3. Суб'єкти підприємницької діяльності та коло осіб, яким забороняється займатись підприємницькою діяльністю.

Важливе значення має визначення суб'єкта підприємни­цької діяльності.

З юридичного погляду, для характеристики суб'єкта підприємницької діяльності в Україні як суб'єкта господарю­вання найважливіший факт легітимації, тобто державного підтвердження законності його входження в підприємни­цьку сферу та заняття підприємницькою діяльністю, що за­свідчується фактом його державної реєстрації, а в окремих випадках також ліцензуванням і патентуванням певних видів діяльності.

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване тео­рією господарського права, котра випливає з того, що суб'єк­тами господарського права є учасники господарських відносин.

Згідно зі ст. 2 ГК України, учасники відносин у сфері господарювання — це:

1) суб'єкти господарювання;

2) споживачі;

3) органи державної влади й органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією;

4) громадяни, громадські й інші організації, які виступа­ють засновниками суб'єктів господарювання чи здійс­нюють щодо них організаційно-господарські повнова­ження на основі відносин власності.

Ст. 55 ГК України визначає, що суб'єктами господарю­вання визнаються учасники господарських відносини, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'яз­ків), мають відокремлене майно та несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання згідно, з ч. 2 ст. 55 ГК Украї­ни, є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені згідно з ЦК України, державні, комунальні й інші підприємства, створені згідно з ГК України, а також інші юридичні особи, котрі здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці й особи без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність і зареє­стровані згідно зі законом як підприємці.

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи госпо­дарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності без створення юридичної особи (через які суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарсько­го відання, права оперативного управління).

Філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Отже, суб'єктами господарювання можуть бути громадяни та юридичні особи, які легітимно здійснюють господар­ську діяльність.

Правовий статус юридичної особи суттєво відрізняється від правового статусу громадянина - суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

По-перше, юридичною особою є органі­зація, тобто колективне утворення, що характеризується організаційною єдністю. Організаційна єдність виявляєть­ся, насамперед, у визначеній установчими цілями юридич­ної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості орга­нів управління, що становлять цю структуру, а також чіт­кій регламентації відносин між усіма її складовими.

По-друге, юридична особа має відокремлене майно, осно­вою для формування якого є майно, що передається заснов­ником під час її створення. Тому юридична особа несе само­стійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, крім випадків, установлених законодавчими актами й уста­новчими документами юридичної особи — суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути гро­мадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздат­ності.

У такий спосіб, підприємцями можуть бути особи, котрі досягли віку цивільного повноліття — 18 років, із яким за­кон пов'язує настання повної дієздатності (єдиним винят­ком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами, які вступили у шлюб або одержали згоду батьків чи опікунів на підприємництво).

Чинним законодавством і, насамперед, Конституцією України (ч. 2 ст. 42) обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян:

- військовослужбовців, службових осіб органів проку­ратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної вла­ди й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

- осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльні­стю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду;

- осіб, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступа­ти співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, по­в'язані з матеріальною відповідальністю.

Умови здійснення підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва.

До основних умов здійснення підприємницької діяль­ності належить її державна реєстрація, тобто підтвер­дження права входження суб'єктів господарювання у гос­подарський оборот. Для позначення згаданої процедури вживається поняття легітимації (переважно у зв'язку з дер­жавною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльності).

Державною реєстрацією суб'єктів підприємництва (юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців) є засвідчення факту створення або припинення юри­дичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення ста­тусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Поряд із державною реєстрацією елементом легітимації підприємництва є ліцензування певних видів господарської діяльності, а також патентування, оскільки без нього участь суб'єктів підприємництва в більшості сфер економіки най­частіше виявляється неможливою.

Установлені державою і закріплені в законодавстві необхідні вимоги проходження певних процедур, як-то, державної реєстрації, ліцензування і патентування певних видів підприємництва, — є умовами здійснення підприємництва.

Питання державної реєстрації суб'єктів підприємниць­кої діяльності визначає Закон України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців".

Державна реєстрація юридичних осіб і громадян-підприємців засвідчує факт створення або припинення юридичної особи, факт набуття або позбавлення статусу підприємця громадянином, а також вчинення інших реєстраційних дій, через внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Припинення діяльності суб'єктів підприємництва.

Згідно з ч. 1—6 ст. 59 ГК України, припинення діяль­ності суб'єкта господарювання здійснюється через його реорганізацію (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідацію — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновни­ків суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у пев­них випадках - за рішенням суду.

1.У разі злиття суб'єктів господарювання всі майнові права й обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господа­рювання, що утворений внаслідок злиття.

2.Якщо однин або кілька суб'єктів господарювання при­єднується до іншого суб'єкта господарювання, то до остан­нього переходять усі майнові права й обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

3.За умови поділу суб'єкта господарювання, всі його май­нові права й обов'язки переходять за роздільним актом (ба­лансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарю­вання, до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права й обов'язки реорганізованого суб'єкта.

4.При перетворенні одного суб'єкта господарювання в ін­ший, до новоутвореного суб'єкта господарювання перехо­дять усі майнові права й обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

- за ініціативою власника чи інших осіб;

- у зв'язку зі закінченням строку, на який він створю­вався, чи у випадку досягнення мети, заради якої його було створено;

- у разі визнання його в установленому порядку банкру­том, окрім випадків, передбачених законом;

- при скасуванні його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації, як уже зазначалося, позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної осо­би і є підставою для вилучення його з державного реєстру.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господар­ської організації або припинення діяльності індивідуально-підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та (або) офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцеперебу­ванням суб'єкта господарювання впродовж десяти днів із дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.