Висновки

Протягом п’ятнадцяти років в Україні відбувався перехід від планово-адміністративної економіки до ринкової, в якій більше половини всіх товарів, робіт і послуг виробляється суб’єктами господарювання, що діють за умов істотної конкуренції. Однак співвідношення конкурентного та монопольного секторів, що спостерігається зараз в Україні, було характерним для економіки індустріальних країн середини ХХ століття. Надмірною залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими - механізми державного регулювання цієї сфери, невиправдано високим є рівень концентрації ряду потенційно конкурентних ринків, особливо регіональних та місцевих, на більшості ринків не створені рівні умови конкуренції для всіх суб’єктів господарювання.

Стосовно олігопольного сектора, враховуючи його неоднозначну роль, зокрема, у забезпеченні науково-технічного прогресу, оновленні технологічної бази виробництва, пріоритетним завданням має бути вплив на поведінку учасників ринку, запобігання обмеженням конкуренції внаслідок узгодження їхньої поведінки. Поряд із цим, держава має не допускати структурних змін, що призводили б до виникнення на таких ринках передумов домінування, посилення бар’єрів вступу на них.

Прикладами загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні в цей час є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98 відсотків), ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 - 51 відсоток), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67 відсотків), ринок пива (близько 94 відсотка ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75 відсотків, п’яти найбільших - понад 97 відсотків), торфу (на ринку у 2004 році діяло 32 учасники, частка трьох найбільших - понад 55 відсотків), цементу (частка трьох найбільших суб'єктів господарювання становить понад 40 відсотків, п’яти найбільших - понад 60 відсотків). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг з перероблення сільськогосподарської продукції.

Олігополістична конкуренція відбувається при наявності невеликої кількості підприємств; діапазон контролю цін залежить від рівня узгодженості дій підприємств; переважає нецінова конкуренція, наявні суттєві перешкоди для організації бізнесу.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія - переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.