2.2.3. Політика операцій на відкритому ринку.

Відкритим ринком називається ринок державних цінних паперів, де центральний банк проводить операції, виходячи з и'і,ієн их грошово-політичних цілей, за власний рахунок, з ме­тою досягнення бажаних якісних параметрів грошового сектора.

Політикою відкритого ринку є сукупність заходів з купівлі та продажу цінних паперів центральним банком з метою досяг­нення поставлених тактичних та проміжних цілей грошово кредитної політики.

Об'єктом операцій центрального банку на відкритому ри­нку виступають державні цінні папери, характерні ознаки яких: стабільний дохід, надійність, здатність конкурувати за інвесторів з іншими фінансовими активами.

Звичайно, операції з державними цінними паперами здій­снюються за нижчою ставкою, ніж операції, скажімо, з кор­поративними цінними паперами, тому рівень доходності по державних цінних паперах нерідко сприймається інвесторами як граничний. Ринок державних цінних паперів має первин­ний та вторинний сегменти, що дозволяє центральному банку маніпулювати зі ставками доходності на різних секторах рин­ку. Отже, центральні банки обирають ринок державних цін­них паперів як об'єкт свого впливу тому, що дохідності по державних цінних паперах є орієнтиром для інших ви­дні операцій на ринку капіталів. Через ці операції централь­ний банк впливає на рівні доходності різних інструментів фо­ндового ринку, а також на обсяги банківських резервів, лікві­дності, динаміку грошової маси, валютний курс тощо.

За політики рестрикції продаж центральним банком цін­них паперів кредитним установам веде до скорочення грошо­вої бази, що, в свою чергу, знижує стимули банків надавати кредити своїм клієнтам та призводить до подорожчання самого кредиту. І, навпаки, коли потрібно збільшити грошову ма­су, центральний банк купує цінні напери, що призводить до зростання обсягу грошей в обігу та розмірів кредитування го­сподарських суб'єктів.

Операції на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики, оскільки їх можна використовувати досить часто, і, якщо допущена помилка, ЇЇ легко виправити, здійснивши операцію протилежного спря­мування. Чим більше диверсифікована пропозиція державних цінних паперів, тим політика центрального банку на відкри­тому ринку стає більш гнучкою.

Так, об'єктами операцій на відкритому ринку Бундес- банку є: векселі (коротко -, серсдньострокові); казначейські зобов'язання Федерації; певних фондів Федеральної заліз­ниці; Федеральної пошти, земель. Федеральна резервна си­стема здійснює операції з нотами і бонами казначейства, векселями.

Ринок державних цінних паперів функціонує в Україні з березня 1995 року. Основним його інструментом є облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які випускаються Міністерством фінансів в дисконтній формі номінальною ва­ртістю 100 грн, на термін 6, 9, 12 місяців у вигляді записів на рахунках в системі електронного обігу цінних паперів. Мініс­терство фінансів також виконує обов'язки гаранта вчасної сплати доходу по облігаціях та їх погашенню.

Національний банк України виступає технічним агентом за обслуговування ОВДП, діяльність якого визначається низ­кою законодавчо-нормативних актів, зокрема Законом Украї­ни «Про Національний банк України», Положенням ІЇБУ «Про технічний порядок проведення аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики» тощо.

Згідно названих документів, на НБУ у сфері обігу держа­вних боргових зобов'язань покладено наступні функції:

1) виконання операцій з обслуговування державного бор­гу, пов'язаних із розміщенням ОВДП, їх погашенням та ви­платою доходу за ними;

2) здійснення депозитарної діяльності з ОВДП, включно з обслуговуванням операцій Мінфіну з ними;

3) проведення операцій на відкритому ринку з купівлі - промажу ОВДП з метою регулювання обсягів грошової маси, що перебуває в обігу;

4) здійснення рефінансування комерційних банків під заставу ОВДП.

Виконуючи ці функції, НБУ здійснює операції, а саме: розсилає повідомлення Мінфіну про проведення аукціонів; здійснює збір заявок від учасників аукціонів та підгото­вку аналітичної інформації щодо визначення ціни ОВДП, або рип і я доходності ОВДГІ;

проводить розміщення ОВДП згідно з визначеною Мін­фіном ціною або встановленим рівнем доходності;

надає учасникам аукціонів інформацію про результати їхнього проведення;

виконує клірингові розрахунки та організовує прове­дення платежів за результатами аукціонів.

Окрім того, НБУ може купувати ОВДП за рахунок влас­них коштів і продавати їх на вторинному ринку. На первин­ному ринку реалізація ОВДП відбувається на основі аукціо­нні, які бувають:

з оголошенням, перший аукціон вважається таким що відбувся у разі реалізацій 20% облігацій від загальної кілько­сті виставлених на продажу; без оголошення;

з оголошенням (або без оголошення) за фіксованими ці­пами, що встановлювалися на попередньому аукціоні.

На відповідні аукціони допускаються банки, які викону­ють економічні нормативи НБУ. Ці банки проводять операції з ОВДП як за рахунок власних і залучених коштів, так і коштів клієнтів за їхніми дорученнями. При цьому банки повинні укласти угоду з НБУ про депозитарне та інформаційне обслу­говування та отримати статус депонента депозитарію НБУ.

