1.7. Адресація абонентів у мережах передавання даних

В процесі розвитку мереж передавання даних використовували різні схеми адресації абонентів, проте найбільшої популярності досягли наступні типи адрес:

1. Апаратні адреси;

2. Числові складні (ієрархічні) адреси;

3. Символьні (текстові) адреси.

Апаратна адреса - це власна адреса апаратного засобу, який забезпечує зв’язок даного вузла (комп’ютера) з іншими вузлами мережі. Найбільш поширеним прикладом апаратної адреси є адреса мережевого адаптера. Ця адреса присвоюється адаптеру фірмою-виробником, прошивається в його постійній пам’яті у вигляді дванадцятирозрядного шістнадцяткового коду і є унікальною. Якщо вузол має декілька мережевих адаптерів, то автоматично він має декілька апаратних адрес. Така схема адресація здобула широке розповсюдження в локальних комп’ютерних мережах малих і середніх розмірів.

До переваг апаратної адресації відносять її унікальність, яка гарантується фірмою виробником, і простота присвоєння її вузлу. Комп’ютер автоматично отримує адресу при встановленні в нього мережевого адаптера.

До недоліків, крім труднощів запам’ятовування її користувачем, слід віднести відсутність ієрархії, а також те, що при заміні мережевого адаптера змінюється адреса комп’єтера, що не завжди є зручним для користувачів.

Числові складні адреси - це компактні числові імена фіксованого формату і, як правило, дворівневої ієрархії. Прикладом такої адресації є ІР-адреси протоколу IРv4, які мають довжину чотири байти і складаються з двох частин-номера мережі і номера вузла в цій мережі. Такий поділ дозволяє передавати пакети між мережами на основі аналізу номера мережі, а при доставці пакету в кінцеву мережу - на основі аналізу номера комп’ютера в цій мережі. У новій версії протоколу IРv6 числовий адрес може мати три і більше складових, що дозволяє збільшити ефективність маршрутизації пакетів

Перавагою цієї схеми адресації є компактний формат адреси і простота едресації комп’ютерів, які знаходяться в інших мережах складної об’єднаної мережі.

До недоліків можна віднести складність запам’ятовування числових адрес користувачами.

Символьна адреса - це адреса, яка складається з послідовності символів, несе, як правило, смислове навантаження і є зручною для запам’ятовування. Символьні адреси можуть мати просту (плоску) або ієрархічну доменну структуру. Прикладом простого символьного імені може бути 211а-06 із смисловим навантаженням: шостий комп’ютер, встановлений у 211а аудиторії.

Прикладом текстових ієрархічних адрес є система доменних імен, яка використовується в мережі Інтернет. Система доменних ієрархічних імен передбачає присвоєння певній групі користувачів (домену) спільного імені і покладає на цю групу відповідальність за унікальність імен в її піддоменах. Домени відділяються між собою крапками, наприклад, novyny.lviv.ua. В цьому ієрархічному імені першим стоїть імя хоста, другим – імя мережі м. Львова, яка є піддоменом національної мережі України – ua.

До переваг символьної адресації слід віднести зручність їх запам’ятовування користувачами. Вони можуть використовуватися як у простих, так і об’єднаних мережах.

До недоліків можна віднести те, що для запам’ятовування багатодоменних ієрархічних символьних імен потрібний великий обсяг комп’ютерної пам’яті, особливо в крупних мережах, які налічують тисячі користувачів. Крім того через перемінний формат вони незручні для їх передавання по мережі.

В сучасних мережах передавання даних одночасно використовують всі три описані схеми адресації. При цьому користувачі використовують зручну для них символьну адресу, яка при передаванні пакету в мережу автоматично замінюється числовою ієрархічною адресою. З допомогою числової адреси пакети передаються з мережі в мережу, а при доставленні пакету в кінцеву мережу числова адреса автоматично замінюються апаратною адресою комп’ютера-отримувача пакету. Такий алгоритм зміни адрес пакетів характерний зараз і для невеликих локальних мереж, в яких застосовуються стек протоколів ТСР/ІР. Використання стеку ТСР/ІР в локальних мережах дозволяє без особливих затрат під’єднувати їх до великої мережі.

Проблемою встановлення відповідності між адресами займаються відповідні служби мережі, які можуть реалізовуватися як централізованими, так і розподіленими засобами.

При централізованому способі переадресації в мережі виділяється один комп’ютер, який ще називають сервером імен, на якому містяться таблиці відповідності імен. При необхідності комп’ютери-клієнти звертаються до сервера імен з відповідними запитами і отримують числове ім’я комп’ютера, якому потрібно послати повідомлення. Централізований спосіб переадресації використовується переважно у великих мережах передавання даних.

У невеликих локальних мереж використовують, як правило, розподілений спосіб переадресації. При цьому способі комп’ютери-клієнти при необхідності заміни імені посилають в мережу широкомовні запити. Комп’ютер, який розпізнав у цьому запиті своє, наприклад, числове ім’я, посилає у відповідь свою апаратну адресу.

20