1. Поняття народовладдя та форми його здійснення

Слово "демократія" грецького походження, утворене від слів "demos" — народ і "kratos" — влада й буквально означає "влада народу", "народовладдя". Демократію не слід ототожнювати з охлократією (грец. — "влада юрби"). Охлократія протистоїть державним інститутам, праву. При охлократії юрба, використо­вуючи принадливі та примітивні гасла, виступає господарем становища, улаштовує заколоти, погроми, безладдя з метою задоволення своїх низьких інтересів і потреб.

У сучасній науці й практиці термін "демократія" використо­вується досить широко і в різних контекстах може означати:

а) особливу форму організації державної влади, при якій вла­да належить не одній особі, а всім громадянам, що користуються рівними правами на керування державою;

б) форму устрою будь-якої організації, заснованої на принци­пах рівноправності її членів, періодичній виборності органів управління й підкорення рішенням, які прийняті більшістю;

в) соціальний рух, що має на меті втілення в життя ідеалів народовладдя та ін.

Найбільш уживаним є використання терміна "демократія" в розумінні способу організації державної влади, основними принципами якого є:

• визнання народу вищим джерелом влади, визнання народ­ного суверенітету;

• виборність основних органів держави;

• рівноправність громадян і насамперед рівність їхніх вибор­чих прав;

• підпорядкування меншості вимогам більшості при прий­нятті рішень.

Слід зазначити, що сучасні концепції демократії сприйняли ряд основних ідей лібералізму (від лат. "liberalis" — вільний) і доповнили названі принципи ще й такими:

• повага до прав людини та пріоритет цих прав над правами держави;

• конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

• повага права меншості на власну думку І на її вільне вира­ження та ін.

У сучасному світі демократія розуміється перш за все як на­родовладдя, як спосіб організації і здійснення державної влади, в основу якого покладено концепцію народного суверенітету.

Народний суверенітет — це повновладдя народу, здійснення народом своєї невід'ємної й неподільної влади самостійно та неза­лежно від будь-яких інших суб'єктів. Поняття народного сувере­нітету визначає такі характеристики влади, як єдність, повнота й верховенство.

Єдність народного суверенітету означає, що єдиним носієм і джерелом державної влади в суспільстві є народ. Тому будь-яка влада, що виходить не від народу, не може бути легітимною (за­конною), а тому не може використовуватись для впорядкування відносин у суспільстві.

Повнота народного суверенітету обумовлює належність всієї повноти влади народу. Це означає, що держава, її органи та посадові особи володіють владними повноваженнями у тих сферах і в тій мірі, які їм доручає здійснювати народ.

Верховенство народного суверенітету означає, що влада на­роду є найвищою владою в країні і в країні немає і не може бути суб'єктів, які могли б обмежити або корегувати владні волевияв­лення народу.

Відповідно до цих теоретичних положень стаття 5 Конститу­ції України встановлює: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Рівень реальності народного сувере­нітету (народовладдя), тобто те, наскільки встановлені процедури виявлення та здійснення волі народу реально впливають на управ­ління справами держави й суспільства, визначає рівень дійсного демократизму держави.

Існують дві форми здійснення народного суверенітету: пряме народовладдя (безпосередня демократія) і представницьке наро­довладдя (представницька демократія).

Пряме народовладдя (безпосередня демократія) полягає в безпосередньому вирішенні громадянами питань, пов'язаних з управлінням справами держави й суспільства, а тому забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність держави та її орга­нів. Безпосередня демократія забезпечує безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлен­ня при виробленні й ухваленні державних рішень і формуванні органів державної влади.

Пряме народовладдя історично є першою формою народо­владдя. Ще за умов первісного додержавного суспільства пряме народовладдя вже існувало у виді загальних зборів членів роду або племені. Після виникнення перших держав пряме народовладдя функціонувало як народні збори. Участь у їх діяльності всіх вільних громадян мала забезпечувати прийняття рішень, що відповідали інтересам більшості громадян даного державного утворення. Класичним прикладом функціонування народних зборів як форми вияву прямого народовладдя може слугувати організація влади в містах-державах античної Греції.

Зростання кількості населення й збільшення територій дер­жав зробили практично нездійсненним використання народних зборів для вирішення поточних питань. Тому виникають нові форми вияву прямого народовладдя. Так, у Стародавньому Римі всіх вільних громадян розподіляли на кілька груп — центурій. Збори членів центурій ухвалювали рішення даної центурії, яке відповідало волі більшості учасників зборів. Рішення, що під­тримувалось найбільшою кількістю центурій, визнавалося за­гальнодержавним і ставало загальнообов'язковим до виконання. Таким чином, у прийнятті загальнообов'язкових рішень фор­мально брали безпосередню участь усі громадяни держави. У су­часному світі основними формами прояву прямого народовладдя є вибори й референдум.

Внаслідок розвитку держав, ускладнення їх політичних систем стало неможливо вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цих процесів усього населення держави. Виникає нова форма народовладдя (демократії) — представницька.

Представницьке народовладдя (представницька демокра­тія) — це вирішення питань, пов'язаних з управлінням справа­ми держави і суспільства, суб'єктами, що обираються народом або його певною частиною.

Сутність представницької демократії полягає в тому, що абсо­лютна більшість загальнодержавних питань вирішується вже не всім народом, а певними групами громадян, котрі розглядаються як повноважні представники народу. Якщо така група форму­ється (обирається) всіма громадянами держави, то вона утворює загальнодержавний орган (парламент, конгрес, національні збо­ри та ін.), рішення якого стають загальнообов'язковими на всій території держави. Такий орган представляє народ країни і тому здійснює владу від його імені. В Україні органами, які представ­ляють усіх громадян держави й тому наділені повноваженнями ухвалювати рішення, що мають загальнообов'язкову силу на те­риторії всієї країни, є Верховна Рада України і Президент України.

Населення певної частини території держави може утворюва­ти (обирати) орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який, у межах визначеної законом компе­тенції, приймає рішення, що стають обов'язковими до виконан­ня на відповідній частині державної території. Отже, діяльність виборних органів місцевого самоврядування також є формою прояву представницької демократії.

Форми представницького народовладдя постійно розвиваються і вдосконалюються. Сьогодні вони переважають у повсякденно­му керівництві державою та суспільством. Але найважливіші питання функціонування та розвитку держави й суспільства вирішуються за допомогою прямого народовладдя, тобто шля­хом виборів або референдумів, які дають змогу безпосередньо встановити волю народу.