10. Нейтралітет у війні

Нейтралітет у війні — це особливий правовий статус держави, що не бере участь у війні і утримується від надання допомоги обом воюючим сторонам. Нейтралітет на практиці виявляється як принцип безпристрасності, за яким нейтральна держава не повинна віддавати перевагу жодній з воюючих держав і надавати кожній з них ті права і переваги, що вона надає іншій. У міжнародному праві розрізняють: — постійний нейтралітет (Швейцарія з 1815 року, Австрія з 1955 року та ін.); — евентуальний нейтралітет (у даній війні); — нейтралітет у силу договору між відповідними державами. Права й обов'язки нейтральних держав закріплені в нормах V Гаазької конвенції про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни 1907 року. Нейтральні держави, зберігаючи право на самооборону, повинні виконувати правила нейтралітету. Так, постійно нейтральні держави не повинні в мирний час входити у воєнні блоки; надавати свою територію для іноземних військових баз або формування військових загонів воюючих; допускати передачу воюючим техніки і боєприпасів. При порушенні цих правил воюючі держави можуть вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій. Водночас нейтральні держави мають право: відбивати силою спроби порушити статус нейтралітету; надавати свою територію для утримання поранених; дозволяти заходження у свої порти санітарних суден воюючих держав і т:д. Воюючі не вправі здійснювати на нейтральній території й у нейтральних водах які-небудь дії, що порушують нейтралітет. Заборонено перетворювати нейтральні порти і води в бази для морських операцій. Прохід через територіальні води нейтральних держав воєнних суден воюючих держав не вважається порушенням нейтралітету. Але не можна користуватися територіальними водами, портами і рейдами для збільшення воєнного потенціалу збройних сил воюючих. Воєнні судна воюючих можуть одержати доступ у порти нейтральної держави на термін не більш 24 годин для усунення наслідків аварії, для поповнення запасів продовольства, але не для збільшення бойової моці. Число таких кораблів не повинно перевищувати трьох одиниць. Повторне постачання продовольством і паливом не може мати місця раніше, ніж через три місяця. При цьому встановлюється інтервал між заходженнями кораблів різних воюючих держав у 24 години. Повітряний простір над територією нейтральної держави недоторканний для військових літаків воюючих держав.

11. Закінчення війни і його міжнародно-правові наслідки

Воєнні дії між державами можуть закінчуватися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них. Перемир'я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загальне перемир'я (по усьому фронті). Перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим. Місцеве перемир'я носить тимчасовий характер, воно укладається для обмеженого театру воєнних дій, із конкретними цілями або задачами місцевого значення — добір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, переговори з парламентарем та ін. Загальне перемир'я або загальне припинення вогню цілком припиняє бойові дії воюючих. Воно, як правило, не обмежується яким-небудь терміном і продовжується до укладання мирного договору або мирного врегулювання. Суттєве порушення перемир'я однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій. Капітуляція — це припинення воєнних дій на умовах, продиктованих переможцем. Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окремого підрозділу, об'єкта, пункту, району, наприклад капітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 році) і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 році). Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов із боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону фортеці з умовою збереження зброї і стягів). На відміну від загального перемир'я, при капітуляції переможена сторона втрачає навіть формальну рівність із переможцем, за винятком випадку почесної капітуляції. Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно або видання акту (одностороннього або двостороннього) про припинення стану війни, (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 року про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною) або укладання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 року). У мирному договорі фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних договорів між воюючими сторонами і т.д. Правові наслідки закінчення війни (стану війни) наступають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють. З припиненням стану війни для воюючих держав: — перестають діяти багато договорів воєнного часу, у тому числі закони і звичаї війни, і набирають сили угоди, що нормалізують відносини між державами; — установлюються нормальні мирні відносини, у тому числі і дипломатичні;

— відновляється дія раніше укладених міжнародних договорів і укладаються нові договори; — повертаються усі військовополонені; — провадиться репатріація цивільного населення; — здійснюється виведення окупаційних військ; — передаються карти мінних полів для їхнього тралення і знищення мін; — наступає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальної відповідальності головних воєнних злочинців; — приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація, розділ військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітаризація переможених держав). Для нейтральних держав — припиняється стан нейтралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, — ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюються безпека міжнародної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх громадян, інтернованих у ході війни, і т.п.