
- •1.Теоретичний і прикладні рівні наукового дослідження наки про мв. Роль та основні завдання тмв.
- •2.Проблеми науковго дефініювання міжнародних відносин як суспільного явища. Голвні причини розбіжностей у існуючих визначеннях.
- •3.Обєкт, предмет та основні функції тмв.
- •4.Поняття теорії міжнародних відносин та її місце у системі наук. Проблема теоретико-методологічної орієнтації.
- •5.Осбливості зародження і розвитку науки про міжнародні відносини як академічного напряму.
- •6.Ідеалістичний характер науки про міжнародні відносини на початку становлення та його причини. Вплив теорії ідеалізму на політику провідних держав світу у першій половині 20 ст.
- •7.Хронологічна періодизація науки про міжнародні відносини та її взаємозв’язок з розвитком методологічних підходів.
- •8.Ідейні та методологічні особливості наукових дискусій у науці про міжнародні відносини.
- •9.Нормативно-ціннісні основи ідеалізму.
- •10.Нормативно-цінність основи реалізму.
- •11.Ідеалістично-реалістична природа інституціалізму.
- •12.Реалістична й ідеалістина сторони структуралізму.
- •13.Суть меркантилізму й економічного лібералізму та їх зв'язок з реалізмом й ідеалізмом.
- •14. Суть функціоналізму та його зв'язок з ідеалізмом та інституціоналізмом
- •15.Теоретичне обґрунтування імперіалізму і розвиток геополітики.
- •16.Зовнішня політика держави у теоретичній концепції л.Гумпловича
- •17.Становлення геополітики у концепціях ф.Ратцеля та р.Челлена.
- •18.Геополітична схема світу у концепціях х.Маккіндера.
- •19. Зміст теоретичної концепції а. Мехена та її вплив на зовнішню політику сша.
- •20. Особливості корекції геополітичної системи світу в концепції Спайкмена
- •21.Значення водного простору у концепціях л.Мєчнікова. Річковий, морський та океанічний етапи розвитку людства.
- •22. Критичне переосмислення імперіалізму в теорії імпералізму. Гобсон, Гільфердінг, Каутський, Люксембург, Ленін, Шумпетер.
- •23.Найважливіші етапи розвитку теорії ідеалізму. Спільність і відмінність філософського, теологічного, правничого та політичного ідеалізму.
- •24. Політичний ідеалізм у концепціях Дж.Бентама та і.Канта.
- •25. Теологічний ідеалізм ф. Аквінського. Критерії справедливої війни.
- •26. Теорія «демократичного миру» Канта та її зв'язок з ідеалізмом.
- •27.Ідеалістична парадигма в науці про міжнародні відносини. В.Вільсон, н.Анджел, а.Ціммерн, р.Мур.
- •28.Основні етапи розвитку теорії політичного реалізму. Теоретичні концепції н.Макіявеллі та т.Гоббса.
- •29. Соціологічний підхід м. Вебера та його значення у теорії політичного реалізму.
- •30.Формування нового світового порядку після Другої світової війни й утвердження реалізму. Р.Нібур, е.Карр, Дж.Кеннан, г.Моргентау, г.Герц, р.Арон, г.Кісінджер.
- •31.Реалістичний зміст «дилеми безпеки» г.Герца.
- •32.Принципи політичного реалізму у концепції г.Моргентау.
- •33.Теорія балансу сил та її вплив на політичний реалізм. Критичне переосмислення теорії балансу сил у концепції Кіссінджера і Спайкмена.
21.Значення водного простору у концепціях л.Мєчнікова. Річковий, морський та океанічний етапи розвитку людства.
Надзвичайно цікаву теоретичну концепцію у сфері досліджень соціальної географії висунув російський соціолог Л. Мечников. Свої погляди на розвиток суспільства він виклав у фундаментальній праці "Цивілізація та великі історичні річки. Географічна теорія розвитку сучасного суспільства" (1889). На його думку, розвиток людського суспільства визначався постійною боротьбою за існування, яка змушувала людей об'єднуватись у великі спільноти, котрі характеризувались диференціацією функцій її членів. На відміну від біологічного світу, де відбувається боротьба за індивідуальне виживання, у світі людей точиться боротьба за виживання кооперативне. Держава, у його концепції, є формою людської кооперації, тобто формою поєднання зусиль, спрямованих на виживання у несприятливому середовищі. У розвитку людських цивілізацій визначальними завжди є фізико-географічні чинники, а серед них — гідрологічні особливості території. В історії цивілізації Л. Мечников виділив три основні періоди: 1.Річковий період відлічується відтоді, коли виникли перші розвинені суспільства в долинах великих річок: Інду та Гангу в Індії; Хуанхе та Янцзи в Китаї; Тигру та Євфрату в Месопотамії; Нілу в Єгипті. Долини річок були зручні для землеробства та відігравали роль найзручнішого транспортного шляху, яким могли користуватися люди. У цих обмежених географічних ареалах люди були змушені виявляти солідарність, об'єднуючись у спільноти. Поступовий процес диференціації суспільних функцій призвів до виникнення перших держав. 2.Морський період, що охоплює 25 століть, починається від заснування Карфагена й завершується в часи існування імперії Карла Великого. У цей час виникають культури Фінікії, Карфагена, Греції, Риму, Візантії. Спільною рисою для них був розвиток не лише сільського господарства, але й ремесла, та превалювання морської трргівлі, що стала основним джерелом їх добробуту і могутності. У ці часи люди освоюють не лише Середземне море, але й Чорне та Балтійське моря, що розширює ареал європейської цивілізації та поступово робить її могутнішою за інших. 3. Океанічний період розпочинається після розпаду імперії Карла Великого, а його кульмінацією стає епоха великих географічних відкриттів. Це час виразного домінування західноєвропейської цивілізації, яка, завдяки прискореному розвитку морського транспорту, опанувала не лише Атлантичний океан, але й фактично весь світовий водний простір. Л. Мечни-ков розглядає океанічний період як переддень початку "всесвітньої" епохи, яка зароджується в XIX ст. Водний простір, у концепції Л. Мечникова, відігравав консолідуючу роль у людських спільнотах, звідки випливає висновок про те, що чим більші водні простори опановувало людство, тим більше виявлялась людська солідарність у формах виникнення великих держав та охоплення географічно більших ареалів різноплановими відносинами між ними. Перші держави існували як "оази" серед оточення набагато примітивніших племен та майже не підтримували стосунків між собою. Людська цивілізація розвивалася паралельно з освоєнням розвиненими суспільствами ширших географічних ареалів, аж поки у XIX ст. не відбулося т. зв. закриття світу. Йдеться про встановлення регулярного сполучення з усіма народами та державами земної кулі, втягнення їх у систему різнопланових взаємовідносин.