4. Іконописання хіv-хv ст.

Образотворче мистецтво(фрескове малярство) у цей період досягло значних вершин. Польські королі ХІV-ХV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме "руським" майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народ­ні й світські мотиви, пов'язані з раннім Ренесансом, хоча в цілому пам'ятки монументального фрескового живопису XIV - середини XVI ст. присвячені вик­лючно релігійній тематиці (див. на мал. фрагмент фрески "Христос на суді пе­ред Кайафою" з каплиці Чесного хреста в тогочасній столиці Польського коро­лівства Кракові роботи невідомих гали­цьких майстрів, 1470). До кращих зраз­ків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції "Різдва Христового" й "Успіння Богородиці" (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (ХІУ-ХУ ст.).

Іконопис.

• Християнскьке іконописання пройшло складну і драматичну ісорію становлення і розвитку. Одним з його теоритичних підгрунть був трактат "Корпус Ареопагiтикум" Псевдо-Дiонiсiя Ареопагiта. Швидше філософський за своєю суттю він містив багато матеріалів щодо символіки кольорів та техніки зображень на іконах. Широко поширений у Візантії він мав великий вплив і на первісне українське іконописання. 

• Зберiгши основи Дiонiсiєвого вчення про духовнiсть фотодосiї, майстри iкон в Українi на практицi внесли багато змiн i доповнень, створивши тим самим український нацiональний варiант космополiтичного за своєю природою мистецтва iкони. 

• Iншими важливими джерелами української iкони були вчення схiдних отцiв про богословську суть iкони. Цi вчення стали вiдомi в Українi через посередництво Вiзантiї, а також Криму (Тавриди) й Болгарiї, де християнство утвердилося ранiше, нiж в Українi.  Українськi лiтописцi, проповiдники, автори житiйних оповiдань i мандрiвники-письменники рiдко оминали тему iкон, завжди захищаючи їх i нiколи не заперечуючи їхньої важливостi. 

• Україна живе з мистецтвом iкони понад тисячу рокiв. Iкона не скреслила жодної позитивної риси українського образотворчого мистецтва, а, навпаки, заплiднила iншi види й жанри, в тому числi й свiтськi.

• У 11-12 століттях Київ стає головним центром іконописання У Києвській Русі. Зформувалося навіть поняття Київської школи з притаманними тільки її рисами церковного малярства. 

• Для першого періоду українського іконописання притамане дотримання візантійського стилю.

• В часи монголо-татарської навали та важких княжик міжусобиць зміцнювалась віра в ікону, як в чудодійну хахисницю та заступницю. В Україні з"являється багато чудодійних ікон. 

Процес еволюцiї зовнiшностi святих на українських iконах вiдбувався вельми повiльно, хоч почався ще за Київської Русi. Торкнувся вiн не тiльки Марiї та Миколи, а й iнших святих, якi зображалися в системi iконостасiв: апостолiв, пророкiв, персонажiв святкових iкон. Цi змiни зовнiшностi святих стали частиною значно глибших змiн, характерних для українських iкон, а саме - змiн стилю.

• Українська iкона впродовж вiкiв принаймнi вiсiм разiв змiнювалася в стильовому вiдношеннi.

• У найдавнiшi часи ми бачимо два стилi вiзантинiзму – комнiнiвський i палеологiвський;

• потiм у нашу iкону входять питомi риси стилю ренесансу;

• далi - тривалий i розмаїтий щодо форм перiод українського барокко;

• у ХIХ столiттi поширенi були романтизм i класицизм;

• у ХХ столiттi, головним чином в iкономалярствi української дiаспори на Заходi, спостерiгаємо цiкавi й зовсiм недослiдженi явища синкретичного (чи синтетичного, об'єднавчого) стилю,

• а також модернiзму. 

Словник термінів.

Ренесанс

Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст.,

• в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви,

• виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя,

• а також нова система національних літератур, нова філософія і наука;

• небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво.

Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:

1. Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус пільного життя загалом.

2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.

3. Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря мованість філософських вчень Відродження.

5. Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6. Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало ся швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.

Бароко

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний)  — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст.

Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості форми мистецтва Раннього Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквітуабсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

Характерні риси.

Характерна пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій.