25. Литература и искусство западноевропейского сентиментализма (т. Грей, стерна, руссо, гете)

В основі сентиментальності як пафосу лежить протиріччя м!ж незначним статусом зображуваного предмета з погляду його емтрично видимості чи загальнопоширеного значения, з одного боку, ! його глибоким змістом чи важливим значениям для окремоУ особистості, з шшого Це протиріччя виявляється у відчутті зворушеності, у розчуленості, як! тдносять предмет в очах спостерігача. Сентиментальність свідчить пре розвиток автономної' особистості ! про високий рівень суб'єктивного мислення. Тож в літератур! ми знаходимо сентиментальність уже досит] шзно — зокрема в елліністичну добу в грецьких «романах», «епшях» І комедіях на Побутово-психолопчну тематику, в християнськи? євангеліях тощо.

Говорити про напрям ! тим більш про творчий метод сентименталізму дощльно лише стосовно XVIII ст., бо саме тоді авторам! розроблялося уявлення про життя як цшенють, що сприймається саме з розкритоУ вище точки зору. З'являються нов! головні персонажі: це, я! правило, прост! люди, слуги, селяни, дрібні чиновники, люди непевного социального статусу та ін.

Сентиментальність передасться читачеві як евцюме співчуття цим простим людям, як відкрита демократична позиція автора, як йоп цшений погляд на світ І суспільство. Отже, сентименталззм був першою спробою не лише реабштувати буденність, яка в добу класицизм; належала до «низько'Г» реальности а И ушляхетнити и. Він шдносив прекрасне у буденному, у фшософськи ! соціально другорядних виява? життя. До таких належали висок! моральні переживания І почуття, носіями яких виступали прост! люди. З огляду на сильну суб'ективн; забарвлежсть сентиментальній розчуленості сентименталізм вносив в лггературу суб'єктивне бачення світу, а це стало сильним поштовхон до вдосконалення художньотзображувальних форм.

Сентименталізм як повий напрям, творчий метод і художній стиль став формуватися в европейськш літератур! в середин XVIII ст Спираючись на примат почуттів, сентименталізм не тільки відкидав середньовічну дискримінацію почуттів, не тільки ніс у собі внутрішню опозицію щодо бароко, а и виступав проти сучасного йому просвітницького раціоналізму. Як стверджували Ф. Бекон, Локк, Гассенд! та інш філософи раціоналістично! спрямованості на рубежі Бароко и Просвітництва, почуття належать до «примар» розуму І ніби заважают! адекватно сприймати реальнють.

На противагу Тм англійський філософ Ентон! Ешл! Купер лорд Шефтсбер! (1671 — 1713) вважав, що перший спонукальний Імпульс д< вчинку має йти не від раціо, а від почуття, бо саме воно підлягає найвищій — моральній природ! людини. Йому належить аитирац!опал!стичн< розуміння сміху, який є штучним критерієм Істини, адже людина не розмірковує, перш ніж засміятися.

В літературі Франції сентименталізм поширюється у 1760-1780-т! роки. Головним представником напряму був Жан-Жак Руссо (1712 1778). Руссо народився в протестантські сім'ї у Швейцарії, куди його предки емігрували з Франції ще в середин! XVI ст. п!д час рел!г!йни? воєн. Він не одержав систематично! освіти, всі своУ знания и переконання він здобув шляхом самостійного читання.

Поступово у Руссо сформувалися його переконання, що дістали назву руссоузму. Вихщним постулатом руссоУзму була моральн. філософія Шефтсбері, зокрема вчення про вроджений характер моральное?!. З позицій вродженої, тобто природної, моральності Руссо переглядае всі основи цив!л!зац!У та !стор!У людства І починає Із заперечення самої сучасної йому цивілізації, про що найвиразніше пише у трактат «Міркування про науки та мистецтва» (1749). Жадоба збагачення спотворює вроджену доброчеснють.

Сучасному цивілізованому суспільству Руссо протиставляє природу, яку він сприймає як первюний стан всього сущого на землі («культ природи»). В ній закладено основи доброчесності, працьовитості и гуманності. Сучасній людині, зтсупй цивілізацією, в!н протиставляв «природну людину» та Ідеалізує її найдавніше минуле, коли панував «золотий в!к» рівності! справедливості.

З ностальгічною Ідеалізацією минулого пов'язане його розуміння мови. Мова стародавніх народів була поетичнішою від сучасної бо и самі народи були частиною При роди. Спочатку, вважає Руссо, виникла поезія, а потім проза Погляди Руссо на мову вплинули па теорії зародження мови і поезії. Руссо цшуе «природний» етап мови ! за те, що це була мова високих громадянських чеснот. Він визнає тільки ту мову на як! І! «можна звертатися до зібрання народу». «А що ви скажете сучас йому народові? — Давай гроші!»? Мова самого Руссо поєднує ораторський пафос із надзвичайно топкими психолопчними нюансами.

