76

ВСТУП

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарських роз­рахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами – клієн­тами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одер­жувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єк­тами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі – міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валю­ти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організо­ваної, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки і функ­ціонувати банківська система взагалі.

Міжбанківські розрахунки – це система виконання і регулю­вання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які вини­кають між банківськими установами в процесі їхньої діяльності.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спе­ціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднако­ва, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп'ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий сві­товий досвід та запровадивши найсучасніші комп'ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему між­банківських розрахунків – Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на дер­жавному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Че­рез неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

– внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

– комбінацію систем ВПС і СЕП;

– міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

– двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвид­ше транспортування розрахункових документів між банками та пе­реказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаю­ться кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швид­кісну і надійну систему зв'язку для передавання інформації.

Розділ 1 загальні основи діяльності комерційних банків на валютних ринках

1.1. Сутність, структура та регулювання валютного ринку України

Основними суб’єктами валютного ринку є комерційні банки. У банках відкривають і утримують валютні рахунки інші учасники ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Крім задовольнення заявок своїх клієнтів, банки проводять валютні операції самостійно за рахунок власних коштів. У зв’язку з цим валютний ринок завжди розглядається як ринок міжбанківських угод, головне місце на якому відводиться комерційним банкам.

Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламентується внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов’язки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який також є об’єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулювання в кожній країні формується своя структура валютного ринку.

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

Згідно з цією постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб’єкти:

- УМВБ, яка забезпечує організацію роботи щодо проведення операцій уповноваженими банками з купівлі-продажу іноземної валюти;

- НБУ, який установлює порядок проведення операцій з іноземною валютою на території України та вживає заходів щодо стабілізації національної валюти;

- комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ (уповноважені банки), які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на біржі для своїх клієнтів.

УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999 р.

Українська міжбанківська валютна біржа — це перший за часом виникнення сегмент валютного ринку держави. Її діяльність розвивалася разом з розвитком валютного ринку, і всі зміни в валютній політиці держави, що відбувалися протягом останніх років, так чи інакше торкалися і УМВБ.

Усі сегменти ринку — біржовий, позабіржовий та готівковий — взаємопов’язані, хоч і кожен з них виконує свою специфічну роль. Так, біржовий ринок діє згідно з формалізованими і твердо встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксуються офіційною статистикою, тому інформація є достатньо повною і достовірною. На позабіржовому ринку, де поведінка учасників визначається їх взаємною домовленістю, умови угод є комерційною таємницею, і тому про діяльність цього сегмента валютного ринку можна судити лише за експертними оцінками. Ринок продажу готівки обслуговує готівковий оборот, і суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які купують валюту в обмінних пунктах безпосередньо.

Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. При цьому також має місце і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток.

В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання, тоді як ринковому відводиться другорядна роль. Проблеми у фінансовій сфері України (великі зовнішні та внутрішні борги, відсутність валютних резервів та інвестицій) призвели до посилення державного регулювання валютного ринку і практичної відсутності ринкового регулювання. [7]

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який набув чинності у лютому 1993 р. і діє й нині. Закон про регулювання валютного ринку (станом на кінець 2000 р.) ще не прийнятий, хоч проект його передано до Верховної Ради і він чекає свого обговорення.

Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з Декретом суб’єкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. До резидентів відносять фізичні та юридичні особи, які мають постійне місцепроживання на території України, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважаються фізичні та юридичні особи, які не мають українського громадянства і їх постійне місцепроживання знаходиться за кордоном. До резидентів та нерезидентів також належать дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва країн.

Загальне керівництво валютною політикою здійснюють Президент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, розподіляють повноваження і функції з управління валютною сферою всередині країни.

Конкретними виконавцями валютного регулювання є комерційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до ліцензії, яку отримують від НБУ, здійснюють контроль за дотриманням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод.

Валютне регулювання буває прямим і непрямим. Пряме валютне регулювання полягає в корекції поведінки суб’єктів ринку через застосування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів виконавчої влади. Непряме валютне регулювання полягає у використанні економічних, зокрема валютно-кредитних, методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

Сьогодні в Україні поєднується пряме і непряме валютне регулювання ринку. Поряд з правилами роботи міжбанківського валютного ринку, які передбачають пряме обмеження діяльності банків з боку НБУ, використовуються ще й інструменти грошово-кредитної політики. За допомогою облікової ставки Національного банку і нормативів резервування коштів комерційних банків, НБУ регулює обсяги грошової маси на ринку, які мають беспосередній вплив на попит і пропозицію валюти. В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу. [8]