3. Походження держави

Багатоманіття і складність суспільних процесів, що обумови­ли походження держави, призвели до того, що існує значна кількість теорій походження держави. Найбільш поширеними і впливовими серед них є наступні:

Теологічна теорія, засновниками якої вважаються Святий апостол Павло, Святий Августин, Хома Аквінський, стверджує, що держава виникла по волі Бога, а тому народ зобов'язаний підкорятись будь-яким його проявам та велінням.

Патріархальна теорія (Конфуцій, Аристотель) вбачає при­чину виникнення держави у розростанні сім'ї, а владу правителя виводить з батьківської влади у сім'ї.

Договірна теорія (Г. Гроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк) — дер­жава виникла на основі договору між людьми, за яким одні бра­ли на себе зобов'язання забезпечувати порядок у суспільстві і захист від зовнішніх загроз, а інші зобов'язувались за це підко­рятись їм і виконувати всі розпорядження.

Теорія насилля (Л. Гумплович, Є. Дюринг, К. Каутський) ви­никнення держави пов'язує із застосуванням внутрішнього на­силля (економічне насилля однієї соціальної групи над іншими) або зовнішнього (завоювання одного народу іншим).

Органічна теорія (Г. Спенсер, Р. Ворс) обґрунтовує виникнен­ня держави як результат еволюції природи. Держава розгля­дається як політичний організм, у який об'єднались люди для того, щоб вижити і пристосуватись до природи, що їх оточує. При цьому на кожну державу діють закони природного відбору: вона народжується, розвивається і вмирає як жива істота.

Класова (економічна) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс) — дер­жава виникла з виникненням приватної власності, поділом суспіль­ства на класи з антагоністичними протиріччями і є інструментом насилля в руках економічно пануючого класу.

Психологічна теорія (Л. Петражицький) обґрунтовує виник­нення держави потребою людей у колективному існуванні та психо­логічною залежністю більшості людей від волі та авторитета лідера.

Дифузійна теорія (Ч. Гребнер) обґрунтовує виникнення і роз­повсюдження держави тим, що інститути державного управлін­ня виникають у результаті сприйняття одними народами від інших досвіду управління великими групами людей.

Теорія інцесту (Леві-Стросс) виходить з того, що людина може відтворюватись при забороні інцесту (шлюбів між близькими кровними родичами). Усвідомлення необхідності забезпечення недопу­щення інцесту навіть шляхом застосування насильства стало вихід­ним фактором виникнення управлінських структур у суспільстві.

Спортивна теорія (Ортега-і-Гассет Хосе) вбачає праобразом органів держави групи найдосвідченіших членів роду, які вста­новлювали правила спортивних змагань членів роду (як форми їх тренування і набуття воєнного та мисливського досвіду) й за­безпечували неухильне виконання цих правил.

Расова теорія (Ф. Ніцше, Ж. Гобіно) вбачає причиною виник­нення держави необхідність створення інструментарію забезпе­чення панування найбільш розвиненої раси людей над іншими, що відстали у своєму розвитку, а тому повинні підкорятись велінням передової раси.

Багатофакторна теорія вказує, що лише співпадання значної кількості різноманітних умов призводить до виникнення держави. До таких умов вона відносить географічні та кліматичні умови, досягнутий рівень розвитку виробничих технологій, соціальну неоднорідність населення, щільність населення, наявність соціаль­них лідерів тощо.

З сьогоднішніх позицій до виникнення держави призвели на­ступні процеси. У первісному додержавному суспільстві, коли держави і права ще не існувало, членів роду, а потім і племені об'єднували однакові, життєво важливі для всіх інтереси й по­треби. На їх задоволення була спрямована спільна воля всіх членів роду або племені і поведінка кожного свідомо їм підпо­рядковувалась. Це означає, що влада в рівній мірі належала всім членам роду. Виразником цієї влади були загальні збори всіх членів роду (племені), на яких формулювалась їх загальна воля.

З часом родово-племінні відносини починають розпадатися. У зв'язку з цим організація суспільства суттєво ускладнюється. Розвиток знарядь і засобів виробництва обумовив підвищення продуктивності праці, що зробило можливим вже не лише спожи­вати, а й накопичувати надлишки вироблених продуктів. Поступово ці надлишки перестають бути загальною власністю всього пле­мені, а починають зосереджуватися в руках окремих індивідів як їх приватна власність. На цій основі відбувається поділ членів суспільства на певні групи (класи), між якими виникають і роз­виваються складні, багато в чому протилежні інтереси. Все це зро­било неможливим формування загальної суспільної волі і призвело до необхідності підкорення суспільства волі економічно паную­чої частини спільноти, тобто до зосередження влади в її руках.

Таким чином, розвиток первісного суспільства, ускладнення соціального життя призвели до неспроможності первинної демо­кратії реалізовувати та охороняти загальні інтереси в нових умовах. Це обумовило виникнення держави як нової форми ор­ганізації влади та суспільства.

