… Календар новий римський,

Так отож подібно найсвятіший той тринадцятий папа Григор ¹², коли побачив, що старий календар предків його зблудив далеко від правдивої дороги, а сонце днів додало, місяць імена свої змішав, зорі біг свій згубили, загалом, як «дотепний» лікар та «діяльний» будівник, відрізав здорові члени, які ще стояли якось при тілі церковному.

Отож дім законний, на семи стовпах міцних, отих соборах вселенських, добре уґрунтований та вічно убудований, перебігши чотири тижні наперед, обідрав, порубав, поламав і розметав. Мало з ким у тому радився, на господаря чи пана озирку не мав, усе давнє погамував і вогонь Духа Святого до кінця погасив. Не тільки Божого народження, але й Великої ночі у весну не впустив, аж ледве й святки минули. Місяці інакше похрестив, християнську Паску з жидівською далеко відмінив і хибно посадив і своєму передзавзяттю задоволення учинив, тільки після того швидко й сам похований був: відати, чи не наказано йому щось і в пеклі поправляти. Бо то річ ще більша як календар.

Й отак уже довелося б уже знову по-старому на тому давньому фундаменті будувати. Де були балки, стіни, вікна й двері, і за недбалими господарями через нас, наймачів, покривилися й понадгнивали, там знову треба все будувати відповідно до старого фундаменту, бо від нього іншого, окрім закладеного, ніхто закласти не може.

Там-бо вже й на єдність неважко згодитися, до якої нелегко прийти, поки так буде блудити. Бо коли земні панове таких ґвалтівних речей за зле не мають, то небесний [пан], не знаю, чи не розгнівається. Бо якось ті новоперемінні квітні та травні замість зеленої барви все білою нам зверху притрушуються, що, бачачи й розмислюючи, серце лякається, і сам Бог відає, чи що гірше далі нас не спіткає. Адже то є його самого справи та устави — законна стара Паска, яку він сам установив, сам і докінчив і нову учням своїм і нам, усім вірним, подав — усе ж оте пішло навспак, бо там, де законна ішла наперед, тепер мусить на двадцять і кілька днів залишатися позаду. І кажуть деякі, що жидове поблудили, а ми добре урядили й поправили.

З тієї-ото поправи, як бачимо, заправду мало доброго діється, тільки великий і дивний розрух стався правдиво в усьому світі. Не тільки в дійствах законних церковних, але й у всіх справах та вчинках світських, і велика ворожнеча та ненависть поміж людьми від тієї поправи почалася, тягнучи за собою невинно багато труднощів та втрат.

Перше. Чоловік бідний, убогий, котрий від праці рук своїх ^а у поті лиця мусить їсти хліб свій і з тієї праці та поту мусить себе задовольняти й давати пану, що йому накажуть, звик був від предків своїх віддавати, що належить, Богу і, що належало, пану, тепер уже в жодний спосіб того гаразд учинити не може.

 ^а Пожитки календарної поправи (приміт. на полі).

Пан йому каже у святі дні, Богу до честі та хвали дані, згідно звичаю давнього церковного, робити належно. Боїться і Бога, боїться і пана, мусить більшого відкинутися, а меншому служити. Бо про Бога чув, що є довготерпеливий і вельми милостивий, а про пана відає, що є короткотерпеливий і трохи милостивий. Коли не його тіло поведуть, то вола заберуть напевне.

Панське також свято прийде, радий тож бідний своє убозтво роботою підмогти, але боїться пана, мусить покинути, а часом за тими бідами не тільки панського нового свята не пам’ятає, але й своє старе забуває, в чому і перед Богом, і перед паном неправий буває. А перед собою, то вже рідко або ніколи. Зверху нужда доїдає, а всередині сумління гризе. Чого іншим способом досягти не можучи, мусить наріканням, зітханням та слізьми часто винагороджувати свою біду. І не знати, чи в такій своїй розкоші часом злиха не проклинає й того календарного поправителя, у чому, хоча не в шарлаті і не оратор, потурати не треба. Таж-бо той Пан, до якого те чинить у гіркоті серця, підчас і шарлати й орли з ораторами ставить собі за сміття, оскільки лишень на чисте, покірне й печальне серце дивиться і таких вислуховує, а сильних і безбожних із престолів скидає, а на місця їхні, і від гною беручи, садить.

