3. Поняття складу злочину та його ознаки

Поняття складу злочину відоме з часів римського права: corpus delicti (corpus — основа, суть, склад; delictum — право­порушення). У римському праві також corpus — тіло, corpora — тілесні речі, на відміну від прав — jura. Поняття складу злочи­ну тоді відігравало процесуальну роль достатньої підстави для розгляду справи в суді з огляду доведеності наявності в діянні особи рис правопорушення. Вперше кримінально-правовий ха­рактер цьому термінові було надано в XVI столітті (Проспер Фари-націй).

Визначення злочину через притаманні йому ознаки, розгля­нуті раніше, розкриває його соціальний та правовий зміст, відме­жовує правопорушення-злочин від інших видів правопорушень й аморальних проявів. Одначе ознаки злочину не дають можли­вості, та перед ними і не ставиться таке завдання, відмежувати один злочин від іншого. Адже в межах ознак злочину і вбивство, й одержання хабара не можна відрізнити одне від одного.

Аби серед усієї маси діянь, визнаних законом як злочин, "діа­гностувати" саме вбивство, одержання хабара, хуліганство, фіктив­не підприємництво, невиконання судового рішення тощо, необ­хідно встановити ознаки, які притаманні саме цьому злочинові. І робити це треба саме в рамках складу злочину.

Отже, поняття злочину, як ми вже бачили, відповідає на пи­тання, що спільного між усіма злочинами, а поняття складу зло­чину — на питання, чим відрізняється один злочин від іншого. Включаючи в себе всі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, прита­манні кожному складу злочину, поняття складу злочину дає мож­ливість розкрити загальні риси структури злочину в цілому й окремих, конкретних складів злочину.

Встановлення ознак окремого складу злочину вимагає знання не тільки Особливої частини кримінального права, а й Загальної частини, у якій зібрані загальні положення, що належать до ха­рактеристики ознак, загальних для всіх або значної частини складів злочину. Без знання цих ознак не можуть бути належним чином встановлені й ознаки складів кожного конкретного зло­чину. Скажімо, осудність і обмежену осудність регулюють ст. 19, 20 КК, вину та її форми — ст. 23-25 КК тощо.

Отже, загальне вчення про склад злочину має велике значен­ня як для визначення окремих складів, так і для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність у про­цесі правозастосовчої діяльності (як ми побачимо далі, в деяких випадках одне діяння відрізняється від іншого лише за однією ознакою у складі злочину).

Зауважимо, що склад злочину наявний не тільки в закінчено­му злочині, але й у злочині незакінченому (готуванні до злочи­ну — крім готування до злочинів невеликої тяжкості, у замаху на злочин), а також не тільки у діянні виконавця злочину, але й у його співучасників (організатора, підбурювача, пособника).

Склад злочину визначається як сукупність встановлених у кримінальному законодавстві об'єктивних та суб'єктивних пра­вових ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діян­ня як злочин. Ці ознаки є типовими й необхідними для конкрет­них видів злочину. Саме наявність їх "набору" свідчить про вчинення певного злочину, наприклад, саме вбивства, крадіжки, службового підроблення тощо.

Звичайно, кожний випадок вчинення злочину має свої особ­ливості й нюанси, які стосуються як самого діяння, так і особи, що його вчинила, але перебувають за межами складу злочину. Вони можуть мати значення обставин, що пом'якшують або обтя­жують покарання (ст. 66, 67 КК), і враховуватися тільки при призначенні покарання.

У теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину (наукова абстракція, яка узагальнює й розкриває зміст загальних ознак, які утворюють склад злочину), склад окре­мих груп злочинів, об'єднаних родовим об'єктом посягання (склади злочинів проти життя і здоров'я особи, проти власності, правосуддя тощо; вони покликані віднайти те спільне і те різне, що характеризує ці злочини) і склади конкретних злочинів (за­лишення в небезпеці, забруднення або псування земель тощо), які зафіксовані в конкретних нормах Особливої частини КК і саме наявність їх у діянні особи є підставою для її притягнення до кримінальної відповідальності.

60