27.Ідеалістична парадигма в науці про міжнародні відносини. В.Вільсон, н.Анджел, а.Ціммерн, р.Мур.

28.Основні етапи розвитку теорії політичного реалізму. Теоретичні концепції н.Макіявеллі та т.Гоббса.

Концепцію гостро критикували як сучасники, так і пізніші науковці й політики. "В історію політики Макіавеллі увійшов як ідеолог підступності та політичної безпринципності, а терміном "макіавеллізм" стали називати політичні дії, скеровані на досягнення мети будь-якими засобами, навіть аморальними"2. Уважний аналіз основних праць Н. Макіавеллі: "Державець", "Роздуми на І декаду Тіта Лівія" та "Історія Флоренції" — не дає підстав для таких звинувачень, оскільки він у відвертій, а іноді навіть цинічній формі, лише узагальнює досвід ефективної політики. Усі правила, що він сформулював, випливають із реальних подій політичної історії різних держав і народів, а не запропоновані a priori. З цього приводу В. Денисенко зауважує, що для Н. Макіавеллі "особливим інструментарієм пізнання став метод історичного дослідження. І найголовніше — це спроба сформулювати підхід щодо принципів буття людей, нехай у дещо звуженому полі політичної дійсності і в звуженому спектрі суб'єктів такої дії, але це принципи, визначені людиною через соціальну дійсність, а не через природу"3. Відомий англійський мислитель Т. Гоббс (1588—1679) виклав своє бачення суспільства у праці "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадської" (1651). На його думку, люди за своєю природою егоїстичні та жадібні, наділені однаковими потребами і пристрастями, що призводить до суперечностей між ними та розуміння собі подібних як ворогів і конкурентів на шляху до задоволення власних інтересів. "Якщо до природної схильності людей шкодити один одному, що випливає із їх пристрастей, а особливо з пустого самозвеличення, додати... право всіх на все, згідно з яким один намагається законно щось захопити, а інший законно дати йому відсіч, якщо оцінити, як важко, будучи у малому числі і маючи слабке озброєння,

1 Макиавел.чи Н. Государь: Сборник. — Минск, 1998. — С. 85. г Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології. — К., 1993. — С. 82. 3 Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії. — Л., 1997. — С. 109.

захиститись від ворогів, що нападають з метою підпорядкування і пригноблення, то не можна заперечити, що природним станом людей до того, як вони об'єднались у суспільство, була війна, і не проста війна, а війна всіх проти всіх"1. У природі людини, як вважає Т. Гоббс, закладені три найважливіші причини війни: по-перше, суперництво; по-друге, недовіра і страх; по-третє, прагнення слави та престижу. Внаслідок цього люди в суспільстві живуть у стані, який він назвав "bellum omnium contra omnes", тобто війни всіх проти всіх. Держави, які він порівнював з біблійним морським чудовиськом Левіафаном, за внутрішньою сутністю є системою установ та санкцій, що не допускає до відвертого насильства та гарантує своїм громадянам їхні фундаментальні права. Доцільність існування держави полягає у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки, оскільки "мета держави — насамперед гарантування безпеки... при становленні держави люди намагаються позбавитись стану війни, який є наслідком їх власних природних пристрастей там, де немає видимої влади, яка тримає їх у стані страху і під загрозою покарання змушує виконувати свої зобов'язання та дотримуватись природних законів"2. Кінцевою метою людей (які від природи люблять особисту свободу і панування над собі подібними) є турбота про самозбереження, яку власне і гарантує держава, яка є меншим злом порівняно із анархією. Стосунки між державами, які нагадують військові табори, наїжачені зброєю, є визначально ворожими, але, на відміну від внутрішніх, їх ніхто не регулює і не стримує. Постійні війни між державами, як і між людьми, виникають через суперництво, недовіру та міркування престижу. Угоди, які вони укладають між собою й які не підтримують силою, стають лише деклараціями. Як це не парадоксально, але, відштовхуючись від діаметрально протилежних оцінок сутності людини, Т. Гоббс дійшов тих же висновків, що і його опоненти — ідеалісти, стверджуючи, Що для підтримання світового порядку потрібен єдиний для всіх

1 Гоббс Т. Философское наследие: Избр. произв.: В 2 т. — М., 1964. Т. 1. (-'- 307. 2 Гоббс Т. Левиафан, или Материл, форма и власть государства церковно-о и гражданского / Халипов В. Ф. Знциклопедия власти. — М., 2005. С. 828.

народів суверен, або політична інституція, тобто міжнародна організація.