5. Борговий менеджмент та його ефективність

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управ­ління державним боргом — одне з пріоритетних завдань фі­нансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Управління державним боргом (або борговий менеджмент) - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Мета управління боргом - одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

В управлінні державним боргом можна виділити такі принципи:

• безумовності - забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;

• єдності - урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;

• зниження ризиків - розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

• оптимальність структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення "піків" платежів;

• збереження фінансової незалежності - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;

• зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань державні;

• прозорості - дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

• залучення коштів;

• розміщення запозичених коштів;

• повернення боргу і виплата відсотків.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Управління державним внутрішнім боргом держави здійс­нюється Міністерством фінансів у порядку, погодженому з Національним банком.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. Під час обчислення цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові характеристики державного боргу.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як коротко­термінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможно­сті, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.

Що стосується зовнішнього боргу, то він повинен вико­ристовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен пере­вищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Досвід більшості європейських країн підтверджує, що ли­ше ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів у другій половині XX століття, які змогли контролювати дефіцит своїх бюджетів.

Слід зазначити, що використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування державного боргу є найменш ефективним шляхом. Водночас країни, що розвиваються, значну частку за­позичень використовують якраз на обслуговування передусім зовнішнього боргу. Це характерно майже для всіх постсоціалістичних країн Європи, що призводить до постійного зрос­тання зовнішньої заборгованості.

Проблеми зовнішнього боргу добре відомі у світі. Зростан­ня зовнішніх боргів спричинило світову кризу неплатежів, яка сягла свого апогею наприкінці 70-х — початку 80-х років. Відповідно був набутий певний досвід в управлінні борговим тя­гарем, який має інтернаціональний характер.

Йдеться про можливі варіанти реструктуризації зовнішньої заборгованості. Сьогодні їх використовується декілька, і вони відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів. Суть цих методів полягає в тому, що на певних умовах проводить­ся відстрочка виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладен­ня їх у національну економіку.

У 90-х роках став застосовуватися метод реструктуризації боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку про­вадиться зменшення боргу на 50 відсотків. Інша частка боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.

Уся сутність зазначених методів зводиться до того, щоб дати можливість країні-боржникові самостійно розвивати свою економіку, не.допускати її банкрутства, яке може спричинити більш, ніж втрату частки кредитних вкладень позикодавцями.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом вклю­чає комплекс заходів щодо його обслуговування — це пога­шення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійс­нюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державно­го боргу. До інших належать витрати з виготовлення, переси­лання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргуйого розраховують як відношення всіх платежів із заборгова­ності до валютних надходжень держави, виражене в процен­тах. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики. Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу - це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. У 90-х роках почала застосовуватись реструктуризація боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку провадиться зменшення боргу на 50 %. Інша частка боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.

Переговорний процес із приводу заборгованості відбувається в межах Паризького клубу, що об'єднує представників найбільших країн-кредиторів, яким належить більше 50% боргових зобов'язань країн-позичальників. Паризький клуб веде переговори щодо зміни графіків сплати боргу, зниження процентів за обслуговування боргу та щодо його часткового анулювання.

Зокрема, на сьогодні широко використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів. Один із варіантів - це коли на певних умовах проводиться відстрочення виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну економіку.

Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики.

Конверсія є новітнім методом зменшення зовнішньої заборгованості країни, який має такі основні форми. По-перше, це викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити свої бор­гові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів. Викуп бор­гів здійснюється за грошові кошти зі знижкою їхньої номінальної вартості. Відомий випадок, коли кілька екологічних організацій ви­купили дешеві борги Перу і Болівії та запропонували їх урядам цих держав в обмін на утворення заповідників.

По-друге, це капіталізація боргу, тобто обмін боргових зобов'я­зань на власність (акціонерний капітал). Капіталізація боргу озна­чає, що уряд держави-боржника передає іноземному кредиторові акції вітчизняних компаній, а кредитор списує борг на еквівалентну суму. Обмін боргових зобов'язань на акціонерний капітал є досить непростою справою для країни-боржника. Якщо компанії не є дер­жавною власністю, то уряд спочатку змушений купити акціонерну власність. Отже, проблема зовнішнього боргу перетворюється на проблему дефіциту бюджету. Уряд держави-боржника або мириться з дефіцитом бюджету і нагромаджує додатковий державний борг, або друкує гроші та спричиняє інфляцію.

По-третє, це заміна наявних боргових зобов'язань новими. У цьому разі змінюються умови боргових зобов'язань, наприклад, ставка процента за новими цінними паперами може бути нижчою, ніж за старими, хоча номінальна вартість облігацій не змінилася, та ін.

Усі ці методи дають змогу зменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукують­ся інфляційні імпульси.

Консолідація - збільшення строків дії випущеної позики. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно.

Уніфікація позик - це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. У деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обгрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами. Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і до зовнішніх позик.

В умовах зростання боргового навантаження Україна по­винна запроваджувати нові механізми активного управління державним боргом, зокрема започаткувавши:

• обмін боргових зобов'язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності;

• погашення боргів товарними поставка­ми;

• викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші;

• застосування спеціальних знижок до вартості боргових зобо­в'язань, що враховують котирування цінних паперів на вто­ринному ринку;

• викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього мо­жуть використовуватися як офіційні валютні резерви держави, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

Операції з управління державним боргом відіграють ключо­ву роль у зменшенні боргового навантаження та оптимізації структури державного боргу. Слід зазначити, що 1 грн., спрямована на дострокове погашення державного боргу протягом 2001-2002 рр., могла забезпечити до 4 грн. економії ресурсів у наступні чотири роки та до 11 грн. за період до 2010 р. Зокрема дострокове погашення боргу у 2003 році мало принести значну економію коштів про­тягом 2004—2011 років. З цією метою передбачалося застосува­ти у 2003 році дострокове погашення частини державного боргу, операції купівлі-продажу цінних паперів, включаючи операції РЕПО, операції зміни умов запозичень, в тому числі відсоткової ставки, валюти, інші операції з управління державним боргом. Операції купівлі-продажу цінних паперів, включаючи операції РЕПО, є дійовим інструментом управління боргом. Використовуючи тимчасово вільні залишки коштів державного бюджету на такі операції, можна досягти економії бюджетних коштів та зглади­ти пікові навантаження на державний бюджет із платежів за дер­жавним боргом упродовж бюджетного року. Операції зміни умов зобов'язань, в тому числі валюти і відсоткової ставки, дають змогу оптимізувати структуру державного боргу, мінімізувати ринковий ризик (ризик зміни відсоткових ставок та валютних курсів) і досягти економії коштів державного бюджету.

Розглядаючи сутність операцій з обслуговування державного боргу, слід звернути увагу на відмінності у трактуванні понять обслуговування боргу та погашення боргу. Згідно з міжнародною статистикою погашення боргу — це операції з повернення основної суми боргу кредитору. Обслуговування боргу включає операції з повернення основного боргу та сплати відсотків і ком­пенсаційних виплат за борговими зобов'язаннями.

Згідно з українською практикою обслуговування боргу — це сплата відсотків і компенсаційних виплат за борговими зо­бов'язаннями (без погашення основного боргу).