13.Суть меркантилізму й економічного лібералізму та їх зв'язок з реалізмом й ідеалізмом.

14. Суть функціоналізму та його зв'язок з ідеалізмом та інституціоналізмом

Виходячи з низки комплексних критеріїв можна виокремити такий напрям як функціоналізм, що був запропонований Д. Істоном. Сам термін «функціоналізм» бере свій початок з таких наук як соціологія та політологія, і тому увійшовши в теорію міжнародних відносин лише у середині 50-х років, розглядається крізь призму попередньо аналізу та бази досліджень цих двох наук.

Зміст функціональної ідеї полягає у тому, що зростання кількості, складності і масштабності завдань, які вимагають вирішення з боку держави і які у зростаючій мірі виходять на національні кордони, потребує розширення й поглиблення співпраці різних держав. Успішний розвиток взаємовигідного співробітництва в будь-якій одній неполітичній (технічній або функціональній, за Д. Мітрані) галузі на міжнародній арені буде ініціювати подібну тенденцію в інших. Так, зусилля зі створення загального ринку підштовхують до подальшого розвитку співпраці в ціноутворенні, інвестиціях, страхуванні, оподатковуванні, банківській справі, валютній політиці й т. д. Залежно від підвищення рівня інтегрованості держав, ціна розриву функціональних зв'язків буде досить високою й утримуватиме держави від вступу в конфлікт, Таким чином, на думку функціоналістів, таке функціональне розгалуження здатне переорієнтувати міжнародну активність і внести вклад у справу зміцнення миру. На думку Д. Мітрані, таке розгалуження в остаточному підсумку автоматично приведе і до по­вної політичної інтеграції.

З точки зору функціоналізму для злагодженого функціонування системи міжнародних відносин ключовим є збереження стабільності. Порушення стабільності у вигляді нелегітимних форм політичної участі, соціальних конфліктів та революцій визнавалось основоположниками функціоналізму як “хвороба” суспільства. Ще однією важливою проблемою стало питання швидкості і глибини суспільних змін, що відбуваючись в системі, здатні змінити саму систему. Оскільки зміни це частіше реформи ніж революції, то виходячи з імперативного постулату самозбереження системи, питання стоїть в тому, щоб реформи не призвели до зміни самої системи, тобто не порушили існуючого балансу сил між владою та групами інтересів.

Функціоналісти вважають що:

1. кожне суспільство є відносно стабільним;

2. суспільство є вдало інтегрованим цілим;

3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування;

4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів.

Функціональний підхід використовувався в усіх політичних концепціях, де суспільство розглядалось системою,разом з тим виникла і виявилась дуже стійкою аналогія між суспільством і організмом. Розглядаючи суспільство, політику в термінах взаємопроникнення є і інституалізація нормативних компонентів політичних, соціальних, культурних систем та ін.

Основними представниками функціоналізму є Роберт Кокс, Девид Сінгер, Мортон Каплан, Девід Істон.

На відмінну від функціоналізму, ідеалізм розглядає міжнародні відносини,як такі суспільні відносини,що випливають з характеру та прагнень окремої людини, в той час коли в першому явища в міжнародних відносинах обґрунтовуються беручи до уваги поведінку суспільства в цілому, а не одного індивідуума.

Порівнюючи функціоналізм з інституціоналізмом,варто зазначити, що представники останнього оцінюють

ситуативну картину міжнародних відносин ще загальніше , як таку,що залежить не від поведінки особистості чи суспільства, а від більш масштабних суб’єктів. Інституціоналісти підкреслюють, що міжнародна система є інституціоналізованою, інституціоналізація світової політики має великий вплив на поведінку урядів. "Це означає, - пише Роберт Кохейн, - що учасники міжнародних відносин визнають, що їхня поведінка відображає встановлені правила, норми і звичаї, і значення поведінки гравців інтерпретується в цьому світлі". Таким чином, хоча держави й перебувають у центрі уваги інституціоналістів, набагато більше значення в їхньому аналізі міжнародних відносин відіграють міжнародні інститути ( під останніми розуміється "стійкий набір правил: формальних і не­формальних,- які визначають поведінкові ролі, обмежують діяльність і формують очікування".