Виникнення держави обумовлюється виникненням у суспіль­стві нерівності серед його членів, його розшаруванням на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми й характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами в суспільному виробництві, у свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин є основою певного підходу до визначення шляхів виник­нення держави — теологічного, патріархального, класового, дого­вірного, психологічного, насильницького, проте жодна з існуючих теорій виникнення держави не може претендувати на всеохошпо-ючий характер. Наприклад, при класовому розумінні сутності держави як знаряддя класового пригноблення основну причину її виникнення вбачають у виникненні приватної власності, поділі суспільства на антагоністичні класи, потребах пануючого класу зберегти і закріпити свій панівний стан шляхом придушення пригноблених класів. Разом з цим слід враховувати, що історії людства відомі факти виникнення держави у суспільствах, в яких ще не існували класово-антагоністичні протиріччя (давньоіндійські, Київське та Новгородське князівства у ранній період їх розвит­ку, перші держави-міста Дворіччя, держави майя, інків, ацтеків тощо), тобто причини виникнення держави не були класовими.

У кожному випадку виникнення держави зумовлювалося своєрідним комплексом причин, які у свою чергу залежали від особливостей існування додержавного стану суспільства (гео­графічних, кліматичних, етнічних, релігійних, виробничих тощо). Виникнення держави спричинено потребою суспільства зберегти свою цілісність в умовах його розшарування на нерівні за соціаль­ним станом верстви, здійснення ефективного соціального управління при зростанні населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв'яз­ків на соціальні зв'язки, опосередковані виробництвом, тощо.

Поділ суспільної праці призвів до розшарування суспільства на два угруповання, що розрізнялися за джерелом свого виник­нення, функціями, закономірностями розвитку. Угруповання членів суспільства, зайнятих безпосередньо в матеріальному виробництві, виникали й об'єднувалися на основі єдності ма­теріально-виробничих інтересів, а зайнятих управлінням — на основі політико-управлінських. Подальший ріст населення, роз­виток продуктивних сил, утворення спільності більш високого порядку, ніж община, та зумовлене цими процесами поширення конфліктних ситуацій призвели до того, що охоронна діяльність з безпосередньо суспільної, тобто такої, якою на рівних підставах займались усі члени суспільства, трансформується в професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах уста­новлюються відповідні посади, що й було первинною формою державної влади.

Завершення розпаду влади родового ладу і утворення держави пов'язані з установленням організації влади, що не співпадала з суспільством і була не лише виділена з нього у виді чиновниц­тва та збройних формувань, але й домінувала над суспільством. Держава виступає вже як озброєна влада, яка не тільки відокрем­лена від більшості населення, а й стоїть над ним і над кожним окремим його представником.

З виникненням писемності з'являється можливість викладу велінь і рішень чиновників письмово, що робить можливим дове­дення цих рішень до загального відома всіх членів суспільства і дає змогу вимагати їх виконання під загрозою покарання. Звичаєве право починає перетворюватися на право держави, загальнообов'язкове право, здійснення якого забезпечується всіма доступними державі методами фізичного й економічного примусу.

У той же час слід відзначити, що в ряді спеціальних до­сліджень останніх років¹ підкреслюється, що за радянських часів при вирішенні питання про походження держави за основу бралися положення Ф. Енгельса, сформульовані в його відомій праці "Походження сім'ї, приватної власності й держави". У ній обґрунтовується висновок про те, що винятково власність приве­ла до соціальної диференціації й виникнення держави. Однак ще раніше К. Маркс писав про так званий азіатський спосіб вироб­ництва, що був пов'язаний з наявністю держави, але в той же час і з відсутністю приватної власності на засоби виробництва.

На це ж вказував і сам Ф. Енгельс, підкреслюючи, що класи виникали подвійним шляхом, один з яких пов'язаний не з при­ватною власністю на засоби виробництва, а з суспільним поділом праці, з необхідністю виконанням загальних функцій, необхідних для функціонування суспільства. Але про це в радянській науці вважали за потрібне не згадувати. Однак зараз знаходять підстави для уявлень про те, що в історії людства існували такі два способи (шляхи) виникнення держави:

• як наслідок виникнення приватної власності та необхід­ності її належного гарантування (держава-власність);

• як наслідок необхідності здійснення влади для впорядку­вання відносин у суспільстві (держава-влада).

Виникнення "'держави власності"'. Становлення приватної власності, і насамперед приватної власності на землю, худобу, було результатом удосконалення й підвищення ефективності засобів виробництва. Це призвело до розподілу громади (роду) на родини й заміни колективної власності власністю сімейною або індивідуальною (приватною). Працездатні члени родини на чолі з її главою стали складати економічний осередок.

З появою приватної власності кількість вироблених матеріаль­них благ у суспільстві різко зростає, активізується обмін ними, ускладнюються економічні зв'язки між виробниками. Все це об'єк­тивно вимагає створення особливої координуючої й регулюючої структури, яка б постійно й професійно забезпечувала охорону приватної власності та займалася регулюванням і впорядкуван­ням суспільного життя, що постійно ускладнювалось. Такою структурою й стала держава.

