Принципи визначення офіційної процентної ставки центрального банку

• Визначення процентної ставки на рівні, який би дозво­лив їй бути реальною (позитивною) щодо рівня інфляції, тобто процентна ставка центрального банку має перевищувати темни інфляції в країні. Позитивне значення процентної став­ки є антиінфляційним чинником та дозволяє запобігати витрат від знецінення активів.

• Офіційна процентна ставка має встановлюватись в межах коридору ринкових процентних ставок по кредитах, які надають комерційні банки, та депозитах, які вони залуча­ють. Так, офіційна процентна ставка є нижньою межею став­ки по активних операціях комерційного банку.

• За умов стабільності грошового ринку та стабільності Інфляційних процесів, офіційна процентна ставка має відпо­відати приблизно ставкам на міжбанківському ринку. Це дає можливість центральному банку ефективно впливати на ди­наміку процентних ставок на інших сегментах грошового ри­нку, а також запобігати використанню кредитів рефінансу­вання з спекулятивною метою.

• Офіційна процентна ставка повинна врівноважувати попит та пропозицію грошей, що дозволяє виявити не тільки дійсну вартість кредитів, але й формувати в економіці раціо­нальні вартісні пропорції.

• Офіційна процентна ставка має виступати активним засо­бом реалізації грошово-кредитної політики центрального банку.

Оскільки процентна ставка є індикатором макроекономічної динаміки, то центральному банку також важливо враховувати причини, що викликають її коливання. Визначення цих причин виступає важливим елементом розробки системи грошово-політичних цілей центрального о банку.

Серед причин, що впливають на динаміку процентної ставки, виділяють:

=> фазу ділового циклу (на кожній фазі погреба в грошо­вих ресурсах, кредитах є різною, відповідно змінюється і ди­наміка процентної ставки);

інфляція (викликає підвищення номінальної норми процентної ставки, що дозволяє уникати девальвації активів та збільшити прибутки, які б дозволили покривати витрати від неплатоспроможності контрагентів);

=> обсяг бюджетного дефіциту та державного боргу (як­що пропозиція грошової маси є незмінною, а обсяг бюджет­ного дефіциту та державного боргу значний, то процентна ставка зростає);

=> міграція капіталу (прилив капіталу в країну викликає зменшення процентної ставки і навпаки);

=> тип грошово-кредитної політики центрального банку (по­літика «дорогих» грошей вимагає збільшення процентних ставок; політика «дешевих» ірошей - зменшення процентних ставок);

=> стан платіжного балансу (якщо в країні існує дефіцит платіжного балансу, то центральний банк може вдаватися до збільшення процентної ставки);

Отже, встановлення рівня офіційної процентної ставки вимагає від центрального банку врахування багатьох чинни­ків та дотримання певних принципів. Тому визначення про­центної ставки - це досить складний процес. Для його полег­шення, фахівці центрального банку використовують «правило Тейлора», яке враховує 2 найбільш вразливих і водночас най­важливіших чинники - рівень інфляції та темпи зміни валово­го внутрішнього продукту. Так, при підвищенні рівня інфляції1% облікова ставка зростає на 1,5%; при зниженні тем­пів при росту валового внутрішнього продукту на 1% облікова ставка скорочується на 0,5%.

НБУ при визначенні рівня облікової ставки орієнтується й на інші фактори, зокрема:

обсяг грошової маси в обігу та швидкість обігу грошей; структура кредитної емісії НБУ;

структура залучених коштів комерційних банків (співвідношення строкових депозитів та коштів до запитання);

валютний курс національної грошової одиниці та девальваційні очікування в економіці;

дохідність за операціями з цінними паперами па відкри­тому ринку тощо.

На сучасному етапі контроль центральних банків за рів­нем процентних ставок зберігається, але значення цього ін­струмента поступово зменшується. Проте повністю відмови­шся від використання процентної політики неможливо через можливість його макроекономічних, і в тому числі, антиінфляційних ефектів грошово-кредитного регулювання.

Отже, ми розглянули основні інструменти регулювання грошово-кредитної сфери. Як свідчать наведені приклади, їх ефективне використання в нинішніх економічних умовах в Україні повністю поки що неможливе, хоча за успішного проведення ринкових реформ ці інструменти безумовно ста­нуть більш ефективними і будуть використовуватися повні­ше. Проте досвід багатьох розвинених країн засвідчує, що передчасний перехід до непрямих методів грошово-кредитного регулювання в умовах нерозвинених фінансових ринків і ринків міжбанківських кредитів, макроекономічної нерівноваги і слабкого банківського нагляду поєднується зі значними витратами та часто призводить до більш жорстких, ніж рані­ше, заходів адміністративного регулювання.

13