15.Теоретичне обґрунтування імперіалізму і розвиток геополітики.

16.Зовнішня політика держави у теоретичній концепції л.Гумпловича

Геополітичні ідеї фактично започатковані у працях Л. Ґумпловича та Ф. Ратцеля, які, на відміну від детерміністів, пов'язували вплив особливостей географічного середовища не з розвитком людського суспільства взагалі, а зі сферою політики держави.

Л. Ґумплович, якого вважають одним із найавторитетніших представників соціального дарвінізму в соціології, виклав свою концепцію суспільних відносин у працях: "Раса і держава" (1875), "Расова боротьба" (1883), "Соціологія і політика" (1892).

Він виходив з ідеї відповідності законів соціального розвитку природним законам людського існування, тобто висунув ідею ізоморфізму значно швидше, ніж це зробили засновники системної теорії біхевіоризму. Абстрагуючись від аналізу особи, яку він вважав лише елементом спільноти, Л. Ґумплович стверджував, що предметом дослідження можуть бути лише соціальні групи, оскільки людина здатна ефективно боротися за своє існування, лише перебуваючи в них. Боротьба соціальних груп є проявом вічного закону боротьби за існування та зумовлюється матеріальними причинами. Історія людства є постійною і нещадною боротьбою між групами, оскільки кожна з них намагається підпорядкувати собі інші та панувати над ними.

На його думку, людство гетерогенне та складається з різних за своїм походженням та історичними особливостями формування людських рас, які він розуміє як соціокультурні об'єднання людей, що виникають на основі спільності духовних елементів, таких як релігія, мова, звичаї, культура. У процесі спільного життя на одній території, під впливом процесу амальгамації (з фр. amalgame — сплав, суміш різнорідних елементів) невеликі первісні людські групи утворюють етноси, нації та держави. Для членів великих інтегрованих утворень характерне сприйняття власних групових норм, вимог, звичаїв та цінностей як найкращих, порівняно з іншими. Такі переконання, що є психологічним обґрунтуванням доцільності існування держави, Л. Ґумплович називає етноцентризмом. Функції держави зводяться до захисту матеріальних і духовних основ існування спільноти, підпорядкування собі інших спільнот і поглинання їх або змушування до підпорядкування власним інтересам. З огляду на це взаємовідносини між державами здійснюються відповідно до сформульованої ним системи законів, що ґрунтуються на імперативі володіння географічним простором.

Основним, або первинним, законом відносин між державами є їх постійна боротьба за пролягання лінії кордону, як у сенсі її відсування (тобто розширення власної території), так і свободи дій через неї.

Із цього закону випливають три похідні, або вторинні, закони:

1)основою гарантування власної безпеки є акумулювання могутності, а також максимально можливе її підривання в імовірних противників;

2)дії держави спрямовуються за лінією найменшого опору і скеровані на досягнення найкращих результатів;

3)основою зовнішньої політики є воєнна сила, яка прямо визначає статус держави та її активність у міжнародному середовищі.