Руссо виступає проти культури, зокрема проти науки и просвіти. Руссо вважає, що мистецтво в сучасному суспільстві має розважальний характер ! його вилив на звичай і мораль далекий в!д благотворного, тож він його рішуче заперечує, насамперед театр. В мистецтв Руссо визнає тільки моральний б!к, а покликання митця бачить у вихованні громадянських почуттів.

Дорослої людині, остаточно зшсутш вадами и забобонами цив!л!зац!У, Руссо протиставляє св!т дитинства, бо тільки дитина збер!га< душевну чистоту \ несе в соб! природу («Еміль, або Про виховання»). В!н наполягає на необхідності враховувати те, що психжа ДИТИНУ відрізняється від психіки дорослої людини: дитина живе уявою, почуттями ! мріями, а дорослий -здоровим глуздом. Основні педагопчн постулати Руссо такі: кожна дитина мусить мати окремого вихователя-філософа.

Нарешті, сучасна людина втратила себе ! живе чужими думками и забобонами; натомість Руссо висуває постулат самодостатньо: Індивідуальності и навіть анархічиої волі («Сповідь»). Якщо Шефтсбер! вважав, що вроджені доброчесності виявляються через моральність, відчуття краен, доброту, милосердя тощо, то, з погляду Руссо, вони виявляються насамперед через громадянсьюсть І лише в другу чергу через названі якості.

«Нова Елоіза». Композиційне роман складається з лиспе, якими обмінюються закохаш. Тут Руссо наслщуе С. Річардсона. Автор вкладає в уста геро'Ув власш міркування про природу, цившзащю, мистецтва, Бога І т. п. СвоУм психолопзованим стилем (описи, рефлекс!!' тощо) роман також зобов'язаний Р1 чардсонов.

Руссо виступив як автор роману «Жюл! (Юлія), або Нова Ело'Гза» (1761). Дівчина з дворянсько'У родини Жюл! закохується у свого вчителя — різночинця Сеп-Прьо. Батьки Жкш виступають проти шлюбу дочки з плебеєм. Пщкоряючись вол! батьмв, вона виходить заміж за дворянина Вольмара, людину благородно! вдачі, який ніби втілює постулати Шефтсбер! про вроджеш доброчесності. Поважаючи почуття своеУ дружини, вш дозволяє Сеп-Прьо оселитися в Ухньому маєтку. Між всіма трьома встановлюються вцщосини серафІчноУ дружби. Таким чином Руссо конструює ситуащю, в якш душевні якості геро'ш мусять пройти сувору перевірку мораллю.

Вина Жюл! полягає у тому, що вона тшла проти природи власних почутпв 1 свщомо віддала перевагу вимогам сусшльного етикету. Проте, зробивши раз 1 назавжди вибір, нехай помилковий, вона суворо додержується моралі. Вона зразкова дружина и мати двох дітей. Вольмар також демонструє чесноти. Найвшьшше вщчувае себе Сен-Прьо. Проте вш сам накладає па себе обмеження суворого обов'язку.

Своє ставлення до конфлжту вш виразив 1 назвою твору. Йдеться про ЕлоУзу, в яку був закоханий фшософ XII ст. П. Абе-ляр. Не в силах примирити закохашсть в земне життя І вірність релтУ, Абеляр умовив кохану дівчину ув'язнити себе в монастир. Вш вважав, що так Ухне кохання набуде високого змюту, неза-барвленого чуттєвістю. Вони листувалися, 1 дівчина оплакувала з монастиря занапащену молодість 1 кохання.

Роман закінчується трапчно. Жюл! застудилася в річщ, рятуючи дитину, 1 вмирає від жорстокоУ хвороби. Перед смертю вона говорить Сен-Прьо, як важко Уй було дотримуватися свого обов'язку, бо вш йшов проти природи почутпв. «Природний обов'язок» Руссо вплинув па вчення І. Канта про «моральний Імператив» («Критика практичного розуму»).

Перелж використаної лггератури:

28. Артамонов С. Д. История зарубежной литератур! 17-18 вв: Учебник. - М, 1978.

29. Верцман И. Е. Жан-Жак Руссо. - М.: Художественная литература, 1976.

30. История всемирной литературы: В 9 т. - Т. 1-5.- М.,1983-1988.

31. История зарубежной литературы 17в.: Учебник / под ред. 3. И. Плавскина. - М., 1987.

32. Шалапн. Б. Б. Зарубіжна лггература. Вщ античносп до початку XIX ст.- К., 2004.