11.Ідеалістично-реалістична природа інституціалізму.

12.Реалістична й ідеалістина сторони структуралізму.

СТРУКТУРАЛИЗМ - (structuralism), теория, в соответствии с которой структура системы или организации более важна, чем поведение ее элементов. Структурализм оказал большое влияние на политическую науку и исследования в области международных отношений. Особенно оно заметно в структуралистском * марксизме и в критических реалистических философско-социологических течениях, в которых нередко теория эксплуатации *Маркса признается примером действия в обществе причинного механизма. В международных отношениях термин «структурализм» имеет два значения. Под латиноамериканским структурализмом подразумевают доктрины, разработанные *Пребишем и Экономической комиссией ООН для Латинской Америки (ЭКЛА). Пребиш не только предлагал меры в защиту национальных стратегий индустриализации с целью замены импортных товаров отечественными, но и выступал за региональную интеграцию и международную кооперацию экспортеров сырьевой продукции. Эта политическая установка и лежащий и ее основе анализ стали официальной доктриной Третьего мира благодаря работе Конференции ООН по торговле и развитию (ЮНКТАД), созданной в 1964 г. но главе с Пребишем в качестве председателя-учредителя. Такую политику надо отличать от гораздо менее перспективных неомарксистских идей латиноамериканской теории *зависимости. Термин «структурализм» может также относиться к новому направлению в реалистической теории международных отношений, сложившихся под влиянием Кеннета Уолтца. Война и нестабильность не столько следствие испорченной человеческой природы или плохого государственного устройства, сколько результат меняющегося соотношения сил между государствами в динамично развивающейся международной системе. Более ранние реалистические оценки отдельных государств и их лидеров были объявлены редукционистскими и отвергнуты. Полемика между структуралистами, нередко прибегающими к заимствованиям из микроэкономических теорий, ведется вокруг того, чту считать более стабильной — биполярную и мультиполярную систему.

зовнішня політика є продовженням внутрішньої, а міжнародні відносини — продовженням внутрісуспільних відносин. Проте вирішальну роль у визначенні зовнішньої політики відіграють не національні інтереси, а внутрішня динаміка міжнародної системи. При цьому, головне значення має змінна структура міжнародної системи: будучи опосередженим результатом поведінки держав, а також наслідком самої їх природи і існуючих між ними відносин, вона в той же час диктує їм свої закони. Таким чином, питання про детермінізм у взаємодії внутрішньої і зовнішньої політики держави розв’зується на користь зовнішньої політики.

Структурні ж властивості міжнародної системи є результатом взаємодії між великими державами. Великі держави також визначають зміст, форми і направленість своїх взаємовідносин з малими та середніми країнами. Така точка зору К. Уолца навіть дала привід називати неореалізм "структурним реалізмом" або просто "структуралізмом".

Основні положення структуралізму стосовно регіональних систем розвинув датський дослідник Б. Бузан. Регіональні системи він розглядає як проміжні між глобальною міжнародною і державною системами. Найважливішого особливістю регіональних систем є, з його точки зору, комплекс безпеки. Сусідні держави настільки сильно зв'язані в питаннях безпеки, що національна безпека однієї з них не може бути відокремлена від національної безпеки інших. Водночас ці держави піддаються маніпулюванню і впливу з боку великих держав.

На основі цієї методології датський учений М. Мозафарі здійснив аналіз структурних змін, які відбулися в Перській затоці в результаті іракської агресії проти Кувейту, а потім розгрому Іраку фактично американськими військами. Він зробив висновок про переваги структуралізму в порівнянні з іншими теоретичними напрямами в міжнародних відносинах. Разом з тим М. Мозафарі показав і слабкі сторони неореалізму, серед яких положення про вічність і незмінність таких характеристик міжнародної системи, як її "природний стан", баланс сил, статичність тощо.