Друге. Також у містах, зачинених наших загалом на свої нові свята, не пускають, в роботах заборони кладуть, забирають та садовлять, а вони, як християни правовірні, маючи повинність свої давні церковні свята обходити та й святити мусять — у чому немалі забави, труднощі та втрати в своїх справах та господарствах домових і пільних, і на дорогах проїжджих невинно мусять страждати і того не мають, за що його ж благословити.

Третє. Також у ярмарках і у великих справах купецьких, у записах ^а, цирографах ^б одні чинять по-старому, інші по-новому — все змішується, тож мусять мати великі труднощі і непотрібні завади, наклади, втрати, а часом і ворожнечі, і з того мало не всі мовлять: «Бувай здоровий, хто поправляв, бо небагато тут після того забавлявся».

 ^а Про ярмарки та записи (приміт. на полі).

 ^б Займові зобов’язання, кабальні записи.

Четверте. До того ще й чоловік із жінкою, котрих сам Бог наперед визначає здалеку, а потім словом своїм всетворительним через церковних слуг злучає в одне тіло, поміж яких у добрій згоді та порядку, як єдине тіло, так і воля й думка має бути єдина, першому — наказати й рядити, а другій — слухати й повинуватися, також у молитвах до Бога, у милосердних учинках, у постах та святах мають вони бути як єдине серце та вуста, так і єдина рука. Тепер той новий календар знайшов там і свої нові наслідки.

Про тих кажу, які стан подружжя прийняли з релігії грецької та римської ^а, як це буває не тільки поміж посполитими, але й поміж значними станами. Отож одному буває середопістя, а другому — м’ясопусти, потім одному — жалісливе пригадування Христових страстей, а іншому — веселі розпусти. Також і всі свята річні, що перший із радістю, з дітками та домочадцями, хвалу віддаючи Богу, раніше обходили спільно, а тепер мусять далеко порізну. З чого подібно [одному] часом буває маркітно, а іншому — немило. Отож раніше все діялося ясно, а тепер ніби снилося.

У чому ж нам, невинним, докоряють, погорджують і ненавидять? І чи не слушніше було б те немалим покривленням називати, а непоправою, адже більше вадить, як допомагає. Відтак непевні й новітні устави не всі також однаково дотримують, а особливо в цьому році.

Одні по-старому м’ясопусти відправили, а інші по-своєму. Але по-старому дозволили з нами обходити Велику ніч. А інші знову-таки з нами запусти мали, з ними відговілися. А піст святий Великий, самим Спасителем нашим поданий, апостолами його святими установлений і святими преподобними отцями соборно міцно утверджений правдиво по цілому світі, де тільки ім’я християнське чується, тепер у них за тим поламаним календарем і піст ламатися мусить ^б. Бо одні постили одинадцять тижнів, інші сім, а треті, тільки три тижні попостивши, а зі старого календаря на новий переступивши, фортелем решту відправили. А далі знову-таки що діятиметься, Бог те ліпше відає, страшно й подумати, коли та мішанина й далі триватиме — невіть-нащо було поправляти таку певну і вічну річ, бо як здоровому ліків, так цілій речі поправи не потрібно.

А хто супроти чинить, більше казиться, як радиться. Таж-бо, хоча б і так було, що те собі до волі або кому на упір, ті десять днів викинувши, нехай начебто й направили, щоб далі йшло нібито старим колом, окрім тих десяти днів ^в. Але це знову-таки друге коло, яке від Воскресіння Христового аж до Вознесіння точиться і через цілий рік біг свій спрямовує, через це заміреної межі, також відповідності до першого бігу свого не дістало.

 ^а Згода вдячна в подружжі ляхові з руською, так само й русинові із ляхівкою (приміт. авт.).

 ^б Статечність новокалендарного посту (приміт. на полі).

 ^в Кола церковні (приміт. на полі).

