§4. Правонаступництво відносно державних архівів

Архіви являють більшу цінність і не тільки для наукових і культурних цілей, але й для організації держави, для її благополуччя: держава представляє поєднання минулого, сьогодення й майбутнього. Віденська конвенція 1983 р. закономірно присвятила спеціальну частину архівам.

Предметом правонаступництва є «державні архіви держави-попередниці». Під цим розуміється сукупність документів будь-якої давнини, прийнятих або придбаних попередницею, які належать їй відповідно до її внутрішнього права й зберігаються нею. Як загальне правило перехід архівів не супроводжується компенсацією (ст. 23).

Правонаступництво не стосується архівів, які перебувають на території попередниці, але належать третій державі, відповідно до внутрішнього права держави-попередниці (ст. 24). Вважається, що й архіви, які належать третім країнам відповідно до міжнародного права, також не можуть бути предметом правонаступництва. У випадку їхньої передачі держава-попередниця несе міжнародно-правову відповідальність.

Ці питання мають істотне значення для Росії, в якій перебувають архіви деяких країн, захоплені гітлерівською Німеччиною, а після її поразки вивезені в СРСР. Основи законодавства РФ про архівний фонд РФ і архіви від 7 липня 1993 р. забороняють вивіз документів, що складають державні архіви. Разом з тим передбачено, що якщо договором установлені інші правила, то застосовуються правила договору (ст. 25). Такі договори відомі, наприклад угода з Францією про повернення архівів.

Конвенція закріпила принцип збереження цілісності державних архівних фондів. Цей принцип знайшов втілення в Угоді про правонаступництво відносно державних архівів колишнього СРСР, укладеній  в рамках СНД в 1992 р. Виходячи із принципу цілісності й неподільності архівних фондів, учасники не будуть претендувати на фонди, що утворилися в результаті діяльності вищих державних структур колишньої Російської імперії і СРСР, які зберігаються «за межами їхньої території» (ст. 1).

Одночасно учасники взаємно визнали перехід під їхню юрисдикцію державних архівів, включаючи архіви загальносоюзного рівня, що перебувають на їхній території (ст. 2). Отже, розподіл архівів здійснюється за найпростішим критерієм – територіальним. Таким же чином витлумачений і принцип цілісності фондів.

При об'єднанні держав архіви переходять до об'єднаної держави. Для всіх інших випадків встановлені практично загальні основні правила. Частина архівів держави-попередниці, що повинна перебувати на території держави-спадкоємниці в інтересах нормального управління її територією, переходить цій спадкоємниці. Переходить також частина архівів, що має безпосереднє відношення до території спадкоємниці.

Попередниця зобов'язана надати спадкоємниці відомості, які стосуються її права на територію, визначають її кордони, а також необхідні для з'ясування змісту документів з переданого архіву. Це важливе положення не знайшло відображення в Угоді між країнами СНД, але, здається, воно презюмується з урахуванням цілей і принципів Статуту СНД.

 

§5. Правонаступництво відносно державних боргів

Віденська конвенція 1983 р. стосується лише державних боргів, до яких віднесені будь-які фінансові зобов'язання держави-попередниці відносно іншого суб'єкта міжнародного права, що виникли відповідно до міжнародного права. Поза цим залишаються значні сфери фінансових зобов'язань держави, борги держави у відношенні фізичних і юридичних осіб за рубежем і на території держави. Окрім того і такі борги є предметом правонаступництва.

Основи рішення проблеми внутрішнього боргу колишнього СРСР були визначені спеціальною угодою 1992 р. Учасники взяли на себе зобов'язання по погашенню державного боргу СРСР перед населенням у сумах пропорційних залишку заборгованості, що міститься на рахунках установ Ощадбанку СРСР на території кожного з них. Що ж стосується іншої частини заборгованості (Держбанку СРСР, Держстраху СРСР і щодо інших складових внутрішнього боргу), то її розподіл вирішено здійснити виходячи з відповідної частки кожного учасника в виробленому національному доході й використаному розмірі капітальних вкладень із союзного бюджету.

Як загальний принцип Віденська конвенція затвердила: правонаступництво держав як таке не зачіпає прав зобов'язань кредиторів (ст. 36). Інакше кажучи, правонаступництво, за винятком особливих випадків, не наносить збитку правам тих, хто дав кредит.

Для всіх випадків правонаступництва встановлене загальне правило: борг держави-попередниці переходить до спадкоємниць у справедливій частці, обумовленій на основі обліку майна, прав і інтересів, які переходять до відповідної спадкоємниці у зв'язку з даним державним боргом.

Між колишніми союзними радянськими республіками був укладений ряд багатосторонніх і двосторонніх угод щодо правонаступництва відносно державного боргу СРСР. Основним з них був багатосторонній договір про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів СРСР 1991 р., що визначив поняття зовнішнього державного боргу й активів. Однак вирішити проблему на основі пропорційного розподілу боргу не вдалося.

Неврегульованість проблеми негативно позначалась на розвитку фінансових відносин з іноземними державами і міжнародними організаціями. Виходячи із цього, Росія в 1993 р. запропонувала радикальне рішення, на основі принципів якого пропонувалося укласти двосторонні угоди. У постанові Уряду від 17 травня 1993 р. ці принципи викладені в такий спосіб. Частки колишніх союзних республік визначаються з урахуванням фактичної кількості держав, що підписали Договір 1991 р. Отже, частка боргу держав, що не беруть участі, перерозподіляється між учасниками. Республіки передають Росії зобов'язання по виплаті частки цих держав. З метою компенсації республіки передають Росії свої частки в активах колишнього СРСР.