інституційний захист людини як суб'єкта грунтується на визнанні людської гідності й забороняє приниження гідності як невід'ємного права людини.

Висновки:

1. Поняття цінності розкриває внутрішній, духовний аспект ставлення людини до природи, до інших лю­дей, до самої себе і до Бога. Цінності являють собою ряд "ідеальних об'єктів", між якими спостерігається деякий порядок.

2. Похідними для розуміння права як цінності, є розу­міння його як форми здійснення свободи, як загаль­ної міри свободи індивідів. Вільні індивіди — суть і зміст права.

3. Найбільш значущим вираженням права є визнання автономії кожного члена суспільства, його незалеж­ності. Основна правова цінність — справедливість, що може розумітися як прагнення діяти відповідно до прав і обов'язків, відплачуючи кожному своє і забезпечуючи умови для реалізації здібностей кож­ного.

Контрольні запитання:

ї. Що означає термін "цінність"?

2. Яке співвідношення понять цінність і оцінка?

3. Дайте визначення таких понять, як ціль, ціннісна орієнтація, оцінка, норма.

4. Яке місце займають цінності в структурі людської діяльності?

5. У чому відмінність індивідуальних і суспільних цін­ностей? Які цінності є правовими і чому?

6. Назвіть вищі цінності людини і дайте їхню коротку характеристику.

7. Який зміст ви вкладаєте в поняття правовий ідеал і яку роль він відіграє в правовому житті?

. 224 -

8. Що таке воля і для чого вона існує? Що з нею ро­бити?

9. Що являє собою рівність? Як співвідносяться воля і рівність?

10. Яке місце займає справедливість у системі вищих цінностей? Як співвідносяться справедливість і пра­во?

11. Який існує зв'язок, співвідношення між волею, рів­ністю і справедливістю?

12. Який існує зв'язок між справедливістю і поняттям суспільного ідеалу?