Подібно також, коли б десять днів викинули, то мусили б святити Велику ніч у середу. Але що на те не зайшло, то тими десятьма днями лічби наперед не обійшлося, а двома тижнями відтак перейшло, отож, знати, те коло комусь на упір пустили якимсь диким шляхом, ніколи не топтаним, а правдиво страшним. Першого року тижнів три, другого — два, а третього — один, а теперішнього знову-таки сповна тижнів чотири.

А що, коли тепер твердять і визнають, що в тому правдиво ходять ^а, тоді справді можуть визнати одне: їхні папи від початку аж досі зі всіма своїми наслідувальниками блудили, а коли ж не блудили, то теперішні блудять. Є в тому велике подобенство, адже не тільки вони супроти уставів законних давніх церковних і тих великих славних соборів, але й супроти самого законодавця, Творця та відкупителя всього світу, який згідно Божої волі Отця свого небесного, справляючи спасіння наше і виконуючи всі письма, пророчі щодо себе, дійством звершив Старий закон.

У Великий четвер відправив законну Паску і подав своїм апостолам велику таїну Нового Заповіту. У п’ятницю муки і смерть прийняв для збавлення всього світу. Лежав у гробі в суботу, в яку обходжували жидівську Паску, як свідчать євангелісти. В неділю воскресінням своїм із мертвих небо, й землю, і підспіддя просвітив, що це є наша християнська істинна Паска.

З якою ж то сміливістю й оглядом свою християнську Паску перед жидівською наперед днів на двадцять і п’ять внесли, і ні з християнами, ані з жидами напрочуд не погоджуючись. Багато є супротивного не тільки апостольським переданням та Отецьким уставам, але й самому Христові, котрий, як сотворитель, відкупитель та законодавець, не прийшов закон повторити, але виконати, адже через себе все виконав і новий установив і вірним синам своїм подав, про що, посвідчуючи, написав апостол Павло: старе мимо пішло, а настало відтак нове. Але це вірним певно нове, але тим мішаним не знаю і як.

Отож ті два закони відаємо гаразд, від кого вони подані. Перший старий був від Бога Отця через Мойсея жидам для певного часу подано. Другого, нового, від того-таки Отця небесного через Сина єдинородного вам подано є навічно.

А цей знову, тепер третій закон, від кого подано, хто відає, як цього законодавця назвати, коли він не від Мойсея, ані від Христа. Ледве не на те пішло, до другого імені придавши триста шістдесят один, або 359.

Лічба різна, а сила одна ^б.

 ^а Суди, хто хоче, тільки май огляд на правдивого і страшного суддю (приміт. авт.).

 ^б Титул третього законодавця (приміт. на полі).

Коли вже, як бачимо, й саме небо або той, що на ньому сидить, противиться назовні їхньому такому необачному упорові, більше зиму їхньому квітню показуючи, аніж було це в інших минулих місяцях. А особливо їхній неділі білій, де і чорному мусіло бути під ногами біло ¹³. А хто б тому вірити не бажав, нехай би без хутра й теплої хати пробув хоча б годину, то, бачиться, не був би в тому невірний, але вірний.

У Велику п’ятницю, коли хлоп’ята Іуду страшили тими крекотками ^а, а в кого була неголосна, то мусив зубами тріску додавати, а особливо ті, котрі латину починали вчити від pauperibus ^б, також і на саму Велику ніч Бог зволив показати дивне знамення ^в: знялася така бурлива і страшна стужа з великим снігом, що не вільно було кожному і калачі відіслати святити до костелу, хто був на милю або далі від нього, що не тільки саньми чи пішому, але й на коні не могли, куди треба, доїхати. І багато бидла різноманітного на той день від холоду, вітру та ґвалтовного снігу поздихало, також і з людей мало комусь недодалось. А однак один казнодія, який був спершу прокуратодійцем, таку штуку в проповіді учинив од своїх, бачачи, що їх мало в костелі було на таке велике свято: «Не противтеся тому, бо це нас пан Бог карає через необачну упірність та неслухняність русі, що не хочуть дізнатися ^г, а до найвищого Божого намісника пристати. Отож не дивуйтеся, що жидівська Велика ніч після нашої припадає, бо мають рік переступний» — і тим сумнів своїх покріпив, а по інших і в доми посилав. Таж-бо багато хто намислив по семи тижнях і ті чотири [тижні] постити. В цьому їх пильно застерігши, сказав: «Після того дня, хто хоче, може постити, тільки зараз мусить задовольнити святого закона».

