1.4. Водні ресурси

Води Землі, які придатні для використання, називаються водними ресурсами. До них відносять практично всі види води на Землі: озерну, річкову, морську, підземну, воду льодовиків, водяну пару повітря. Не враховують лише фізично- та хімічнопов’язану воду мінералів та біомаси. Дуже корисною для господарського та особистого використання є прісна вода суші. В практиці водними ресурсами називають запаси поверхневих та підземних вод будь-якої території.

Оскільки стік річкових вод за рік на Землі – 38830 км³, а населення – 6 млрд. чоловік, то забезпечення водними ресурсами в середньому складає 6500 м³/ рік. Водозабезпечення в Україні складає біля 3000 м³/рік.

2. Основні характеристики річок

2.1. Загальні відомості про річки

Потік води великих розмірів, що постійно тече в розробленому ним річищі із живленням за рахунок поверхневого та підземного стоку, називається річкою. Річки, які впадають в головну ріку, приймають за притоки першого порядку, притоки річок першого порядку – це притоки другого порядку і т.ін. (недолік – великі і малі річки – притоки в одному класі).

За класифікацією гідролога Хортона (США) до притоків І порядку відносять ріки, що не мають притоків, до притоків ІІ порядку відносять річки, в які впадають притоки І порядку, найбільший порядок має головна ріка (рис.1.1).

Рис.1.1 Карта порядків притоків ріки.

Річковою системою називається сукупність усіх річок певної території, які зливаються в головну річку і виносять воду в океан, море чи озеро.

Сукупність всіх рік, що знаходяться на певній території, озер, болот, балок, ярів, а також штучних каналів відносять до річкової мережі.

Місце початку ріки, із якого вона визначається у вигляді постійного потоку, називається витоком або верхів’ям. У випадку утворення великої річки внаслідок злиття двох рік із різною назвою за її початок часто приймають місце їх злиття. Якщо річка починає свою течію із болота, то за витік приймають точку, в якій з’являється відкритий потік із постійним руслом. Багато річок тече із озер, за витік приймають рівень води в озері у період межені. У гірських районах річки починаються із льодовиків, за витік вважають місце виходу потоку із-під льодовика.

По довжині ріку розділяють на три ділянки: верхню, середню та нижню.

На верхній ділянці річка знаходиться в стадії молодості, середній – стадії зрілості, нижній – стадії “старості”. Місце впадіння річки в океан, море, озеро або іншу ріку називається устям (гирлом). За устя вважають також місце, в якому річка повністю розтікається по поверхні суші, де випаровується і частково фільтрується в грунт або повністю розбирається на господарчі потреби – це сліпе устя. Карстові річки гирла не мають. Гирло буває у вигляді дельти, естуарії або лиману.

Відстань від витоку ріки до її гирла називається довжиною ріки. Ступінь звивистості ріки у плані характеризується коефіцієнтом звивистості (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Звивистість річок:

1 – коефіцієнт звивистості 1,5;

2 – коефіцієнт звивистості 1,2;

3 – коефіцієнт звивистості 1,0;

Коефіцієнт звивистості визначається за формулою

k_wind=L\l (2.1)

де L – довжина річки, яка вимірюється на карті (до М 1:100000);

l – довжина прямої, що з’єднує витік і устя.

Інколи коефіцієнт звивистості визначають для певної ділянки ріки, оскільки по довжині ріки k_wind може бути різним.

Важливим гідрологічним показником, що характеризує ступінь обводнювання території, є густота річкової мережі. Коефіцієнт густоти річкової мережі – це відношення суми довжини усіх річок басейну даної річки до площі басейну:

, (2.2)

де – сума довжини усіх річок (притоків) басейну певної річки;

F – площа басейну.

В пустелях k_den=0, в Карпатах k_den=2.