Існує кілька причин, що призвели до нової світової війни.

По-перше — Версальська система, яка поставила Німеччину в дуже складне становище; Японія та Італія також вважали себе обділеними. Усі вони стали на шлях боротьби за черговий переділ світу.

По-друге — загострення суперечностей між великими державами внаслідок глибокої економічної кризи. Одні країни виходили з неї шляхом державного регулювання, проведення економічних реформ при збереженні демократичних засад у розвитку суспільства. В інших було встановлено тоталітарні режими, що проповідували расизм, націоналізм, мілітаризм в економічній та духовній сферах.

По-третє, до розв'язання воєнного конфлікту призвела політика потурання агресорам, яку провадили Велика Британія і Франція, сподіваючись своїми поступками задовольнити їхні "апетити", а також безпосередня підтримка агресорів з боку СРСР, що підписав пакт Ріббентропа— Молотова.

2. Напад Німеччини та срср на Польщу

Друга світова війна (1939-1945 рр.) розпочалася з нападу гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. Воєнні плани вермахту враховували можливість вступу до війни Великої Британії та Франції і передбачали розгром Польщі в ході "блискавичної війни" ("бліцкригу"), щоб встигнути після цього перекинути війська на захід. Для цього 2/3 вермахту було зосереджено проти Польщі, що забезпечило перевагу над польською армією.

За планом «Вайс», затвердженим ще 11 квітня 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня. Проти Польщі було кинуто 62 дивізії, у тому числі 7 танкових. Німецьким військам протистояли польські збройні сили у складі 39 дивізій, що мали втричі менше танків і в 5 разів менше літаків.

1 вересня 1939 р. о 4.45 німецька авіація завдала ударів по аеродромах, вузлах комунікацій, економічних та адміністративних центрах Польщі. Німецький лінкор "Шлезвіг Гольштейн", що заздалегідь прибув до польського узбережжя, відкрив вогонь по півострову Вестерплятте. Сухопутні сили вермахту перейшли кордон і вдерлися до Польщі з півночі — зі Східної Пруссії, з заходу — зі Східної Німеччини і з півдня — із Словаччини.

Лідери нацистської держави розглядали війну проти Польщі як перший етап боротьби за світове панування.

3. Включення до складу Радянського Союзу Північної Буковини, Бессарабії, Латвії, Литви та Естонії

Восени 1939 р. радянське керівництво нав'язало урядам країн Прибалтики «договори про взаємну допомогу» на умовах використання СРСР їхніх військово-морських баз. 28 вересня такий договір було підписано з Естонією, 5 жовтня—з Латвією, 10 жовтня — з Литвою. Сталінське керівництво влітку 1940 р. фактично примусило уряди Латвії, Литви та Естонії утворити коаліційні уряди, які контролювалися Москвою та Комінтерном. 3—6 серпня 1940 р. Сьома сесія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про входження проголошених ЛитРСР, ЛатвРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.

4. Радянсько-фінська війна (листопад 1939 — березень 1940 років)

Сталін був ображений тим, що якась маленька країна стоїть на заваді його планам. Радянське керівництво взяло курс на збройне вирішення питання. Використавши прикордонний інцидент 30 листопада 1939 р., СРСР розпочав війну проти Фінляндії, яка тривала 105 днів. Ця мала війна стала безславною для СРСР. У бойових діях з радянського боку взяло участь 960 тис. бійців, з боку Фінляндії — 400 тис. У період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. стратегічна ініціатива належала фіннам, радянські війська зазнавали поразок. Лише в лютому 1940 р. радянським військам вдалося перейти в наступ, прорвати оборону фінів, Війна проти Фінляндії підірвала міжнародний престиж СРСР:

— 14 грудня 1939 р. його було виключено з Ліги Націй як країну-агресора;— зросла недовіра до СРСР як можливого союзника у війні з Німеччиною з боку Великої Британії, Франції та їхніх союзників у Європі;— війна засвідчила Німеччині слабкість радянської військової машини.

7. Агресія на Балканах

5 квітня 1941 р. уряд Югославії уклав пакт про дружбу і ненапад з СРСР, але війська агресорів зненацька вторглися до Греції і Югославії. На Югославію, що не встигла навіть закінчити мобілізацію, відбувався наступ одразу з декількох напрямків — з Болгарії, Угорщини і Австрії. Завдяки величезній перевазі у силах загарбницькі війська прорвали оборону югославської армії і почали швидко просуватися вперед. 12 квітня вони досягли столиці Югославії Белграда. Югославський уряд і командування були цілковито деморалізовані. 17 квітня 1941 р. Югославія капітулювала.

Греція також не змогла стримати наступу загарбницьких військ. 29 квітня представники грецького командування підписали акт про капітуляцію. Британський експедиційний корпус зазнав тяжких втрат, але все ж флотові вдалося евакуювати основні сили. У травні 1941 р. німецькі повітряно-десантні частини захопили острів Крит, важливу базу, що прикривала з півдня Балканський півострів. Таким чином, усі балканські країни опинилася під контролем агресорів.