Державними службовцями (у сучасному розумінні) стають найбільші власники або їхні представники. Згодом посади в дер­жавному апараті стають спадкоємними. Головне завдання (функ­ція) держави — захист інтересів власників, які, організовуючи виробництво й підвищуючи власний рівень добробуту, створюва­ли матеріальну основу не тільки самої влади, але й суспільства в цілому. Саме для власників засобів виробництва держава була надзвичайно корисною, адже вона забезпечувала захист країни від нападів зовні, здійснювала міждержавний товарообмін, стя­гувала податки, створювала резервні фонди й використовувала їх у випадку стихійних лих, формувала органи для вирішення спорів між власниками тощо.

Держава як породження, регулятор і захисник приватної власності виникла й існувала в основному на території Західної Європи.

Виникнення "держави-влади". Інший спосіб утворення дер­жави мав місце в основному в регіонах Азії й Африки. Росію також прийнято відносити до країн азіатського способу виробництва. Його суть полягає в наступному. Задовго до появи приватної власності виділився прошарок людей, пов'язаних з виконанням необхідних для спільного життя значних груп людей загальних функцій, які в ряді випадків вимагали застосування примусу (насильства), а значить — наявності публічної влади, тобто спе­ціальних груп людей, які не займаються безпосередньою вироб­ничою діяльністю, а здійснюють управлінські й примусові функції.

До таких загальносуспільних функцій відносились, наприклад: функція контролю за дотриманням заборони на інцест, тобто статевих відносин між близькими родичами, і застосування на­сильства до тих, хто порушував цю заборону; будівництво іри­гаційних споруд для підвищення родючості ґрунтів у північній Африці (на р. Ніл), на сході й на півдні Азії (на р. Янцзи, Інд і Ганг), у передній Азії (р. Тигр і Євфрат); будівництво оборон­них споруд (земляних валів, а перед ними водних перешкод) у Давньоруській державі; забезпечення раціонального водокори­стування шляхом застосування, поряд з іншим, і примусових заходів; оборона від ворога й завоювання чужих територій тощо.

І набагато пізніше після виділення публічної влади, в міру вдосконалення засобів виробництва й нагромадження суспільного багатства виникає і починає здійснюватись функція економічного регулювання. Диференціація суспільства в цих регіонах визнача­лася не відносинами власності й проходила не за майновою озна­кою, а на основі соціального статусу. І саме місце того або іншого індивіда в апараті управління визначало його статок. Виникло таке явище, як влада-власність, в умовах якої особа, залишаючи посаду, втрачає свій статок, свою "власність".

Економіка ґрунтувалася на державній і общинній формі влас­ності. Приватна власність хоча й існувала (власність на рабів, палаци, коштовності, ремісничі вироби), однак вирішальної ролі в економіці не відігравала. Управління державною й суспільною формою власності вимагало потужного чиновницького апарату, на чолі якого стояв абсолютний монарх, що уособлював державу і вважався втіленням Бога на землі.

Цим способом держава утворювалась на більшій частині зем­ної кулі.

Викладені процеси утворення держави пояснюються перш за все природно-кліматичними умовами.

У Західній Європі помірний клімат дозволяв займатися сіль­ськогосподарським виробництвом майже протягом цілого року з чергуванням видів робіт залежно від сезону. Такий тривалий період роботи дозволяв виробити значну масу продукції і вико­ристовувати її як для задоволення власних потреб, так і для обміну. Ця ж обставина дозволяла проводити необхідні сільськогосподарсь­кі роботи силами однієї родини, а не громадою (родом) у цілому.

Все це сприяло переходу від общинної (колективної) влас­ності до приватної, котра викликала ще більше нагромадження продукції.

В інших місцевостях існували більш суворі кліматичні умо­ви. В Африці жаркий і посушливий клімат дозволяв обробляти землю лише в дуже короткий сезон заливних дощів або розливу рік. В Азії клімат різкоконтинентальний, і сільськогосподарський період тут теж дуже короткий через рано наступаючі холоди. Все це змушувало максимально концентрувати зусилля для того, щоб виконати всі роботи в дуже короткий проміжок часу, вима­гало навалюватися на роботу всією громадою.

Суворі кліматичні умови, общинний спосіб землеробства не сприяли нагромадженню багатства, розвитку приватної влас­ності. Так, держава в Китаї виникла на кілька століть раніше, ніж у Європі, однак саме ж китайське суспільство аж до початку XX ст. залишалося в основному незмінним.

Таким чином, приватна власність у країнах азіатського спо­собу виробництва виникала дуже повільно. Однак необхідність регулювання інших параметрів життя людей, що протікає в склад­них природних умовах, призводить до появи задовго до виникнення приватної власності бюрократичного прошарку населення, що є однією з головних ознак держави.

Отже, "держава-власність" — це результат проживання людей у сприятливих для землеробства кліматичних умовах, що дозво­ляли вести сільськогосподарське виробництво окремою родиною. "Держава-влада" — це продукт суворих природно- кліматичних умов, що надовго консервують громаду як основний виробничий осередок і утруднюють процеси виникнення і розвитку приватної власності. Однак загальним знаменником зазначених способів утворення держави був поділ в остаточному підсумку людей на бідних і багатих, на тих, хто управляє і тих, ким управляють.