37. Об’єкт, предмет соціології управління. Поняття “система управління”.

Соціологія управління — міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, організаційні, правові, психологічні та інші підходи до управління.

Соціологія управління як галузь соціології вивчає соціальні наслідки функціонування механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси в суспільстві, а також соціальні відносини, які із цим зв’язані. Це стосується всіх сфер суспільного життя: економічної, політичної, національної, сімейно-побутової, культурної тощо. Механізм управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосування відповідних способів, методів і форм здійснення передбачуваних змін.

Управління — функція систем різного роду (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми розвитку, досягнення мети діяльності.

Тривалий час питання управління вивчали різні науки. Із загос­тренням соціальних проблем до підготовки управлінських рішень почали залучати й соціологів, що забезпечило врахування соціальних чинників, потреб та інтересів людини, ціннісних орієнтацій суспільства.

Систему соціального управління становлять:

­­- методи управління — планування, організація, контроль, облік, аналіз, стимулювання, виховання;

- засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси — управ­лінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції;

- організаційна структура — внутрішня побудова системи, яка відбиває особливості розподілу та кооперації праці, технічні засоби збирання, збереження та передавання інформації, мотивацію тощо.

Ядром системи управління є люди — керівники, спеціалісти, допоміжний персонал і робітники. Система управління спрацьовує на всіх рівнях вияву соціальних процесів (суспільство, організація, особистість).

Найбільш загальна її соціальна мета — використання організаційно-технічних, економічних і соціальних можливостей об’єк­та управління для розв’язання соціальних завдань.

38. Соціальне прогнозування, проектування і планування в прийнятті управлінських рішень.

Управління соціальним розвитком організації має ґрунтуватися на соціальному проектуванні, нормуванні, соціальному прогнозуванні, моделюванні, програмуванні.

Соціальне проектування — обґрунтоване конструювання соціального об'єкта як стану, так і процесу, що відповідає заданим вимогам і наміченого до побудови в близькому або віддаленому майбутньому; Об’єктами проектування можуть бути соціальні інститути, явища, процеси. Отже, соціальне проектування обслуговує всі види діяльності людини, проте лише за системного підходу можливе оптимальне проектування суспільних явищ і процесів

Соціальне прогнозування — одна з форм конкретизації наукового передбачення, доведення гіпотез до втілення в теоретичні й імітаційні моделі, тобто випереджального проектування і конструювання соціальних об'єктів;

Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові й наддовгострокові прогнози.Залежно від мети прогнози поділяються на пошукові та нормативні.Соціальне планування — система розробки планів економічного і соціального розвитку на всіх рівнях організації суспільства (його сутність — у науково обгрунтованому визначенні цілей, задач, показників, завдань і заходів,

встановленні термінів, темпів і пропорцій розвитку соціальних об'єктів). Отже, соціальне планування — це науково обґрунтоване визначення перспектив і показників розвитку соціальних інститутів, організацій, явищ і процесів, а також розробка заходів для досягнення бажаного на всіх рівнях формування соціальних відносин.