1.3 Роль керівника на різних етапах розвитку трудового колективу. Органи управління трудовими колективами, їх компетенція

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і прин­ципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбаче­ний статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповнова­жені ним органи.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (кон­ференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню колективним підприє­мством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власни­ками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі.

Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу керівника.

При колегіальному уп­равлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним органом управління (рада, правління то­що) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здій­снюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника.

Для того щоб виконувати функції керівника, йому потрібно мати владу, тобто можливість впливати на по­ведінку інших. Керівний вплив і влада залежать як від особистості, на яку спрямований цей вплив, так і від ситуації, в якій він перебуває, та якостей керівника.

Розрізняють шість форм влади керівника над підлег­лим: влада, що ґрунтується на примусі; влада, заснова­на на винагороді; експертна влада; еталонна влада; законна влада; харизма.

Нове управлінське мислення потребує, щоб керівни­цтво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним ав­торитетом.

Відмінності між статусом лідера і формального ке­рівника підрозділу випливають з особливостей ролі та функцій, виконуваних першим і другим. Керівник здійс­нює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці підлеглих. Лідер право на прийняття рішень не узурпує за собою, а навпа­ки, надає його кожному співробітнику. Його основне завдання - не приймати рішення, а до­помагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей і завдань колективної діяльності. Відповідно і функція контролю за працею підлеглих замінюється на функцію її координа­ції. Лідер концентрується на пошуку шляхів погодження різноманітних, часто протилежних інтересів інших працівників та необхідних ресурсів для вирішення проблем. Звідси зростає роль знань, інтелектуального потенціалу лідера, оскільки тільки це дає змогу йому виконувати його функції і знаходити та ставити проблеми перед ін­шими членами команди.

Високих особистих та загальних результатів органі­зації здатний досягти нині лише той менеджер, який є лідером серед підлеглих [25].

Основною організаційною формою здійснення трудовими колективами своїх повноважень є збори (конференція). Допускається проведення зборів (конференцій) трудових колективів по структур­них підрозділах (цехах, відділах, дільницях, бригадах тощо). Конференція проводиться, якщо скликання зборів ускладнене з причин багатозмінності роботи, територіальної відокремленості структур­них підрозділів тощо. При проведенні конференції повинна бути на­лежним чином затверджена норма представництва на конференцію від трудових колективів структурних підрозділів, обрання делегатів На конференцію повинне бути належно проведене та оформлене.

Передбачено проведення зборів (конференцій) трудових колек­тивів у міру необхідності, але не рідше двох разів на рік.

Збори колективу вважаються правомочними, якщо в них бере участь більше половини членів трудового колективу, а конференція не менше двох третин делегатів. Рішення на зборах (конференції) Трудового колективу приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів учасників зборів (делегатів конференцій). Це - загальне правило, встановлене ст. 21 Закону «Про трудові колективи» [13].

Як вже зазначалося, трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею і беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 про­центів.

При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство - статусу спільного.

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колектив­ного власника.

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не менш як 2/3 голосів. Членів виборного органу не може бути звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу.

Повноваження трудового колективу підприємства реалізуються загальними зборами (конференцією) та через їх виборні органи. Для представництва інтересів трудового колективу на загальних зборах (конференції) трудовий колектив може обрати орган колективного самоврядування, до складу якого не може входити керів­ник підприємства.

Повноваження колективу виробничої бригади - первинної ланки трудового колективу підприємства, організації визначаються відповідно до цього Закону положення про бригади, затверджуваними в порядку, встановлюваному Радою Міністрів СРСР.

Загальні збори (конференції) трудових колективів підприємств, установ, органі­зацій розглядають найважливіші питання життя і діяльності трудових колективів. Збори (конференції) трудових колективів підприємств, установ, організацій можуть проводитися також по цехах, відділах, дільницях, бригадах та інших підрозділах.

Конференції трудових колективів проводяться на підприємствах, в установах, організаціях, де скликання зборів утруднене з причин багатозмінності або територі­альної роз'єднаності цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів. Де­легати на конференцію обираються за нормами і в порядку, які визначаються тру­довим колективом.

Збори (конференції) трудових колективів підприємств, установ, організацій про­водяться в міру потреби, але не рідше двох разів на рік.

Збори вважаються правомочними, якщо в них бере участь більш як половина за­гальної кількості членів колективу, а конференція - не менш як дві третини делегатів.

Рішення загальних зборів (конференції) трудового колективу приймаються відкри­тим голосуванням більшістю голосів членів колективу, присутніх на зборах (конфе­ренції). При проведенні зборів трудового колективу по цехах та інших підрозділах підприємства, установи, організації рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів трудового колективу, присутніх на зборах. Рішення доводяться до відома всіх членів колективу.

Рішення зборів (конференції) трудового колективу, прийняті відповідно до їх повноважень і діючого законодавства, є обов'язковими для членів колективу, адмі­ністрації підприємства, установи, організації.

Контроль за виконанням рішень зборів (конференції) трудового колективу здійснюється профспілковим комітетом, а також адміністрацією підприємства, установи, організації відповідно до її повноважень або за дорученням зборів (конфе­ренції), які інформують трудовий колектив про хід виконання рішень.