8. Режим воєнної окупації

Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави і установлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її переходу під суверенітет держави, що захопила. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції 1907 року, IV Женевської конвенції 1949 року, Додаткового протоколу І держава, що окупує, зобов'язана прийняти всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення території, що окупується, повинно підпорядковуватися розпорядженням влади, проте його не можна примушувати до приношення присяги на вірність державі, що окупує, участі у воєнних діях, направлених проти їхньої країни, давати відомості про її армію. Повинні шануватися честь, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, родина. Держава, що окупує, зобов'язана постачати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами. Стосовно цивільних осіб забороняється: а) чинити будь-які акти насильства, залякування або образи; б) застосовувати примусові заходи, фізичного або морального порядку, зокрема, із метою одержання ві домостей; в) застосовувати катування, тілесні покарання, ме дичні досліди і т.п.; г) застосовувати колективні покарання; д) захоплювати заручників; є) депортувати цивільне населення з окупованої території. Іноземцям, які виявилися на території, що окупується, забезпечується право її покинути можливо в короткий час. Таким чином, воєнна окупація — це міжнародно-правовий режим, при якому: а) збройні сили однієї держави тимчасово займа ють і удержують територію ворожої держави; б) окупант здійснює функції воєнного контролю і цивільного управління шляхом установлення нових норм права; в) продовжується стан війни між державою, що окупується, й державою, що окупує; г) суверенітет стосовно окупованої території не переходить до окупанта і він не вправі цілком лік відувати стару систему права; д) міждержавні відносини на окупованій терто рії регулюються нормами міжнародного гуманітар ного права; є) після закінчення війни відносини з приводу окупації повинні бути ліквідовані в договірному порядку.

9. Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів

У період збройного конфлікту на території воюючих сторін розрізняють цивільні і військові об'єкти. Відповідно до положень міжнародних норм, військові об'єкти — це ті об'єкти, що у силу свого розташування, призначення або використання вносять ефективний внесок у військові дії і руйнацію, захоплення або нейтралізація яких при існуючих обставинах дає явну військову перевагу. Об'єкти, що не є військовими, вважаються цивільними. До них належать: а) житла, споруди,засоби транспорту, використо вувані цивільним населенням; б) місця, використовувані винятково цивільним населенням (притулки, лікарні та ін.); в) джерела водопостачання, греблі, дамби, електро станції і т.п Цивільні об'єкти не повинні бути об'єктами військового нападу. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року передбачає додаткові заходи із захисту культурних цінностей (тобто цінностей, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу). До них належать: а) пам'ятники архітектури, мистецтва, історії, ру кописи, книги, картини та ін.; б) музеї, бібліотеки, архіви і т.п.; в) центри, у яких є значна кількість культурних цінностей. Стосовно культурних цінностей забороняється: піддавати їх нападу або знищенню; робити культурні об'єкти об'єктом репресалій; вивозити їх за кордон, приводити в непридатність і т.п.