Тема 4. Філософія права XX століття

XX століття, яке вже стало надбанням історії, характе­ризувалось досить складною духовною ситуацією, конт­растністю соціально-політичних реалій. Світ збурювали революції, світові війни, протиборство протилежних соці­альних систем, мільйони людей пережили злет та крах то­талітаризму, відстоювали свої права і свободи як найвищі цінності цивілізації. Все це стимулювало філософсько-правову думку до нових пошуків у сфері права і правової культури, сприяло розширенню діапазону філософсько-правових досліджень.

Проблемною метою теми с окреслення кола концепцій, що належать до філософсько-правових, розкриття їхньої сутності й ролі в осмисленні правових явищ XX ст.

§ 1. Загальна характеристика філософії права XX століття

Особливою рисою філософсько-правової думки XX ст. є те, що в ній немає одного генерального напряму, а існує плюралізм поглядів і тенденцій. Зокрема, XX ст. породило численні спроби реанімувати доктрину природного права і пристосувати Її до умов сьогодення. Прикладом таких по­шуків може бути концепція справедливості, досить склад­на за ідейно-філософською структурою, бо в ній поєднуються ідеї неокантіанства, природно-правові ідеї минулого І сучасності, етика цінностей, позитивістські ідеї та ідеї екзистенціалізму.

Виникає полеміка між позитивізмом і вченням про при­родне право (юстнатуралізмом). Істотні зміни відбувають­ся і в юридичному позитивізмі, який трансформується в неопозитивізм. У межах цього вчення про право сформу­валися І поширилися нові підходи до розуміння права (лін­гвістичний, юридично-логічний, структуралістський і деякі інші).

Основні сучасні концепції філософії права будуть вис­вітлені окремо. Слід лише зауважити, що їх формування відбувалося у загальному руслі зміни всієї культурної па­радигми, яка характеризувалась переходом від класичної форми філософії і науки до некласичної. Цей перехід був обумовлений зростанням ролі творчого начала, людської суб'єктивності в соціальних процесах при одночасному за­гальному з'ясуванні меж втручання у внутрішній світ людини. В найширшому плані зазначену зміну парадигм можна охарактеризувати як перехід від принципу суб'єк­тивності до принципу інтерсуб'єктивності.

Про сучасні концепції інтерсуб'єктивного напряму в філософії права докладніше Йтиметься v н.іступних пара графах теми.

- 1Ш

У конкретному випадку доцільно звернути увагу на ок­ремі моменти розрізнення класичної і некласичної моделі осмислення права, особливості метафізичного мислення класичної І постметафізичного мислення сучасної філосо­фії права. Класична модель осмислення права спирається на осягнення загальних принципів, не пов'язаних з акту­альним Існуванням людей і речей. Йдеться про надчуттєві феномени права, які осягаються умоглядно. Цей метафі­зичний підхід характерний насамперед для класичних кон­цепцій "природного права". В них виділяють два плани правової реальності — емпіричний (позитивне право) і ідеальний (природне право). Метафізична модель певною мірою притаманна і класичному позитивізмові, який роз­глядав владну силу держави як метафізичний феномен.

Некласична модель осмислення права виявляється у виключенні власне трансцендентального плану буття і в запереченні визнання як його єдиного носія моносуб'єкта (індивідуального чи соціального). Тут справжньою реаль­ністю є мова у значенні мовної діяльності, комунікації, в мові матеріальний та ідеальний плани (як знак і значення) тісно переплітаються. Про такі концепції докладніше йти­меться в останньому розділі.

У сучасній філософії права помітного розвитку досяг соціологізм як спосіб розгляду права виключно в соціаль­ному контексті. В межах соціологізму право розглядається не як статичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. Воно реалізується у процесі тлумачення, застосу­вання і створення соціальних норм, підкріплене юридич­ною силою дії, забезпеченої правовою санкцією політичне організованого суспільства. За твердженням представни­ків соціологізму, соціальні норми не функціонують авто­матично, їхня дієвість залежить від їх використання та інтерпретації людьми'. Соціологізм приваблював право­знавців і філософів полемікою з аналітичними настанова­ми попередньої філософії права, критикою теорії сус­пільного договору, яка поєднувалась з визначенням звичаєвого права як Історично вихідного порядку.

Див,: Філософія права: і Іавч. посюинк // За заг. ред. М, В. Костиць-кого та Б. Ф. Чміля. - К„ 2000. - С. 175.

III -

У сучасній західній філософсько-правовій думці все виразніше виявляються тенденції відстоювання пріоритету особистості та суб'єктивних прав. У конституціях західних демократій закріплено принципи: самоцінності людського життя, свободи, рівності прав. Ці норми виводяться з уяв­лення про недоторканність людської гідності як критерію права і як "людського виміру" основного закону. Під­твердженням цього можна вважати збільшення чисельнос­ті теорій справедливості (Ю. Габермас, Дж. Роулс та ін.). Ідея людської гідності стала не лише мірою організаційно-структурних засад, а й способом проведення демократич­ного процесу, становлення і вибору методу прийняття рі­шень.

На ідеї людської гідності зосередилися комплекси нау­кових дисциплін і галузей досліджень, центральне місце серед яких посіла проблема морально-етичного і філософ­сько-правового обгрунтування ("легітимації") недоторкан­ності людського життя. Конструктивні суперечки з цього питання, змагання позицій на просторі демократично ор­ганізованого дискурсу мисляться водночас як спосіб роз­в'язання практичних проблем і як форма науково-теоре­тичного, в тому числі філософсько-етичного, діалогу. Видатні філософи Заходу — Р. Дворкін, Дж. Роулз, Ю. Га-бермас, К.-О. Апель, Ч. Тейлор та інші — стали авторитет­ними учасниками спеціальних дискусій юристів, політиків, соціологів, екологів, лінгвістів, культурологів. Цим самим дискусії набули певної теоретичної і методологічної спря­мованості.

Вітчизняні дослідники права відмічають одну з найха­рактерніших ознак сучасної західної філософсько-право­вої думки, а саме: понятійне розмежування і критичне зіс­тавлення права і закону. Для правової традиції Заходу характерне розуміння права як сукупності до- і надпози-тивних безумовних етичних комунікаційних регуляторів (справедливість, моральність, правдивість, вірність, надій­ність, порядок тощо). З цією обставиною значною мірою і пов'язане міждисциплінне поєднання філософських, пра­вових, соціологічних, психологічних, лінгвістичних дослі­джень, і знаменним результатом цього можна вважати утвердження думки, що закон не є правовим, легітимним, якщо він не узгоджений з правом.

-112

Для XX ст. і його духовної ситуації досить помітними є також ідеологічна і практична радикалізація протилеж­ностей "право — неправо", "право — свавілля", "людина — влада", "людина — колектив", "індивід — держава", пошу­ки універсальних критеріїв права тощо. Це істотно сприя­ло актуалізації ідей, цілей, цінностей юридичного типу, праворозуміння, відродженню природного права, форму­ванню і розвитку філософсько-правових концепцій лібе­рально-демократичного характеру. Водночас, попри роз­маїття і поліваріантності позицій і наукових концепцій філософсько-правової думки, обумовлених спробою ана­лізу складних, протиборних "зрізів", аспектів правової ре­альності, все ж можна вирізнити певні значимі концепту­альні напрями, типи правового мислення, властиві сучасній філософії права. До аналізу їх ми і переходимо.