А коли б на простака випало, важко міг би в те потрапити.

Відтак твердять, опираючись як на льоду, що правдиво ходять, а інші всі блудять. Із чого може легко побачити і власне зрозуміти, що не без великих явних та слушних причин ^д всі пастирі східних та південних сторін чи церков мусили покинути вождя західного костела, який, бувши з ними у єдності та згоді, перше місце посідав, але потім зажирів, потовстів і розширився та й забув Бога — Спаса свого, і закона, від нього поданого [...]

 ^а Тріскавки, що ними, за звичаєм, крутили біля церкви у Великий четвер.

 ⁶ Бідності (латин.).

 ^в Знак від Бога, супротивний новоримській Великій ночі (приміт. авт.).

 ^г Проповідь учителя не є дурна (приміт. авт.).

 ^д Причини незгоди грецьких патріархів та римського папи (приміт. авт.).

Відтак законних жінок, що від самого Бога доглянуто й подано від святих апостолів, як наслідками, так і письмом підтверджено, було забрано від його духовних, а на їхні місця блудниць попідставлено, а хоча й підставляли, то на дурне й самі домислюються, коли їх разом із собою багато хто явно утримує і особливу платню у своїх панів їм вимовляють. Коли б ваша милість доглянув собі капелана, то треба ще і на прачку, а ти, бідний попе руський, неборачку, мусиш і із законною нужду клепати.

Надто, коли комусь може здатися річ мала, але не знаю, чи не є протизаконна, коли саме подіб’я Христове, пророків його давніх та апостолів святих спотворили, бороди та вуса поголивши, чоловічий образ у жіночий переміняючи. Чи не з волі те папи, котрий малого папика породив ^а, бо там борода та вуса не мали бути, а гадали, що то через велике набоженство Бог його тим ушанував, що подав йому ангелові подібний образ. Позверх їм так здалося, а на долі не відали, що діялося, хіба один мусив відати, але не сказав нікому й на сповіді не смів того звірити нікому, боячись прокляття як намісника Божого й ключника високих воріт, бо не пустив би його до неба. Оце про мале йшлося, заправду! І так те було непозначно й тихо, аж виповнилися дні, тоді всім викрилося й лихо.

А прецінь воліли тим безчестям мститися на Бозі чи на істинних його церковних уставах, аніж на уставах папських. Бо й донині багато хто голиться, так само й папа, але вже їх ніхто не ошукує: пригода учить розуму, доглядають того з пильністю, котрим те доручено ¹⁴. Дивлячись ув очі, дивляться і з другого кінця, підносячи стільця. Відають уже гаразд, чим були ошукані, а коли те добре побачать і намацають, уже за тим усю гідність пізнають [...]

Час би вже правду усвідомлювати і давно [час], аби потім, коли буде важче, і допомогти буде важче, тощо. Що ж було чинити тодішнім східним та південним пастирям та начальникам східних та південних церков? Блудити за першим єдиним чи їм чотирьом зі всіма своїми підвладними при правді стояти, маючи при собі Письмо Святе, як хмару, а до того й великий приклад із самого неба?

Адже і той перший ангел, що піднісся у гордість і бажав дорівнятися Вишньому, був скинутий із усім почтом із високості. А інші ангельські чини зі страхом і трепетом стали у своєму званні, чи ж бо чині, міцно та невідступно, і тепер є та й будуть вічно.

Також і наші начальники православної віри, добре розмисливши, хоч не без великого жалю, мусили те вчинити, за що їх і нас називають відщепенцями, в чому часом чи не своїм титулом підписують.

