2.2.2. Обов'язкові резервні вимоги в системі інструме­нтів грошово-кредитної політики.

Відомо, що в історичному контексті обов'язкові резервні вимоги (ОР) не відносяться до інструментів грошово-кредит­ної політики. Первинною причиною їх застосування стала не­обхідність гарантування (страхування) банківських вкладів, а також підвищення відповідальності банківських інститутів перед своїми клієнтами.

Обов'язкові резервні вимоги - це частина (норма у від­сотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком, які згідно законодавства або встановленим нормати­вним актам повинні зберігатися у вигляді готівки комерцій­них банків та їх депозитів в центральному банку.

Порядок встановлення норми обов'язкового резервування регулюється законодавством, але вона завжди має бути мен­ше 100%. Решту коштів, які залишаються в банку після вико­нання норми обов'язкового резервування, складають його ві­льні кредитні ресурси, які можуть бути передані на тимчасове користування позичальникам або розміщені в цінні папери.

Вважається, що вперше резервні вимоги з'явилися у США. Відповідно до банківського акту від 1863 p., для Нью- Йоркських банків встановлювалася норма резервів - 25% від залучених коштів.

Згодом ОР перетворилися на інструмент грошово-кредитної політики, який спрямовувався на досягнення цілей з управління сукупною грошовою масою та пропозицією грошей. Отже, ре­зервні вимоги використовуються у двох напрямах:

виступають забезпеченням ліквідності банківської сис­теми країни;

є інструментом грошово-кредитної політики.

У розвинених країнах ОР використовуються тільки в першому напрямі, величина норми обов'язкових резервів є стабільною і не змінюється протягом багатьох років. Однак, в країнах з перехідною економікою, де фінансове посередницт­во не набуло широкого розвитку та основним фінансовим по­середником на фінансовому ринку виступає банк, ОР вияв­ляються найбільш дієвим інструментом непрямого контролю за динамікою грошової пропозиції.

Зміна норми ОР дозволяє центральному банку глибоко впливати на сферу пропозиції грошей. Величина норми ОР безпосередньо впливає на стан кредитної експансії чи рестри­кції. Чим вища норма резервування, тим менше вільних гро­шей залишається в розпорядженні банків, тим меншою стає їх здатність кредитувати економіку. Тому часто недотримання банками нормативів обов'язкового резервування означає здійснення несанкціонованої кредитної емісії, за яку веганов- пена відповідна плата центрального банку (штраф) та засто­совуються заходи впливу відповідно.

Проте на практиці банки дуже часто вдаються до пере­кладання тягаря з резервування своїх клієнтів: перекладання в бік збільшення процента за активними операціями, найчасті­ше за кредитами, або перекладання в бік зменшення процента чи пасивними операціями, а саме за депозитами. Разом з тим, існують об'єктивні межі перекладання тягаря з резервування. З одного боку, банк може зазнати втрат або через непрацюючі надлишкові резерви, або через недостатній рівень пасивів як джерела проведення активних операцій. В будь-якому випад­ку, це негативно відображається на здатності банків створю­вати додаткову купівельну силу (додаткові безготівкові гро­ші) і загальна грошова маса в обігу зменшується.

Ефект від використання обов'язкового резервування як інструменту грошово-кредитної політики буде забезпечено, якщо норми резервування встановлюються на відчутно три­валий період. Також це надасть змогу прогнозувати поведінку банківських установ.

Суттєвим способом посилення впливу обов'язкового ре­зервування на рівень банківської ліквідності є частота вико­нання вимог щодо резервування. Виконання нормативу раз у місяць підвищує ліквідність банківської системи та залишає (банкам простір для маневрів (вони регулюють ліквідність в оперативному порядку за планом-графіком).

Щоденне резервування значно звужує можливості банків v сфері кредитування, але дозволяє центральним банкам щільно контролювати як ліквідність банківської системи, так і динаміку грошових агрегатів. Тому оптимальною періоди­чністю резервування виступає в двотижневий строк, як це практикується у США та Німеччині.

Що стосується досвіду України, то вперше норматив обов'язкового резервування було запроваджено у 1989 р., ко­ли ще існував Державний банк СРСР. Було створено Фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи, так звані ОР. Банки мали перераховувати 5% від залучених кош­тів за визначеними пасивами рахунками (розрахункові, бю­джетні, за вкладами фізичних осіб тощо) на окремий балансо­вий рахунок станом на перше число кожного звітного місяця. З початком ринкових перетворень в країні, за 1991-1993 роки норма ОР зросла з 5% до 25%. Л в період 1997-1999 років ОР посідали домінуюче місце серед інструментів грошово- кредитної політики Національного банку. Наприклад, у 1998 р. НБУ ввів щоденний контроль за формуванням банками ОР, та збільшення їх нормативів.

