Середній мозок

Середній мозок розташований в середній черепній ямці між заднім і проміжним мозком. До його складу входять чотиригорбикове тіло і ніжки мозку. Між цими частинами проходить вузенький канал, що називається водопроводом (сільвієвим). Від середнього мозку відходять окоруховий (III пара) і блоковий (IV пара) черепномозкові нерви.

Чотиригорбикове тіло - нервова пластинка з чотирма горбиками, розміщена на дорзальній поверхні мозкового стовбура. Розрізняють верхні і нижні горбики. До верхніх горбиків чотиригорбикового тіла прилягає залоза внутрішньої секреції - шишкоподібне тіло, або епіфіз, який теж належить до проміжного мозку.

Всередині горбиків чотиригорбикового тіла міститься скупчення сірої речовини - ядра. Ядра нижніх горбиків мають відношення до слухових шляхів і називаються слуховими підкірковими (проміжними) центрами. Рухові імпульси, що виникають в ядрах чотиригорбикового тіла під впливом зорових і слухових подразнень, передаються у нижче розміщені відділи мозку - довгастий, спинний мозок і далі до м'язів, які формують рухи у відповідь на слухові і зорові подразнення.

Ніжки мозку (права і ліва) - товсті пучки нервових волокон, які сполучають довгастий мозок і міст із великими півкулями головного мозку.

Средній мозок виконує важливу провідникову функцію. У складі його білої речовини проходять всі висхідні шляхи до кори великих півкуль і низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.

Проміжний мозок

До складу проміжного мозку входять зорові горби, надгорбова, загорбова та підгорбова ділянки, гіпоталамус.

Зорові горби — яйцеподібної форми, що прилягають до великих півкуль. Зорові горби переважно складаються із сірої речовини, що прошарками білої речовини поділені на ядра, які є підкірковими центрами чутливості всього тіла людини. Вся інформація (крім нюхової), яка йде до кори головного мозку, обов’язково проходить через зорові горби.

Надгорбова ділянка відносно мала. До неї належать мозкові (медулярні) смужки і шишкоподібна залоза (епіфіз). Мозкові смужки є підкірковим нюховим центром, а шишкоподібна залоза по своїй будові і функціям належить до залоз внутрішньої секреції.

Соскоподібні тіла. Всередині міститься сіра речовина (ядра) і за своїми функціями вони є підкірковими нюховими центрами.

Сірий горб складається з нервових клітин, які утворюють ядра. Тут розміщені вищі підкіркові вегетативні центри.

Гіпоталамус здійснює регулюючий вплив на розміщені нижче вегетативні центри і залози внутрішньої секреції, а через них на обмін речовин, діяльність всіх внутрішніх органів, а також відіграє важливу роль в теплорегуляції, підтриманні гомеостазу, впливає на емоційні реакції людини тощо.

Маючи численні зв’язки із зоровими горбами, корою великих півкуль, ретикулярною формацією стовбура мозку, гіпофізом та іншими відділами центральної нервової системи, гіпоталамус є однією із найважливіших ланок нервової системи, яка координує вегетативні функції з психічними і соматичними.

Кінцевий мозок

Верхньобічна поверхня головного мозку: 1 — лобна частка; 2 — тім’яна частка; 3 — потилична частка; 4 — вискова частка; 5 — центральна борозна; 6 — передня центральна закрутка; 7 — верхня лобна закрутка; 8 — середня лобна закрутка; 9 — нижня лобна закрутка; 10 — задня центральна закрутка; 11 — верхня тім’яна часточка; 12 — нижня тім’яна часточка; 13 — надкрайова закрутка; 14 — кутова закрутка; 15 — тім’яно-потилична борозна; 16 — бічна борозна; 17 — верхня вискова закрутка; 18 — середня вискова закрутка; 19 — нижня вискова закрутка; 20 — верхня вискова борозна; 21 — середня вискова борозна.

Аналізатори — це складні нервові структури, які сприймають і проводять тонкий аналіз всіх подразнень, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. Кожний аналізатор складається з трьох тісно пов’язаних між собою частин: периферичної, середньої і центральної.

Периферичною ланкою аналізаторів є рецептори, що перетворюють енергію подразника на процес нервового збудження або, як кажуть, трансформують силу подразника в нервовий імпульс. До рецепторної частини аналізаторів відносяться органи чуття: органи зору, слуху, смаку, нюху і т.д. В складі цих органів є рецепторні клітини, що сприймають відповідні подразнення.

