2.2.4. Процентна політика в системі інструментів гро­шово-кредитного регулювання.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитної політики центрального банку передбачає можливість маніпу­лювання відсотковими ставками (дисконтною, ломбардною, ставкою центрального банку на відкритому ринку) з метою впливу на обсяг грошової маси в обігу. Ця політика реалізується при виконанні центральним банком функції кредитора останньої інстанції. Коли центральний банк здійснює креди­тування банківських установ, він здатен впливати на вартість позикових ресурсів через встановлення офіційної процентної ставки. Висока процентна ставка обмежує стимули банків кредитуватися в центральному банку і відповідно звужує їх можливості щодо кредитування реального сектору економіки, в результаті - пропозиція грошей в обігу зменшується. Низь­ка процентна ставка викликає зворотний ефект.

Офіційна процентна ставка виступає загальним орієнти­ром динаміки ставок грошового ринку, зокрема короткостро­кової ставки по кредитах, ставки на міжнародному ринку, ставки доходності по державних цінних паперах.

Пік використання процентних ставок як інструменту грошово-кредитного регулювання спостерігався у 50-60 ро­ках XX ст., коли контроль за ставками в тому чи іншому варі­анті здійснювався майже у всіх країнах. Гак, за період 1945-

1960 років ставки центрального банку ФРН змінювалися 24 рази; в Бельгії - 22; Франції - 17; Нідерландах - 16 разів [29].

У 70-х роках процентна політика мала велике значення, коли в умовах розширення міжнародного руху капіталів лише відсоткові ставки давали можливість впливати на валютний курс, а через нього - і на стан грошово-кредитного ринку в середині країни.

Особливість процентної політики як інструменту гро­шово-кредитного регулювання полягає в тому, що централь­ний банк використовує офіційну процентну ставку і як орієн­тир, і як інструмент грошово-політичних заходів одночасно. Тобто процентна ставка, з одного боку, вистуиає засобом до­сягнення грошово-політичних цілей, а з іншого боку, це так­тична або проміжна ціль грошово-кредитної політики. Таргентування облікової ставки здійснює Європейський централь­ний банк, Федеральна резервна система тощо.

Іноді зазначають, що останнім часом процентна ставка центрального банку деякою мірою втратила цінність як ін­струмент грошово-кредитної політики [29, с.146]. Проте су­часна практика грошово-кредитного регулювання в окремих країнах свідчить про активне використання зміни процентних ставок внаслідок змін у макроекономічному середовищі. Так, у 1998 році, коли азіатська і російська фінансові кризи загро­жували підірвати світову фінансову систему, центральний банк СЛІД тричі протягом вересня-листопада знижував від­соткові ставки з метою запобігання стрімкого економічного спаду в країні [24].

Для встановлення офіційної процентної ставки централь­ними банками використовуються різні операції. Наприклад, банк Франції встановлює офіційну процентну ставку на осно­ві тієї ставки, за якою він здійснює операції з купівлі - прода­жу державних цінних паперів із зворотним викупом. Бундес- банк вважає за офіційну ставку ту, за якою здійснює переоб­лік векселів, тобто фактично це є ставка дисконту при креди­туванні через переоблік векселів.

Незалежно від виду операції, яка використовується для встановлення офіційної процентної ставки, усі центральні ба­нки враховують декілька важливих принципів, на основі яких розраховується офіційна процентна ставка.