Цей засіб використовувався НБУ як механізм регулювання загальної ліквідності банківської системи з метою контролю грошових агрегатів шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора, тобто здатності комерційних банків створювати додаткові іроші. Головна мета обов'язкового резервування кош­тів полягала в обмеженні дії ірошового мультиплікатора та під­триманні на певному рівні грошової маси в обігу.

В умовах, коли відсутній нормально функціонуючий фо­ндовий ринок, ефективна фіскальна політика та можливості застосування інших інструментів грошово-кредитного ринку, на обов'язкові резерви лягає основний тягар управління гро­шово-кредитним ринком (таблиця 2.1). Наведені показники яскраво свідчать, що політика обов'язкових резервів активно використовувалася НБУ, особливо в період гіперінфляції та світової фінансової кризи.

Таблиця 2.1 - Коефіцієнти резервування в Україні за період 1992-2000 рр.

1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000'
25	25-15	15	15	15-11	11-15-16,5-15	15-17	17-16

Джерело: Бюлетень НБУ. - 2001№ 2. - С.56 -57.

В грудні 2000 року згідно з Постановою Правління НБУ від "25. 12. 2000 р. норму обов'язкових резервів диференційовано в залежності від виду залучених коштів на рівні від 9 -15%. На початку 2002 р. Правління НБУ, проаналізувавши ситуацію, що сипалася в економіці в цілому та на грошово-кредитному ринку, зокрема, з урахуванням тенденцій їх розвитку в подальшому та з метою сприяння збільшенню банками обсягів довгострокового кредитування шляхом залучення коштів на строкові депозит, Прийняло Постанову від 3.04.2002 р. №127, якою передбачено встановити з 10 квітня 2002 р. такі нормативи формування бан­ками ОР (надруковано у "Віснику НБУ" №6 за 2002 р., с.55).

Короткострокові кошти і депозити юридичних осіб:

• у національній валюті - 6%;

• в іноземній валюті - 12%.

Короткострокові кошти і депозити фізичних осіб:

• у національній валюті - 2%;

• в іноземній валюті - 12%.

Короткострокові кошти і депозити юридичних та фізичних осіб:

• у національній валюті - 0%;

• в іноземній валюті - 10%.

Кошти до запитання:

у національній та іноземній валютах - 14%.

На поточний момент (квітень 2004 року) означені норми знаходяться без змін. Отже, ми бачимо позитивну динаміку у змінах норм обов'язкових резервів в Україні. Це повинно стимулювати банківську систему працювати на залучення строкових депозитів із великим терміном зберігання і може стати реальною умовою зростання інвестиційної активності в країні.

Для виконання нормативу обов'язкового резервування необ­хідно визначити обсяг обов'язкових резервів. В Україні він ви­значається як сума залишків залучених коштів за формулою се­редньої арифметичної, що дає можливість комерційним банкам більш ефективно керувати кредитними ресурсами. Середньоари­фметична щоденних балансових залишків коштів, залучених за звітний період, розраховується за такою формулою:

£1 + £2 + £3 + ... + £п

£_а_ ,

п

де: £(і - середні залишки залучених коштів, що використовуються для розрахунку ОР за звітний період:

£,, £₂, £₃, - сума залишків залучених коштів станом на кожне число (дату)

звітного періоду;

£„ - сума залишків залучених коштів за останній календарний день звітного періоду;

п - кількість календарних днів звітного періоду регулювання.

Сума залучених коштів та залишків коштів на кореспондент­ських рахунках за вихідні та святкові дні визначається на рівні залишків коштів за попередній робочий день. Визначену суму коштів обов'язкових резервів має бути перераховано на окремий рахунок у територіальному управлінні НБУ. НБУ звіряє надану інформацію з даними щоденного балансу комерційних банків і оцінює дотримання встановленого нормативу ОР.

За кожне недорезервування коштів комерційний банк спла­чує НБУ процент за користування коштами обов'язкових резер­вів в обсязі:

• облікової ставки НБУ від суми недорезервованих кош­тів за звітний період регулювання за наявності попереднього узгодження;

• ломбардної ставки НБУ від суми недорезервованих ко­штів ОР у разі використання коштів без узгодження з терито­ріальним управлінням НБУ.

Іноді трапляються ситуації, коли центральний банк може дозволити комерційним банкам користуватися резервними ко­штами. Для цього комерційний банк подає обгрунтування при­чин, за користування недорезервованими коштами сплачуєтьсяпроцент на рівні облікової ставки. Це може відбуватися не більше- трьох разів на півріччя.