Отож тут, хто боїться Господа Бога і знає його святу правду, нехай до того добре придивиться очима зовнішніми та внутрішніми ^б і нехай не боїться тих малих страхів, якими грозять, що без того папи та його календаря жоден не може бути збавлений.

 ^а Див. приміт. 10-ту. — Ред.

 ^б Суди, хто зволить, тільки май огляд на того суддю, від якого не можна обговорювати й апелювати його декрету (приміт. авт.).

Ліпше би того лякатися, який, відступивши від старожитної правди спасівної віри і свого справлення церковного, пристав до тих багатозмисленних блудів, яких чим більше будуть поправляти, тим гірше те буде валитись ^а. І посмів у тому вже не тільки нас, але й самого Христа оклепати, мовлячи, що до тієї єдності і зараз зволить нас значно привести через костьольного календаря ^б, сам змисливши та написавши, привласнює Христа або свого папу Христом іменує.

 ^а 1 точиться акція, ніби про його власну кривду (приміт. авт.).

 ^б Гербест каже (приміт. авт.).

Надто ще й те, що не тільки дні і свята празникам господнім і нарочитим святих угодників божих відмінили на землі, але й на небі місячному бігу річного дванадцяти місяцям повідміняли імена, їм дані від початку світу відповідно до врем’ян та часів, очевидно, в римську віру їх похрестили, бажаючи привести їх під послушенство свого папи, аби і вони без його волі нічого не могли справляти: лютий назвали березнем, а березень квітнем ¹⁵, бачиться, що й травень змінить значення свого імені, так і всі дванадцять мусять змінюватися.

Що ж робити, коли те їхньому папі вільно чинити, тільки те для нього лишень біда, що ім’я змінити може, а природи та дії, з виші поданих, важко. Холод у тепло, сніг у дощ перемінити — то не римського Бога сила та справа, хоч би і всіх кардиналів зібрав, — у тому не допоможуть нічого.

До того ж і жидове, хоча месії правдивого не пізнали, але, гадаю, нікому завестися не дадуть у законних уставах та церемоніях, а особливо в тому найбільшому переході ізраїльському з Єгипту, де Мойєсеві Бог сам явно вказав і місяць на ймення, а також день місяцеві.

Відтак і там спокуса, правдиво, і цілий світ бажаючи одурити, перед своєю Великою ніччю жидівську Паску в кінці березня поставили, наперед чотири повних тижня, бажаючи їх підманути відміною місяця, такої ж відміни ніколи не було від часів Мойсеєвих аж донині.

Отож прецінь їх у тому деякі винуватять, що поблудили, в чому менше диво, хоча вони й поблудили. Але коли всього світу голова поблудила, то це бачиться як велике диво. Таж-бо те добре знати і не є таємне нітрохи тому, хто хоче пізнати правду, що не йдеться їм так про жидів, як про правовірних. Різними й дивними штуками лавки підставляють, на які коли б хто скоро всівся, заразом би й на суші окунувся б по вуха. Бо зле й небезпечно королівські та князівські устави та декрети порушувати й ламати, а про Божі так маємо розуміти, що про їхнє порушення в доброму огляді страшно й подумати.

А то все спроби тих новойменних законників, котрим уприкрилося зватися християнами, а прозвалися єзуміянами чи єзуїтянинами, які ні на чому старому не хочуть тривати, а, великий достаток у всьому від світу маючи, робити щось потрібне не бажають, тож вони старе порють і знову шиють, але вже на перше шво, де духовне око доглядало, тілесним далеко не потрапляють. Відтак перше з другим так близько, як схід од заходу.

А що самі мало бачать, гадають, що на світі всі сліпі і що з того свавільного буйства, не маючи що далі чинити, котрийсь із них заліз в одежу імені пастирського, того святого й богорозумного мужа Геннадія, патріарха константинопольського ¹⁶, власне щирі нові свої вимисли під святим його йменням чинять і під іменем значного дому великої фамілії князя ¹⁷.

ПРИМІТКИ

 

 ¹ Йдеться про римо-католицьких ченців, передусім єзуїтів, які у своїй пропаганді головну увагу зосереджували на жінок, зманюючи їх, а через них і їхніх чоловіків.