Доцентрові нейрони, з’єднані між собою послідовно, що є шляхом, який веде від рецептора до кори великого мозку, становлять середню, або провідникову, частину аналізатора.

Ділянки кори великого мозку, які сприймають інформацію від відповідних рецепторних утворень, становлять центральну, або кіркову, частину (ядро) аналізатора. Ядра аналізаторів не мають чітко окреслених меж. В кожному із них розрізняють центральну частину — це головне місце скупчення клітин ядра аналізатора і периферичну частину, де розташовані такі самі клітини, але розпорошені серед інших клітин. Роль ядра полягає в усвідомленні сприйнятого почуття.

Ділянки кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори великого мозку.

Всі частини аналізаторів діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї із частин веде до порушення функцій всього аналізатора.

Розрізняють зоровий, слуховий, смаковий, шкірний та інші аналізатори. Центральні частини найбільш важливих аналізаторів містяться в таких ділянках кори:

1. Кірковий центр шкірного аналізатора, або аналізатора всіх видів загальної чутливості (тактильної, больової, температурної, м’язово-суглобової чутливості), знаходиться в задній центральній закрутці тім’яної частки.

2. Кірковий центр зорового аналізатора розташований у потиличній частці (на медіальній поверхні) навколо шпорної щілини.

3. Кірковий центр слухового аналізатора міститься у верхній висковій закрутці вискової частки.

4. Кірковий центр смакового аналізатора розміщений у нижній частині задньої центральної закрутки тім’яної частки.

5. Кірковий центр нюхового аналізатора локалізується в ділянці закрутки морського коника і його гачка.

6. Кірковий центр рухового аналізатора міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В цій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких пов’язані всі рухи організму, а також формування свідомих рухових реакцій.

Кіркові центри усіх аналізаторів правої половини тіла розміщені в лівій півкулі, а лівої половини — в правій.

Можна сказати, що вся кора великого мозку — це складна система ядер аналізаторів, в яких відбувається безперервний аналіз і синтез подразнень, що постійно надходять до кори, внаслідок чого організм відповідає на них певними реакціями.

Вищенаведені ядра аналізаторів властиві й вищим тваринам. Але людина має ще й інші ядра, яких немає у тварин. Це ядра аналізаторів мови. Анатомічні особливості їх полягають у тому, що вони закладаються в обох півкулях, але розвиваються лише в одній (у правші — у лівій, у лівші — у правій) і не мають безпосереднього зв’язку з рецепторами. Так у кіркові кінці аналізаторів мови імпульси надходять лише з кіркових кінців зорового і слухового аналізаторів.

Серед кіркових центрів аналізаторів мови розрізняють: ядро рухового аналізатора мови, ядро слухового аналізатора мови і ядро зорового аналізатора мови. Вони знаходяться в лобній, висковій і тім’яній частках півкуль.

Прогресивний розвиток кори спричинив у людини появу нової вищої форми нервової діяльності — абстрактне мислення, а разом з ним і виникнення мови. В останній час виявлена якісна особливість мозку людини — функціональна асиметрія. З’ясувалось, що ліва і права півкулі нерівнозначні за своїм функціональним значенням. Права відповідає за образне мислення, ліва — за абстрактне.

ЛІМБІЧНА СИСТЕМА МОЗКУ

До лімбічної системи відносять ряд утворень головного мозку, що об’єднані спільністю анатомічних ознак і фізіологічних функцій. Основу лімбічної системи складають структури старої і проміжної кори великого мозку, а також такі підкіркові утворення як соскоподібні тіла гіпоталамуса, мигдалеподібні ядра великих півкуль та інші.

Об’єднуючи у своєму складі структури нюхового мозку і маючи двосторонні зв’язки з різними відділами головного мозку (корою великих півкуль, гіпоталамусом, зоровими горбами, мозковим стовбуром), лімбічна система виконує не лише нюхові функції, але й відіграє важливе значення у регулюванні функцій внутрішніх органів, емоційних станів та мотивації поведінки. Утвори лімбічної системи беруть участь у підтриманні стабільності внутрішнього середовища організму та процесах навчання і пам’яті.

Лімбічна система координує вегетативні і соматичні рефлекси відповідно до емоційного стану. Вона забезпечує загальне покращення пристосування організму до змін навколишнього середовища.