Якщо банк купує облігації для резидентів, крім відзначе­них умов він повинен також скласти угоду з клієнтом на при­дбання облігацій на аукціоні, що проводиться НБУ. Якщо банк бажає провести операції з нерезидентами, він повинен отримати статус уповноваженого та укласти угоду з НБУ про обслуговування операцій нерезидентів на ринку облігацій. В угоді визначається порядок встановлення банком можливих обмежень обсягу придбання нерезидентами облігацій, а та­кож умови переведення ОВДП з рахунків у цінні папери від одного уповноваженого банку до іншого.

Якщо банк уклав відповідну угоду, він може здійснювати такі операцій:

• придбання облігацій на торгах, що проводяться НБУ, і грошові розрахунки за їх результатами;

• операції з купівлі та продажу облігацій на вторинному ринку;

• депозитарний облік облігацій, що перебувають у влас­ності нерезидентів;

• платежі за облігаціями при їх погашенні та сплаті доходу.

Крім комерційних банків, до ринку ОВДП допускаються і

торговці цінними паперами, які належать до банківських установ (системи). Для того, щоб не допускати зловживань на цьому секторі ринку, на цей ринок допускаються торговці, які мають найбільш стабільні пропорції на фондовому ринку і значний досвід у цій діяльності. Знову ж, відповідні особи повинні скласти угоду з НБУ щодо надання їм програмно- технологічних засобів участі в торгах облігаціями та ведення депозитарного обліку операцій з ними.

Відповідно з угодою торговець цінними паперами має право:

• придбати облігації за рахунок власних коштів, а також за дорученням клієнтів - резидентів;

..- відкрити рахунок депозитарного обліку в Депозитарії НБУ та окремий субрахунок у його операційному управлінні;

одержати програмно-технологічні засоби участі в торгах облігаціями та захисті інформації від несанкціонованого доступу;

підключити програмно-технологічні засоби електронної пошти до телекомунікаційної мережі НБУ.

З кінця 1997 року, в період інтенсивного довгострокового ви­ведення із внутрішнього ринку України коштів, вкладених у державні цінні папери іноземними інвесторами, основним учас­ником ринку державних цінних паперів став НБУ, що в цілому негативно вплинуло на збільшення грошово-кредит-ного ринку.

Особливо погіршилася ситуація при проведенні Мінфіном у серпні 1998 року конверсії погашення ОВДП, які належали ко­мерційним банкам та НБУ, із їх зобов'язанням сплатити відпо­відний борг у 2001-2004 роках. За рахунок цього з грошово- кредитного ринку України практично було вилучено 9,1 млрд грн. У 1998 -1999 рр. НБУ самостійно забезпечував фінансуван­ня бюджетних витрат на основі купівлі державних цінних папе­рів. Це підтверджують такі дані: на 1.07.1999 р. портфель нале­жних НБУ ОВДП (включаючи проценти) становив 15 млрд грн, тоді як загальний обсяг випущених в обіг облігацій внутрі­шньої державної позики - 17 млрд грн [20, с. 22].

Зважаючи на недостатню розвиненість вітчизняного ринку традиційних інструментів, що використовуються для проведення операцій па відкритому ринку, у 1997 році Національний банк був змушений запровадити в обіг депозитні сертифікати (ДС) згі­дно Положення НБУ «Про депозитний сертифікат НБУ»:

• депозитний сертифікат НБУ - це один із монетарних ін­струментів, що є борговим цінним папером НБУ, випущеним у бездокументній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їхнє право на одержання внесеної суми й відсотків після закінчення встановленого строку.

Депозитний сертифікат поєднує в собі переваги цінних паперів і нових форм кредитування. НБУ використовує ДС з метою оперативного регулювання грошової маси в обігу.

Рішення про доцільність первинного розміщення ДС при­ймається залежно від стану загальної ліквідності банківської системи та кон'юнктури грошово-кредитного ринку. Операції з розміщенням депозитних сертифікатів НБУ здійснюються на договірній основі тільки з банківськими установами в грошовій одиниці України в безготівковій формі.

Банки повинні укласти угоду з НБУ про участь в аукціо­нах з розміщення депозитних сертифікатів в НБУ. В угоді відзначаються права і обов'язки сторін. Так, НБУ має право не допускати до участі в аукціонах у разі:

• наявності в банку заборгованості перед НБУ за надани­ми кредитами;

• формування недостатнього резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

• порушення банком вимог щодо формування ОР;

• невчасного перерахування банком коштів за результа­тами попереднього проведених аукціонів;

• відсутності в банку договору з НБУ про депозитарне та інформативне обслуговування.

Коли відповідну угоду складено, Департамент монетарної політики НБУ дає розпорядження Операційному управлінню про відкриття провідних рахунків для аналітичного обліку руху коштів від розміщення депозитних сертифікатів. Потім проводиться аукціон у визначену центральним банком дату.

ДС випускаються на строк від 1 до 180 днів. Конкретні умови - максимальна або мінімальна сума заявки від коме­рційного банку; номінальна вартість сертифіката; строк, на який розміщується сертифікат, визначається залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Іноді правління НБУ приймає рішення про дострокове погашення сертифікатів у разі непередбачуваних змін на грошовому ринку. Але воно повинно попередньо проінфор­мувати про це комерційні банки - власників сертифікатів, не менше ніж за 2 банківські дні.

Для участі в аукціоні комерційні банки повинні передати свої заявки до НБУ. Ці заявки мають стандартний вигляд і містять інформацію про:

кількість сертифікатів на придбання; суму запропонованого банком депозиту; строк депозиту;

процентну ставку, за якою комерційний банк погоджується розмістити кошти.

Ці заявки розглядаються НБУ в день проведення аукціону.