 ² Із синів князя Костянтина-Василя Острозького тільки Олександр залишився в православній конфесії: Януш перейшов у римо-католицизм, а Костянтин помер молодим.

 ³ Г. Смотрицький пробував під патронатом Острозьких.

 ⁴ Йдеться про польських протестантів; саме в час написання пам’ятки протестантство ширилось у Польщі, особливо аріанство у формі социніанства.

 ⁵ І Петра, III — 15.

 ⁶ Йдеться про Бенедикта Гербеста, автора книги про потребу унії.

 ⁷ Йдеться про запровадження григоріанського календаря.

 ⁸ Так Г. Смотрицький називає Б. Гербеста.

 ⁹ Перечислюються відступники від канонів християнства східного, грецького закону.

 ¹⁰ Натяк на папу-жінку, що, приховавши свою стать, дісталася папського престолу під іменем Івана VIII в 872 — 882 рр.

 ¹¹ Фромос (Формоз) — папа римський у 891 — 896 рр.

 ¹² Григорій XIII — папа римський у 1572 — 1585 рр., реформатор календаря.

 ¹³ Тобто Великдень припав на зимову пору.

 ¹⁴ Тобто перевіряли, чи новообраний папа чоловічої статі.

 ¹⁵ Йдеться про те, що від зміни календаря частина днів місяця переходила в інший.

 ¹⁶ Геннадій II Сколарій — константинопольський патріарх у 1453 — 1459 рр., богослов, укладач «Стоглава»; Б. Гербест цитував праці Геннадія.

 ¹⁷ Тобто К. Острозького.

9.Феофан Прокопович. ПРО РИТОРИЧНЕ МИСТЕЦТВО

КНИЖОК 10 ДЛЯ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ, ЩО ВИВЧАЄ ОДНЕ І ДРУГЕ КРАСНОМОВСТВО НА БЛАГО РЕЛІГІЇ І БАТЬКІВЩИНИ, ВИКЛАДЕНІ ПРЕПОДОБНИМ ОТЦЕМ ФЕОФАНОМ ПРОКОПОВИЧЕМ У КИЄВІ В СЛАВНІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

РОКУ 1706

ВСТУП

Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і батьківщини. Вважаю, що при цьому не менш треба мені думати про мою галузь навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, внаслідок нерівних сил таланту, так і із-за обсягу самого предмета, а про власні похвали цього останнього поговоримо ширше в самій праці.

Про навчання, завдяки якому хтось може оволодіти [риторичним мистецтвом], я тверджу: потрібно, щоб ми намагалися вкласти працю і зусилля рівні тому подиву, котрий кожний має перед красномовством. А цього ми слушно не можемо дозволити і довірити талантові. Якщо його не вдосконалювати, вправляючись наполегливо у наслідуванні [кращих зразків], то талантові нічим не допоможе щастя. Але ви, кандидати красномовства, подаєте мені міцну надію, бо ви так своєчасно зійшлися тут тамою громадою, що здається, наче ви не зійшлися, а злетілися. А це, гадаю, треба приписувати не якимсь веслам чи вітрилам, не прудкості та швидкості коней, а палкому вашому бажанню.

Я вітаю себе /2/ з таким початком, з якого можна робити висновок, що я привітав вас і себе з добрим успіхом.

Отже, якщо ви почали, старайтеся з кожним днем бути наполегливішими; а щоб вам кінець був кращий, ніж початок, то до цих перших зусиль ви додавайте ще більші, принаймні, рівні [з попередніми].

Адже ясно, що кожний має віддаватись такій справі з великою ретельністю. Вас закликає на громадські наради батьківщина, що так часто зазнавала спустошень; церква, яка не раз вела боротьбу з єрессю, благає вас взяти участь у полемічних дискусіях; сама слава кличе кожного з вас передати своє ім’я нащадкам, а цього успіху можна добитись тільки за допомогою красномовства.

Я теж докладу всіх зусиль, щоб стати вам провідником на цьому прекрасному шляху, або, принаймні, постараюся бути побратимом і товаришем у праці.